Психологиня Наталія Скибська, яка була волонтером-психологом у тюрмі КДБ Білорусі на Акрестіна, розповідає в розмові з кореспонденткою Білоруської служби Радіо Свобода про те, що робити, коли потрібно каятися на камеру, як тримати психічне та фізичне здоров’я за ґратами, що відрізняє людей, яких змушують до таких зізнань, і як суспільству слід ставитися до свідчень під примусом.
«Іноді важливіше програти бій, щоб перемогти у війні»
– Наталіє, зізнання, записані на відео, такі як запис із Романом Протасевичем, дуже схожі на відеозвернення заручників терористичних угруповань. Подібні речі давно практикуються в кадировській Чечні. Як би ви змалювали таку практику, яку й раніше використовувала білоруська влада, а зараз її просто поставила на потік? Як ставитися до зізнань, зроблених перед міліцейською камерою?
– Безумовно, ставитися як до зізнань, наданих під примусом. Люди, які дають свідчення, перебувають у заручниках в органів, які, як я сподіваюся, будуть визнані міжнародною спільнотою як терористичні.
Я кілька разів уважно переглядала відео з Романом Протасевичем, порівнювала його з іншими відео такого типу. З наявних 30 секунд важко зробити висновки, але абсолютно ясно, що людина перебуває в стресі. При цьому Роман поводиться дуже грамотно. Дотримуючись усіх рекомендацій, що дають людям, щоб бути готовими до такої ситуації – як себе поводити, коли тебе взяли у полон.
Your browser doesn’t support HTML5
Батько затриманого у Білорусі журналіста: «Звільніть мого сина!»
– Поясніть, що означає – грамотно поводитися.
– Ми не знаємо, з якого дубля був написаний цей запис. Ми не бачимо людину повністю. Ми не бачимо його тіла. Багато пишуть у коментарях – ой, уявляємо, скільки синців на його тілі. Ми цього не знаємо. Рукави байки натягнуті на руки, можливо, там наручники. Загалом, він робить правильні речі – не чинить опору, не агресивний, поводиться покірно. Не надто покірний, але виконує те, що йому, мабуть, наказали. Так і належить себе поводити, адже коли ти перебуваєш у полоні, найголовніше – це зберегти своє життя. З усім іншим ми розберемось пізніше.
«Мені шкода країни, а в герої не рвусь, бо не любить героїв моя Білорусь»
– Тобто вірш про юнака, який твердо тримався на допиті, не актуальний у сучасних умовах? Він занадто ідеологічний, мабуть...
Наталія Скибська
– Є хороша пісня, в якій такі слова: «Мені шкода країни, а в герої не рвусь, бо не любить героїв моя Білорусь». Бути героєм і геройствувати – це, звичайно, добре, але щиро кажучи, що далі? Найголовніше – зберегти себе, і зберегти себе в зібраному стані. Люди, які міцно тримаються своєї позиції, в тому числі у в’язниці, викликають повагу. І що тоді? Мені здається, що важливо, щоб вони зберегли себе, своє життя, свою психіку. Коли ми починаємо «набрякати», спротив може мати сильніший вплив.
Все ще існує ймовірність того, що Романа не будуть жорстоко бити. Як, сподіваюся, не били Віктора Бабарика (один із лідерів білоруської опозиції, суперник Олександра Лукашенка на виборах президента у серпні 2020 року – ред.). Не чіпали тих, хто відомий. Якщо щось трапиться з людьми, які відомі, у суспільстві буде більше розголосу. А багато простих людей, на жаль, це рядки в телеграм-каналах.
Я дуже люблю героїв, дуже їх поважаю, і, як каже Маша Колесникова (одна з лідерок білоруської опозиції – ред.), «ми всі герої», і я теж герой, бо теж висловлювала свою позицію. Але геройствувати потрібно розумно, потрібно дбати про свою безпеку, потрібно зайняти дорослу позицію. Іноді важливіше програти битву, щоб перемогти у війні. Якщо ви зламаєте хребет, руки або ноги, і потім ви одужаєте протягом року, кому від цього буде краще?
«У ситуації з Романом достатньо того, щоб його дівчина була заручницею»
– Які психологічні та фізичні, медичні методи впливу тут можна використовувати?
– У ситуації з Романом досить того, щоб його дівчина була заручницею. Деякі люди більше бояться за своє життя, але почуття провини та тривоги за іншу людину – ще більший важіль. Тому, коли вони вимагають викупу, вони не викрадають мільйонерів, а викрадають їхніх дітей. Психологічний тиск – це потужний важіль. І страх це те, що в першу чергу впливає на наші вчинки. І це головна зброя цих служб. Страх і терор – це те, що заважає нам рухатися і змушує контролювати, на жаль.
– Як бути жертвам, яких змусили сказати щось на камеру? Як жити з цим далі? Чи варто твердо стояти, ризикуючи своїм здоров’ям та життям?
– Скажу неприємну річ. Усі громадяни Білорусі, які зараз перебувають на території Білорусі, є заручниками. І це добре пам’ятати. В’язниця може бути більшою чи меншою, гірші чи кращі умовами ув'язнення, але всі заручники, оскільки в нинішній ситуації навіть виїзд із країни став великою проблемою.
Your browser doesn’t support HTML5
Колишній редактор Nexta затриманий у Мінську після посадки нібито замінованого літака
Якщо ви потрапили в ситуацію арешту, захоплення, то геройствувати і чинити опір дуже важко. Якщо є спосіб уникнути цього, то потрібно тікати. Якщо такої можливості немає, і ви усвідомлюєте, що ситуація безвихідна, вам потрібно взяти себе в руки і дихати. Важливо відчувати себе в своєму тілі. У ситуації стресу виникає відчуття, коли людина «вилітає» з власного тіла, не відчуває рук, ніг... Це запускає в організмі гормональний «коктейль», коли зашкалює кортизол, потім нирки болять. Все це в перспективі призведе до серйозного погіршення стану здоров'я.
Якщо ви опинитесь у безвихідній ситуації (вони роблять усе, щоб почуватись так), у вас може виникнути відчуття, що я підпишу що завгодно, аби мене звільнили. І це саме те, що їм потрібно. І тоді вам потрібно шукати цю межу, щоб сказати, що вони хочуть, але такими словами, щоб не обмовляти себе.
Хто такий Роман Протасевич
23 травня 2021 року за особистим наказом Олександра Лукашенка в аеропорту Мінська був примусово приземлений літак Ryanair Афіни – Вільнюс. В результаті затримали журналіста та блогера Романа Протасевича, який перебував на борту літака, а також його дівчину.
Роману Протасевичу 26 років. Як журналіст кілька років співпрацював з білоруськими виданнями. Згодом він приєднався до телеграм-каналу Nexta, де був головним редактором. На момент затримання він працював у команді телеграм-каналу «Білорусь головного мозку».
Брав участь у протестах ще підлітком
Ім'я Романа Протасевича стало відомим під час мовчазних мітингів 2011 року. Тоді колишнього кандидата на президентську премію 16-річного Романа затримали. Пізніше він заявив, що мусив забрати документи з ліцею БНТУ, і з його батьками стався конфлікт із політичних мотивів. Як писали ЗМІ, батько Романа в той час був старшим викладачем кафедри ідеологічної роботи Військової академії.
Після участі в мовчазних мітингах Роман Протасевич приєднався до «Молодого фронту». Він також намагався взяти участь у виборчій кампанії до Молодіжної палати Мінської міської ради.
З активіста в журналіста
Після школи Роман вступив на факультет журналістики Білоруського державного університету, але, як повідомляло Єврорадіо, був виключений. Співпрацював з багатьма білоруськими виданнями. Єврорадіо було останнім із них перед виїздом за кордон.
Перебування на Донбасі
Олександр Лукашенко 26 травня заявив, що Протасевич воював на Донбасі. Сам журналіст у 2020 році в інтерв’ю розповів, що він перебував у зоні проведення АТО як журналіст, знімав відео, де був поранений.
Стипендіат премії імені Вацлава Гавела
У 2017–2018 роках Роман Протасевич отримував стипендію від Вацлава Гавела та проходив стажування на Радіо Свобода.
Просив притулку в Польщі ще до президентських виборів
Причиною стало затримання журналіста Володимира Чудянцова, з яким Протасевич дружив у Білорусі. Чудянцова затримали 22 листопада 2019 року дорогою до Польщі. Була інформація, що Чудянцов співпрацює з телеграм-каналом Nexta. На тлі цих подій Роман вирішив залишитися у Польщі.
Залишив Nexta, приєднався до каналу «Білорусь головного мозку»
У Польщі Роман Протасевич відкрито співпрацював з каналом Nexta. Наприкінці вересня 2020 року, в розпал протестів у Білорусі, Протасевич оголосив, що йде з каналу. У березні 2021 року він оголосив про приєднання до команди каналу «Білорусь головного мозку», яким раніше керував блогер Ігор Лосик.
Його батька позбавили військового звання
Ім’я батька Романа – підполковника запасу Дмитра Протасевича – з’явилося в списку силовиків, яких Лукашенко позбавив військових звань на тлі протестів у Білорусі. «Мій батько прослужив в армії 29 років і звільнився восени 2019 року, після чого працював в інкасації. Він не брав активної участі в протестах, його жодного разу не затримували, ні до чого не притягували», – сказав тоді Роман Протасевич. За його словами, батьки виїхали за ним до Польщі, коли він попросив там притулку.
Білорусь оголосила в міжнародний розшук
Протасевича, як і засновника Nexta Степана Путила, Білорусь оголосила в міжнародний розшук. Їх звинувачують в організації масових заворушень та «групових дій, які грубо порушують громадський порядок», а також у розпалюванні соціальної ворожнечі. Блогерів внесли до так званого «переліку терористів», офіційна назва – «Перелік організацій та фізичних осіб, причетних до терористичної діяльності».