Перехворіти на коронавірус: досвід чотирьох українців

Про поширення вірусу в Китаї стало відомо на початку року, тож й Україна готувалася до нього заздалегідь – ще в лютому Кабмін затвердив необхідні плани запобігання розповсюдженню COVID-19. У Міністерстві охорони здоров’я переконували, що українські лікарні готові прийняти інфікованих та надати їм якісну медичну допомогу. Про першого інфікованого українця стало відомо 3 березня, відтоді кількість заражених зростає. МОЗ попереджає, що наразі ми лише на порозі піку хвороби.

Станом на ранок 8 квітня, в Україні від коронавірусної хвороби одужало 35 людей, а кількість інфікованих зросла до 1668. Поки українці дотримуються карантину, лікарні справляються. Та, якщо зазирнути за статистику, виявляється, що виникає чимало інших проблем: деякі лікарі діагностують грип замість підозри на коронавірус, відправляють додому з високою температурою, а часто – навіть не в змозі перевірити потенційно хворих через відсутність необхідного захисту. Багато медперсоналу звільнилося через побоювання, а тим, хто залишився, доводиться працювати понаднормово.

Радіо Свобода поспілкувалося з чотирма українцями з Києва, Одеси та Житомира, яким повністю або майже повністю вдалося подолати коронавірус. Вони розповіли про перші симптоми, роботу лікарів та як вони перенесли хворобу.

Максим Головкін, організатор концертів, 24 роки (Одеса)

Я прилетів зі США 13 березня, у той же день по дорозі в Одесу відчув, що тягне в області ребер. Коли я прийшов в інфекційну лікарню, розповів про симптоми, сказав, що повернувся з-за кордону, мені діагностували пневмонію, але сказали, що може бути підозра на коронавірус. Я запитав, чому медперсонал не в костюмах, на що мені відповіли: «Уявіть, якщо я буду щоразу одягати костюм, коли в когось є підозра. Я весь день буду тільки одягатися і роздягатися».

На наступний день мені зробили тест на грип, результат був негативний, тож лікарі взяли мазок на коронавірус і відпустили додому. 18 березня подзвонила головний лікар і сказала, що вони отримали експрес-тест на коронавірус. Він показав негативний результат, мені сказали «гуляйте» та видали справку про відсутність вірусу. Через тиждень після експрес-тесту, з'явилася новина, що результат ПЛР-тесту позитивний.

Кілька днів у мене була температура 38,5, але її можна було збити. Дуже сильний мороз по шкірі і озноб. А потім кілька днів взагалі нічого не було, я почувався як здорова людина, після чого почався дикий кашель і біль у правому боці. В якісь дні я спав по 18-20 годин, і якщо хоч 8 годин залишався без сну, дуже втомлювався і хотів спати.

Мені приписали два недорогих антибіотики українського виробництва, «Лазолван» від кашлю, жарознижуючі. Ліки були недорогі, за них платив я. Ще призначили якийсь імуномодулятор по 8 тисяч за ампулу, але він був мені протипоказаний. З власної ініціативи я ще пив вітаміни.

Після того, як хвороба минає, треба зробити два тести, які повинні показати негативний результат у проміжку 24 години один від одного. Я вісім днів добивався, щоб мені зробили один тест. Мені подзвонила сімейний лікар. Вона мені розповіла, що їй зателефонували зверху та сказали прийти зробити тест, але в неї не було ні захисту, ні тесту. В ефірі Радіо Свобода мене вивели на зв'язок з «віцегубернатором» Одеси, я йому все розповів, і через 40 хвилин після цього приїхала медсестра з одним тестом. Його привезли в кульку з продуктового магазину. Моя дівчина сірниками дезінфікувала медсестрі ножиці, пока вона робила мені цей тест. Я запитав її про повторний тест, але вона мені сказала, що на мене та мою родину тестів немає. Тож по суті, один тест вони просто витратили дарма.

«Губернатор» Одеси написав, що я втік із квартири. Все вийшло дуже неправильно. Коли я повернувся зі США, я поїхав за місто на дачу зі своїм родичем, щоб ізолюватися. Лише після того, як мені зробили експрес-тест і дали справку, я переїхав у квартиру, де живе моя мама, дівчина, бабуся. Через те, що результат був неправильний, я все одно наразив їх на небезпеку. Їм також видали довідку, де написано, що потрібно зробити два тести. Поки їх не зроблять, ніхто з нас не може вийти на вулицю, навіть в магазин, тож ми замовляємо службу доставки.

Руслан Горбенко, народний депутат, 41 рік (Київ)

Підвищена температура і легкий озноб були першими симптомами, через два дні температура виросла до 37,5, з’явився сильний кашель. А вже 21 березня, коли кашель був з кров’ю, я звернувся до лікарів. Якби тоді ми мали більше інформації про вірус, можна було би звернутися ще раніше.

Я приїхав в Олександрівську лікарню, після обстеження лікарі мене ще раз запевнили, що це лише кашель, але я наполіг на флюорографії. На знімку виявилося, що у мене запалення лівої легені. Тоді лікарі зіставили всі симптоми і знімок та вирішили мене госпіталізувати. Я був дуже приємно здивований, що інфекційне відділення Олександрівської лікарні було підготовлене на 200%. Це взірцеве відділення для всієї України. Лікарі, медперсонал, водії були забезпечені масками, рукавицями, окулярами, захисними костюмами.

При температурі 39,8 є відчуття отруєння організму, нестачі кисню, запаморочення. Не можна було заснути, бо в лівій легені була рідина, і перевертаючись, було враження, що вона перетікала на іншу сторону. Температура не збивалася ніякими препаратами. Я одужав не швидко, перші чотири дні мій стан погіршувався. Мені тричі повністю міняли план лікування. Результат дав «Плаквеніл», антибіотик «Меронем» і більш легкі препарати для лікування легенів. Окрім антибіотиків, мені стало відчутно легше після шестигодинних крапельниць.

Я в лікарні ні за що не платив, окрім ліків. 3 квітня зробили мені тест на коронавірус, увечері прийшли дані, він показав негативний результат. Полегшення наступило в суботу, коли нормалізувалася температура, і вже можна було нормально спати.

Самовпевненість, що ми це все переживемо, вип’ємо «Фервекс» і відразу стане легше, – помилкова, особливо у молоді. Кожен повинен думати про своїх близьких та друзів, тому краще убезпечитися, ходити в масках і обов’язково – в рукавицях. Одним із перших симптомів також було печіння в очах, коли я поправляв маску руками. Таке враження було, ніби лимонна кислота потрапила в очі.

Вадим Оптиміст, 49 років, приватний підприємець (Житомир)

(Справжнє прізвище Вадим приховує з міркувань безпеки своєї родини). 14 березня я повернувся з Австрії, відразу самоізолювався. На четвертий день у мене піднялася температура до 38,2, з'явилася ломота у тілі, горло стало червоним і в певний момент був близький до втрати свідомості. Швидка до мене їхала десь три години. Вони не хотіли їхати, хоча я мав і симптоми, і був у групі ризику. Лікар казав, що доводилося через знайомих домовлятися, щоб приїхати.

Мене привезли в інфекційне відділення, десь годину я сидів у машині, бо мій бокс виявився не готовим. А вже потім почалися тести, здача аналізів. Після того, як зробили експрес-тест, мені сказали, що потрібно заплатити 500 гривень за тест і 250 гривень благодійного внеску. Я прочитав, що ці тести купували за державний кошт і відмовився платити. Ліки беззаперечно сказали купувати за власний кошт.

Відразу після того, як стало відомо, що у мене коронавірус, мені подзвонила епідеміологічна служба, начальник поліції міста, заступник начальника районної поліції і місцева поліклініка.

13 діб я був зачинений, мені тільки двічі двері відкрили, щоб провітрити мій бокс. Найстрашніше – це було позбавлення свободи. Після ремонту в лікарні була нова плитка, пофарбовані стіни, металопластикові вікна і двері, окрема душова. Ніби все нормально. Але насправді ця обгортка, всередині все виявилося по-іншому. Головне – було дуже холодно. 15 градусів було, коли мене госпіталізували і вище температура не ставала. Я лежав на протязі, дали тоненьку ковдру ще радянських часів. Я думав, що у мене пневмонія почнеться не від вірусу, а від холоду.

Лікарі були захищені належним чином, медсестри так само, але трохи менше, санітарки ще менше. Ці звичайні маски висіли збоку. У відділені три лікарі. Вони працюють подобово – добу чергують, наступну – мають вихідний. Моя лікарка Таміла Ігорівна – дуже професійна, чуйна та доброзичлива людина, я їй дуже вдячний. Вона була у мене раз на день. Треба не забувати, що в інфекційному відділенні ще перебувають люди зі звичайною пневмонією та іншими захворюваннями. Було таке, що вона до мене приходила під вечір, після обіду, годині о третій.

Повторний тест показав, що коронавірус продовжує жити в моєму організмі. Мене випустили тільки тому, що я став знаною особистістю. Я з самого початку був противником госпіталізації. Я написав розписку на ім'я головного лікаря, що зобов'язуюсь бути в повній ізоляції та контактувати з сімейним лікарем, що я роблю уже 8-й день. Раз на день я пишу йому: «36,6, 120 на 80, почуваюся чудово». Я вже просто копіюю повідомлення.

Якщо повторний тест буде негативний, я ще тиждень буду на самоізоляції, це моє рішення. У мене троє дітей, молодшому 7 років. Я дуже переживаю, найстрашніше – це когось заразити.

Сергій Шахов, народний депутат, 44 роки (Київ)

Коли я відчув, що в мене піднялася температура, я одразу викликав лікарів. Це було 12 березня, лікарі сказали, що тестів в Україні немає. За симптомами було схоже на ОРВІ, але результат тесту був негативний. Через два дні температура піднялася до 38, я знову викликав швидку (приватну – Радіо Свобода). Лікарі приїжджали в захисних халатах, масках, окулярах, були повністю захищені. Коли ми дізналися, що в мене коронавірус, вони зателефонували в лабораторію, написали в поліцію.

Але я і не приховував цього, навпаки, хотів, щоб суспільство заспокоїлося і нормально сприймало цю хворобу. Ви ж не обернетеся в кажана чи ще в когось. Я третій раз викликав швидку, вже знаючи, що в мене коронавірус, і попросив відвезти мене до державної Олександрівської лікарні, де мені зробили рентген. Лікарі сказали, що в мене правостороння пневмонія і мені треба залишитися в лікарні.

Я пролежав там вісім діб. Умови, лікарі, медперсонал – усе було нормально. У мене був бокс на одну людину, я лежав на третьому поверсі, там усі бокси були однакові. В палаті був телевізор, але ми не знаємо, телевізор залишив пацієнт, який був до мене, чи його купувала держава. Стояла мікрохвильовка. Я особисто купив собі чайник і залишив його в лікарні.

Годували дієтичною кашею перловкою, дієтичним борщем. Інфікована людина мусить сидіти на дієті. Я багато пив.

Лікарі практично падали з ніг, бо лікарня наповнювалася кожен день, і медсестри практично падали з ніг, тому що постійно треба було брати аналізи, давати ліки. Вдень і вночі працювали, щоб вилікувати людей. Лікарня на той час була переповнена. Ліки ми купували за свій кошт. Вата, шприци, катетери, голки були за рахунок держави.

Коронавірус є, я його на собі відчув, не така страшна хвороба. Не стаєш перевертнем, не хворієш на чуму, холеру чи тиф. У нас 21-е століття, є ліки, є нормальні спеціалісти.