Спалах іскри: як вуличні протести в Тбілісі переросли в масові заворушення

28 листопада фотожурналістка Радіо Свобода Тамуна Чкареулі перебувала вдома після кількох днів роботи в епіцентрі вуличних протестів, що розпочалися внаслідок спірних парламентських виборів.

Вона дивилася у прямому ефірі, як прем'єр-міністр Грузії Іраклій Кобахідзе заявив, що уряд відкладе переговори про вступ до ЄС до 2028 року.

Чкареулі описує, що відбувалося далі.

Протестувальники біля будівлі Парламенту Грузії в центрі Тбілісі. 28 листопада 2024 року

Після висвітлення передвиборчих протестів я була фізично та емоційно виснажена. Здавалося, що вони нікуди не йдуть, але коли я почула про те, що уряд збирається призупинити європейський курс країни, я зрозуміла, що люди знову вийдуть на вулицю, тому зібрала речі і попрямувала туди.

Коли я приїхала до будівлі парламенту, там вже зібралися сотні людей.

Зазвичай на великих акціях протесту в Грузії грає музика, а люди дещо веселіші. Однак цього разу атмосфера була напружена. Жоден політичний лідер не виступав з промовами; це був спонтанний, розгніваний, галасливий натовп. Люди не чекали, поки їх хтось покличе на протест, вони вийшли самі.

Поліція застосовує перцевий газ під будівлею Парламенту для розгону мітингувальників

Поліцейські в захисному спорядженні вишикувалися по обидва боки парламенту. Саме тоді я помітила ще один незвичний аспект цього протесту – поліцейські вживали дуже вульгарну лайку. Коли протестувальники кричали, силовики кричали їм у відповідь і показували середній палець. Вони висловлювалися грубо про матерів протестувальників. Я ніколи не бачила нічого схожого на минулих протестах, які я висвітлювала.

Протестувальники рухаються в бік спецпризначенців, прикриваючись імпровізованим щитом біля будівлі Парламенту

Близько 2 години ночі протести стали більш інтенсивними, і протестувальникам вдалося зламати частину огорожі. Вони використовували її як захисну барикаду, направляючись до будівлі парламенту, тримаючи в руках прапори ЄС. Силовики застосували водомети.

Поліцейський водомет на проспекті Шота Руставелі в Тбілісі

Водомети видають своєрідний гуркіт перед тим, як почати розпилювати воду, і це дає можливість сховатися в укритті. Подейкували, що у воді, яку розпилювали водомети, була якась речовина. Коли вода потрапляла на мою шкіру, я відчувала, що вона пече.

Невдовзі моє взуття наповнилося водою, я була мокра з ніг до голови, а шкіра горіла. Я зрозуміла, що не зможу продовжувати працювати, тому повернулася до офісу. Мої колеги дали мені сухе взуття, проте воно було на кілька розмірів більшим.

Поліція оточила пораненого чоловіка на Руставелі. 29 листопада 2024 року

Я знала з минулих протестів, що арешти зазвичай починаються рано вранці, коли натовп рідшає, і силовикам легше працювати. Близько 5 ранку я повернулася до театру Руставелі, куди відтіснили протестувальників. Я знала, що щось має статися.

Протестувальники біля палаючої барикади

Близько 6:30 ранку залишилося не більше 100 протестувальників, і поліція накинулася на людей, як лавина, просто чорна орда. Вони жорстоко били людей. Вони нападали на протестувальників, валили їх на землю і били кулаками та ногами по ребрах. Потім тягнули їх геть. Жінки кричали.

Я робила знімки, і ми з моїм колегою, оператором Іллею Ратіаною, не спускали очей одне з одного і рухалися разом, поки поліція переслідувала людей по всій вулиці.

Поліція наступає на протестувальників. 29 листопада 2024 року

Силовики були дуже агресивні до журналістів всю ніч, вони намагались закрити об'єктив Ратіани, коли ми проходили повз, і кричали на нас з лайкою. Фотографа Олександра Кешелашвілі заарештували і жорстоко побили тієї ночі. Я ніколи раніше не стикалася з таким рівнем агресії з боку поліції.

У центрі, біля Академії наук, я сфотографувала, як поліція б'є зовсім юного хлопця. Потім прийшли інші молоді протестувальники, і намагалися захистити хлопця, якого били. Вони кричали, поліцейські почали переслідувати і їх теж.

Напад спецпризначенців на протестувальника. 29 листопада 2024 року

У Тбілісі багато цілодобових аптек, і молоді протестувальники забігли в одну з них, щоб сховатися. Поліцейські зайшли всередину, і я почула крики зсередини, коли силовики намагалися витягнути їх назовні. Але їм це не вдалося.

Коли поліція повернулася, вони були дуже розлючені та агресивно налаштовані і напали на мого колегу Давида Цагареллі. Вони знали, що він журналіст; його журналістський жилет неможливо було не помітити. Але коли поліцейські пробігали повз нього, вони вдарили його в живіт. Ми допомогли йому піднятися, і він сів на сходинки неподалік, щоб віддихатися. Ми зібрали кілька кадрів від очевидців, які зафіксували напад, а потім повернулися до офісу.

Ця ніч дала зрозуміти, що протести тільки починаються і попереду ще багато бурхливих ночей. Вогонь цих протестів був розпалений розчаруванням і гнівом людей, а жорстокість силовиків, свідками якої всі стали, лише підлила масла у вогонь.