ПЦУ та «тріщини» РПЦ в Україні. Війна кардинально змінила ситуацію

Українська православна церква (Московського патріархату), яка не є самостійною структурою, а фактично екзархатом Російської православної церкви (РПЦ), переживає зараз не найкращі часи. Зрештою, вона може втратити свою «традиційну назву» й офіційно іменуватися Російською православною церквою в Україні (РПЦвУ). Щоправда, це питання ще юридично не вирішене. Але, схоже, його вирішення не за горами. А оскільки назва РПЦвУ адекватно відображає суть цієї церковної структури, то, очевидно, пора вже вживати саме таку назву.

Руйнування «церковної монополії»

У минулі часи ця РПЦвУ мала великий вплив і її так чи інакше підтримувала українська влада як «єдину канонічну православну церкву» в Україні. Щодо Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) й Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), то вони такими не розглядалися.

І хоча представники влади робили певні жести в бік цих церков, надавали їм певну підтримку, але для них вони були релігійними організаціями «другого сорту». РПЦвУ володіла такою собі «канонічною монополією». До того ж кількість її парафій, монастирів помітно переважала, порівнюючи з парафіями, монастирями, іншими структурами УПЦ КП та УАПЦ.

На різного роду офіційних зустрічах, урочистостях (як у Києві, так і на місцях) саме представникам РПЦвУ надавалася перевага. Особливо підтримка цієї релігійної організації спостерігалася за часів президентів Леоніда Кучми й Віктора Януковича.

Києво-Печерська лавра. Віктор Янукович перед його інавгурацією на посаду президента України і глава РПЦ, Московський патріарх Кирило (Гундяєв). Київ, 25 лютого 2010 року

Крим, Севастополь, 28 липня 2013 року. Митрополит Сімферопольський і Кримський УПЦ (МП) Лазар (Швець) на передньому плані між тодішнім президентом України Віктором Януковичем (ліворуч) і президентом Росії Володимиром Путіним

Однак російсько-українська війна, яка розпочалася в 2014 році й триває понині, дала тріщину в цій «канонічній монополії». Високопоставлені представники РПЦвУ фактично зайняли антипатріотичну позицію. При чому часто робили це демонстративно. Відомі й факти підтримки «канонічних православних» бойовиків, «сепаратистів» на Донбасі, в Криму.

Священник благословляє російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який на той час був одним із ватажків угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Донецьк, 10 липня 2014 року

Зліва направо: Іоанникій (Кобзєв), митрополит Луганський і Алчевський Української православної церкви (Московського патріархату), та Ігор Плотницький, тодішній ватажок угруповання «ЛНР». Окупований Луганськ, 4 листопада 2014 року

Окупований Крим. Митрополит УПЦ (Московського патріархату) Платон благословляє російську зенітну ракетну систему великої і середньої дальності С-400 «Тріумф», розгорнуту в Феодосії, 14 січня 2017 року

Це так чи інакше вплинуло як на українське суспільство загалом, так і на владу. Ідея церковної самостійності стала особливо актуальною.

Тому об’єднання УПЦ КП й УАПЦ, створення Православної церкви України (ПЦУ), до якої також приєдналися деякі ієрархи й віруючі РПЦвУ, на архієрейському соборі 15 грудня 2018 року було явищем цілком закономірним.

Біля собору Святої Софії в Києві, де проходив Об’єднавчий собор зі створення єдиної української помісної православної церкви. Київ, 15 грудня 2018 року

Об'єднавчий собор українських православних церков у Софійському соборі за участі президента України Петра Порошенка. Київ, 15 грудня 2018 року

Попри непростий процес становлення, ПЦУ відбулася як релігійна організація, отримавши томос, тобто визнання, від Вселенського патріархату.

Глава Православної церкви України митрополит Епіфаній (праворуч) в момент отримання від Вселенського патріарха Варфоломія томосу про автокефалію. Стамбул, 6 січня 2019 року

Це стало другою і доволі суттєвою тріщиною в «канонічній монополії» РПЦвУ. Адже Вселенський патріархат визнав, що канонічною церквою в Україні є саме ПЦУ. Щодо РПЦвУ, то вона фактично постала як церква на чужій канонічній території. А її глава, митрополит Онуфрій, просто як ієрарх чужої церкви в Україні.

Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

Зрозуміло, РПЦ та її філія РПЦвУ доклали чимало зусиль, аби загальмувати розвиток ПЦУ, її визнання іншими православними церквами. РПЦ навіть пішла на розрив стосунків зі Вселенським патріархатом. І хоча ці спроби дали певні плоди, все ж процес не зупинити. На сьогоднішній день ПЦУ, окрім Вселенського патріархату, визнали Елладська, Кіпрська й Олександрійська православні церкви.

Значення візиту патріарха Варфоломія

Але чи не найсильнішою тріщиною в «канонічній монополії» РПЦвУ став візит Вселенського патріарха Варфоломія до України 20–24 серпня цього року. Показово, що цього ієрарха 20 серпня зустрічали не лише предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній разом із духовенством, а й прем’єр-міністр Денис Шмигаль. Того ж дня патріарх зустрівся з президентом України Володимиром Зеленським.

