Церква, політика і війна: ПЦУ відреагувала на підозру Порошенку

У Православній церкві України 23 грудня опублікували офіційну заяву, в якій висловили занепокоєння щодо обвинувачення п’ятого президента України Петра Порошенка у державній зраді. ПЦУ закликає владу не використовувати «телефонне право» у боротьбі з політичними опонентами, особливо коли країна перебуває під загрозою військового вторгнення Росії. Церква закликає до прозорості судочинства та відмови від тиску чи впливу на феміду з боку інших гілок влади.

У пабліках колишніх регіоналів та на сайтах наближених до УПЦ (МП) одразу ж розкритикували цю заяву. «Зручно, коли є власна церква», «Хто би сумнівався: ПЦУ заступилася за Порошенка» – з такими заголовками подають інформацію проросійські ЗМІ.

Скалка в чужому оці і колода у власному

Натомість мені пригадується, як 5 років тому сама ж УПЦ (МП) робила відкрите звернення до тодішнього президента Порошенка з настійливим проханням не чіпати народного депутата Вадима Новинського та не позбавляти його недоторканності. Я нагадаю, що Генеральна прокуратура тоді розслідувала справу про намагання Віктора Януковича встановити контроль за УПЦ (МП). Виконавцем ГПУ підозрювала Новинського.

Він мав незаконно обмежити особистого секретаря очільника церкви митрополита Володимира – владику Олександра (Драбинка), що Новинський і зробив. Далі немічного предстоятеля мали відправити на спокій по стану здоров’я та обрати ставленика Януковича-Новинського – митрополита Антонія (Паканича), який наразі є керуючим справами УПЦ (МП).

Народний депутат від «Опоблоку» Вадим Новинський (ліворуч) і глава Української православної церкви (Московського патріархату) Онуфрій у парламенті України. Київ, 27 листопада 2014 року

Тобто, фактично мова йшла про захоплення тодішньою владою церкви. І коли нова влада почала це розслідувати, то церква під керівництвом Онуфрія стала на захист того, хто реально хотів її підім’яти. Це може здаватися дивним, але це важлива річ для розуміння сучасної РПЦ. Вірніше її психотипу. Московський патріархат як структура має глибоку психологічну травму від радянських переслідувань, але все одно підтримує тих, хто їх нищив. Це «стокгольмський синдром» Російської православної церкви і час це офіційно визнати.

Президент Росії Володимир Путін нагороджує митрополита УПЦ (МП) Онуфрія державною нагородою Російської Федерації – орденом Дружби. Київ, Києво-Печерська лавра, 27 липня 2013 року

Вони готові підставити плече Путіну, Лукашенку чи Януковичу, які звикли використовувати церкву. Натомість вони бояться як ладану демократичних політиків – що в Україні, що у країнах Балтії або Молдові. Катів любимо, а представників вільного світу – ні.

Моральне та канонічне право

У заяві УПЦ (МП) є обурення, що жодного разу жоден державний орган не надав оцінки дискримінаційним заявам стосовно цієї церкви. Однак так само жоден вірянин цієї церкви не отримав жодної оцінки церковниками, наприклад того, що відбувається на Донбасі, або що сталося з Кримом.

Книга Тетяни Деркач «Московский патриархат в Украине: анатомия предательства», 2018 рік

УПЦ (МП) жодного разу за майже 8 років війни не назвала її власне війною, не визначила статус Криму, як окупованого. Хоча це прямо вимагається її Соціальною концепцією. Тобто якщо не засудити Росію, то бодай назвати її агресором було би цілком канонічно. Але цього ми не побачили.

Натомість, що ми бачили? Заяви митрополита Онуфрія, що Крим сам відпав, а Донбас дихає на ладан», без жодних уточнень ролі Москви у цьому. Ми також бачили підтримку бойовиків з боку УПЦ (МП), про що моя колега Тетяна Деркач написала цілу книгу-розслідування. І це під публічні мантри про те, що вони «поза політикою».

Особисто я вважаю, що після такої категоричної відмови називати речі власними іменами, УПЦ (МП) втратила будь-яке моральне право висловлюватися на політичну тематику. Бо як стати на захист Новинського – так вони перші, а як захист власної держави – так зась.

Священик благословляє російського полковника Ігоря Гіркіна (Стрєлкова), який на той час був одним із ватажків угруповання «ДНР», що визнане в Україні терористичним. Окупований Донецьк, 10 липня 2014 року

Церква і політика: у чому різниця?

І тут ми повертаємося до ПЦУ. Чим її заява відрізняється, від заяви УПЦ (МП) п’ятирічної давнини?

По-перше, в ній мова йде загалом про принципи і цінності – прозорість та верховенство права. В той, час як у другій конкретно мовилося про недоречність зняття недоторканності з Новинського.

По-друге, це контекст. Ситуацією зі справою щодо Петра Порошенка стурбовані й інші, наприклад Посольство США в Україні зробило дещо подібну заяву. Новинського тоді підтримував хіба, що «Опоблок». Скажи мені, хто твій друг, і я скажу, хто ти.

Та й відверто кажучи, ПЦУ є за що подякувати Порошенкові, адже він домігся для неї томосу та визнання, вирішивши 300-літню історичну помилку. В той же час Новинський не те що і близько не мав таких досягнень, а навпаки – робив все можливе, аби залежність Києва від Москви зберігалась якомога довше.

Під час виконання Гімну України після завершення Об’єднавчого собору. Зліва направо: п'ятий президент України Петро Порошенко, глава Православної церкви України Епіфаній і тодішній голова Верховної Ради України Андрій Парубій. Київ, 15 грудня 2018 року

По-третє, головний лейтмотив заяви ПЦУ – це важливість збереження держави. Не час чубитися, коли ворог на порозі. Звичайно це легко обернути на давайте нічого не робити, бо Путін нападе. Однак зараз про загрозу говорять не лише опозиція чи олігархи, які протистоять президентові, а увесь цивілізований світ. Вже близько місяця топові світові видання The New York Times, The Washington Post та інші б’ють у набат стосовно можливого широкомасштабного наступу Росії на Україну.

Фрагмент ікони із зображенням архистратига Михаїла

По-четверте, ПЦУ, як продовжувач традицій УПЦ КП та УАПЦ, не стояла осторонь важливих державних питань, підтримувала Революцію гідності, засудила дії агресора, закликала до підтримки світовими лідерами України та має повне моральне право на формування власної позиції щодо тих чи інших державних процесів. Натомість, УПЦ (МП) внаслідок своїх дій або ж відсутності реакції на важливі для України теми, сприймається зовсім по-іншому.

Дмитро Горєвой – релігієзнавець

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода