Без відновлення суверенітету України над Кримом держава може не відбутися ‒ Рефат Чубаров

Артем Лаптієв

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров ‒ один із депутатів, які представляли Крим у Верховній Раді України восьмого скликання. В інтерв’ю програмі Радіо Свобода Крим.Реалії Чубаров оцінив свою роботу в парламенті у непростий для України час: анексія Росією Криму, війна на Донбасі. Також він розповів, якими є перспективи кримськотатарської автономії.

Рефат Чубаров: Як правило, людина не домагається таких кардинальних змін. Я б зазначив, що в українському політикумі змінилося ставлення до Криму та кримськотатарського народу. Окупація Криму, його подальша незаконна анексія багатьом в Україні відкрила очі на кримських татар. Це дозволило ухвалити низку рішень, які ігнорувалися більше ніж 23 роки. Скажімо, про визнання Меджлісу й Курултаю кримськотатарського народу. З цього моменту ми почали активно взаємодіяти з органами державної влади, щоб наблизити деокупацію Криму.

Другий напрям, який би я відзначив, ‒ це те, що ми максимально об’єднали зусилля Меджлісу, низки міністерств і відомств України. Особливо за межами України, у взаємодії з нашими міжнародними партнерами. Простіше кажучи, нам вдалося мобілізувати українську громадську думку навколо Криму й усвідомлення того, що без відновлення державного суверенітету України над Кримом Українська незалежна держава може опинитися під ризиком. Деякі з нас навіть говорили, що вона може просто не відбутися.

‒ Чи можна віднести до списку ваших досягнень «Громадянську блокаду» Криму?

‒ Іноді нам було необхідно вдаватися до дуже кардинальних дій. Зокрема, це акція «Громадянська блокада», яка була розпочата 20 вересня 2015 року. Знадобився більше ніж рік із моменту окупації Криму для того, щоб накопичити сили й усвідомити, що українська держава, яка закликає всіх своїх партнерів до тиску на Росію через санкції, не може сама продовжувати економічні зв’язки, забезпечувати окуповані території такими основними ресурсами, як електроенергія і товари.

Кримські татари й українці сказали, що, поки триває окупація Криму, окупант несе відповідальність за все те, що відбувається на півострові. Було завдання максимального здорожчання утримання Криму для Росії. Такий захід теж був спрямований на те, щоб максимально актуалізувати питання, пов’язані з окупаційним теперішнім та українським майбутнім Криму.

‒ Можна сказати, що «Громадянська блокада» була ініційована самими активістами. Чому політики не закріпили її на законодавчому рівні?

‒ Я сам ловлю себе на тому, що досить часто використовую слово «мобілізація». Мені здається, що, незважаючи на стан фактичної війни з боку Росії проти України, в українському суспільстві не відбулося всебічної мобілізації на відсіч окупантові. Дуже багато людей захищають свою країну безпосередньо на фронті. Водночас низка дуже важливих сегментів, зокрема бізнес, залишаються в стані, коли їхні інтереси продовжують бути вищими за всіх інших. В ухвалюваних законах можна часто побачити пріоритет інтересів конкретних олігархів, економічних сфер. Тому іноді потрібний жорсткий тиск із боку громадянського суспільства.

‒ А якщо говорити про те, що ви не встигли зробити у Верховній Раді?

‒ Ми провели дуже ґрунтовну, детальну роботу з підготовки законопроєкту про зміни до Конституції України в частині 10-й розділу ‒ АРК. Ми саму роботу зробили, законопроєкт готовий, але не вдалося його винести на розгляд ВРУ. І тепер це завдання нового скликання ВРУ України.

Ще однією з невирішених нами проблем є закон про вільну економічну зону «Крим». Вона дозволила відмивати низці українських олігархів гроші й зберігати свої підприємства в Криму. Але при цьому обмежені елементарні людські права частини громадян. Нам не вдалося поки скасувати цей закон, тому що практично в кожній фракції є лобісти його продовження.

Рефат Чубаров

‒ Кримські татари пішли на парламентські вибори в різних політичних партіях. Це було бажання провести більше депутатів-кримських татар до Верховної Ради, чи серед представників народу немає єдиного політичного бачення?

‒ Тут дуже багато чинників і мотивацій. Уся проблема в тому, що проукраїнські патріотичні сили в нашій державі так і не навчилися мобілізуватися та об’єднуватися напередодні таких важливих процесів. Бажана нами кількість представників кримських татар не могла бути зосереджена тільки в одній проукраїнській, проєвропейській політичній партії, яка б навіть володіла потенціалом проходження 5%.

Для нас збільшення представництва в цих умовах є не просто бажанням, а дуже великою необхідністю. Двоє людей ‒ я та Мустафа Джемілєв ‒​ просто розривалися в парламенті з точки зору необхідності участі в багатьох внутрішніх парламентських процесах або при взаємодії з нашими зовнішніми партнерами на міжпарламентських рівнях.

У нас дійсно було бажання, щоб це представництво було більшим, ніж у попередньому скликанні парламенту. До того ж, у нас з’явилося дуже багато помітних молодих людей. І деякі з них встигли показати себе в органах виконавчої влади, наприклад Еміне Джеппар. Інші потенційно готові до політичної діяльності. І ми шукали таку можливість, щоб вони були залучені в ці процеси.

Скажімо, лідер партії «Голос» Святослав Вакарчук оприлюднив найголовніший принцип для формування своїх списків: в їхніх лавах не буде жодного чинного народного депутата України. Ми з великим розумінням поставилися до цього принципу. Коли ми вели з ними консультації, то запропонували, з моєї точки зору, гідних молодих кримських татар. І ви знаєте, Рустем Умеров обраний народним депутатом України. Але до Таміли Ташевої черга не дійшла. Ми дуже розраховували, що Таміла з її дуже великим досвідом громадської та міжнародної роботи теж стане народним депутатом України.

З партією «Сила та Честь» Ігоря Смешка ми теж виходили з принципових підходів до Криму, кримськотатарського народу. Але вони теж назвали, кого вони хочуть бачити, і ми прийняли їхні пропозиції. І такі ж нюанси були з іншими партіями. Серед інших і з «Європейською солідарністю».

Хай там як, за підсумками виборів у нас є троє народних депутатів. Мустафа Джемілєв, наш лідер, буде знову одним із дуже авторитетних українських політиків у складі парламенту України. Мій заступник у Меджлісі Ахтем Чийгоз та Рустем Умеров ‒ делегат Курултаю кримськотатарського народу. По-моєму, я максимально й чесно розповів про ті всі мотивації, які були присутні у нас та наших партнерів.

‒ П’ятий президент України Петро Порошенко публічно підтримував ідею створення кримськотатарської автономії. Але незважаючи на це, законопроєкт так і не потрапив на голосування до Верховної Ради. Зараз ви можете сказати, чому?

‒ Для мене тут теж є запитання. Я намагався вже ближче до своєї каденції уточнити у Петра Порошенка його мотивацію, чому він як президент України не вносить цей законопроєкт на розгляд парламенту. Річ у тім, що, відповідно до нашого законодавства, проєкти щодо зміни Конституції України можуть вноситися однією третиною складу народних депутатів або президентом України. Ми вирішили, що доречніше було б, щоб суб’єктом законодавчої ініціативи виступив глава держави.

З огляду на досвід, як проводилися голосування при інших змінах, внесених президентом, ми обґрунтовано виходили з того, що зможемо мобілізувати голоси навколо цього проєкту. В одному з таких випадків він сказав, що дуже хвилюється, що кількості голосів може не вистачити, і це може скомпрометувати саму ідею. Але я стояв на тому, що якщо він буде так само наполегливий, а ми максимально попрацюємо з нашими колегами, то, як мінімум, перше голосування, коли потрібні 226 голосів, буде забезпечене.

Сьогодні я можу сказати, що наша тактика полягала в тому, що 226 голосів спрямовують проєкт до Конституційного суду. У розробці законопроєкту брали участь провідні конституціоналісти України. Я просто виключаю, що суд цього (зміни до Конституції України ‒ ред.) не затвердив би. Це було б додатковим нашим аргументом, щоб закликати народних депутатів підтримати те, що затребуване життям і правом. Але до цього етапу ми не дійшли, тому що ми не розглянули його в першому читанні. А не розглянули тому, що президент Порошенко не наважився його внести. А наскільки щире його невнесення ‒ я думаю, це питання до нього (Петра Порошенка ‒ ред.).

Другу частину інтерв’ю з Рефатом Чубаровим читайте невдовзі