Під час зустрічі президента України Володимира Зеленського і Вселенського патріарха Варфоломія. Київ, 20 серпня 2020 року

Під час зустрічі президента України Володимира Зеленського і Вселенського патріарха Варфоломія. Київ, 21 серпня 2020 року

Прем’єр-міністр України Денис Шмигаль під час зустрічі зі Вселенським патріархом Варфоломієм (посередині) і митрополитом Київським і всієї України Епіфанієм. Київ, 21 серпня 2020 року

Вселенський патріарх Варфоломій під час зустрічі з головою Верховної Ради Дмитром Разумковим. Київ, 21 серпня 2021 року

Президент у розмові подякував Варфоломію за його візит і зазначив, що одним з чинників, які агресор застосовує проти України як гібридну зброю, є релігійний. Зрозуміло, що тут був натяк на РПЦвУ. Це, так би мовити, політичний аспект візиту. Нинішня українська влада так чи інакше починає розуміти потребу церковної самостійності України для нормального розвитку держави. І тут «колись канонічна» РПЦвУ є зайвою. Правда, представники цієї структури останнім часом намагаються демонструвати певний український патріотизм. Але це, радше, камуфляж, викликаний обставинами. І багато хто це розуміє.

Однак візит Вселенського патріарха мав передусім церковне значення. Так, 22 серпня він та митрополит Епіфаній звершили богослужіння в Софії Київській за участі духовенства ПЦУ, духовенства з Афону та близько 15 тисяч вірян. Це було богослужіння «на рівних» – двох предстоятелів церков. Зокрема, це виражалося в плані символічному. Кожен із них тримав жезл – символ глави своєї церкви.

Вселенський патріарх Варфоломій (праворуч) і предстоятель ПЦУ, митрополит Київський і всієї України Епіфаній на території Софійського собору, де вони провели соборну літургію. Київ, 22 серпня 2020 року

Відбулися численні зустрічі патріарха, в тому числі й на державному рівні. Так, він взяв участь у засіданні Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій (правда, на нього спеціально не прийшли представники РПЦвУ), у волонтерському та ветеранському форумі «Там, де ми – там Україна», зустрічався з прем’єр-міністром Денисом Шмигалем, відвідав урочистості з нагоди Дня Незалежності України тощо.

Президент України Володимир Зеленський під час виступу на урочистостях до 30-річчя Незалежності України. Праворуч, серед учасників урочистостей, Вселенський патріарх Варфоломій. Київ, 24 серпня 2021 року

Окрім того, були різні зустрічі з вірянами, представниками громадськості, політиками. До зустрічі з патріархом готувалися численні його прихильники. Ще до його приїзду були презентовані книги «Варфоломій І: 30 років патріаршого служіння в контексті України» та «Варфоломій. Апостольська місія. Пророче бачення» архідиякона Іоана Хрисавгіса українською мовою.

Екзарх Вселенського патріарха в Україні єпископ Команський Михаїл (Аніщенко) і митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко) (ліворуч) під час презентації книги «Варфоломій І: 30 років Патріаршого служіння в контексті України». Київ, 18 серпня 2021 року

Примірники книги «Варфоломій І: 30 років Патріаршого служіння в контексті України» під час презентації. Київ, 18 серпня 2021 року

Під час презентації книги «Варфоломій. Апостольська місія. Пророче бачення» архідиякона Іоана Хрисавгіса українською мовою. Київ, 11 червня 2021 року

Готувалися до приїзду патріарха і його супротивники із РПЦвУ. Ними були організовані деякі протестні акції. Однак керівники цієї структури начебто дистанціювалися від них, доручивши це діло так званим мирянам. Зрештою, останні вели себе досить спокійно. І, як правило, зникали тоді, коли мав з’явитися патріарх. Схоже це було на непогано сплановану виставу.

Під час акції адептів УПЦ (Московського патріархату) біля Верховної Ради проти візиту до України Вселенського патріарха Варфоломія. Київ, 21 серпня 2021 року

Шанс для РПЦвУ

Митрополит Онуфрій та духовенство РПЦвУ свідомо уникали зустрічей із Варфоломієм. Однак при цьому РПЦвУ начебто й не розірвало стосунків із Вселенським патріархом. А останній не робив якихось різких заяв у їхній бік.

Це дає певні підстави вважати, що керівництво РПЦвУ має шанс, попри позицію Московського патріархату, налагодити стосунки зі Вселенським патріархатом. Шанс, звісно, слабкий. Та все ж... Багато буде залежати від того, як далі розвиватимуться події і в плані церковному, й політичному.

Важливо, що візит патріарха Варфоломія в Україну підтвердив суб’єктність ПЦУ. Перед візитом супротивники цієї церкви спеціально поширювали чутки, що патріарх може забрати в неї томос. А якщо так, то вона втратить свою канонічність. І сам візит, і богослужіння, й зустрічі патріарха в Україні показали, що цього не буде.

Вселенський патріарх Варфоломій (другий справа) під час вшанування жертв Голодомору-геноциду 1932–1933 років. Поруч із ним глава ПЦУ Епіфаній і четвертий президент України Віктор Ющенко. Київ, 21 серпня 2021 року

Вселенський патріарх Варфоломій (праворуч) і глава Православної церкви України (ПЦУ) Епіфаній (ліворуч) під час покладання квітів до «Стіни пам’яті загиблих захисників України». Київ, 21 серпня 2021 року

Варфоломій давав чітко зрозуміти, що Україна повинна мати й має свою автокефальну церкву. І такою є ПЦУ. Тому керівникам та адептам РПЦвУ нарешті потрібно усвідомити, що вони втратили «канонічну монополію» й можуть стати ізгоями в Україні. Тому треба шукати вихід. Й так чи інакше йти на порозуміння зі Вселенським патріархатом та ПЦУ.

Петро Кралюк – голова Вченої ради Національного університету «Острозька академія», професор, заслужений діяч науки і техніки України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода