Замість свята. На Донбасі вмирає промисловість і конфісковують житло

Головне політичне свято, яке проголосило угруповання «ДНР» цього року, – не День Перемоги, 9 травня, а річниця «референдуму» 11 травня 2014 року. Ця дата оголошена «Днем республіки».

До свят в Донецьку над площею Леніна на недобудованій будівлі змонтовали величезний плакат з написом: «Русский Донбас». Як пише кореспондент Російської служби Радіо Свобода Дмитро Кирилов, гасло «Росія для росіян» в самій Росії націоналістів може привести до кримінального переслідування.

Але в збройних формуваннях «Л/ДНР» після проведених в березні і квітні двох форумів абсолютно безкарно проголосили будівництво «російських національних республік» і запускають показову гуманітарну програму допомоги виключно «росіянам України».

Відсутність більшої кількості вихідних, як у Росії, у травневі дні офіційно пояснюють тим, що угруповання «ДНР» не може собі дозволити довгий відпочинок», необхідно працювати. 1 травня «глава ДНР» Денис Пушилін урочисто відкривав виплавку першого чавуну на домні №1 Донецького металургійного заводу (ДМЗ) – після більш ніж дворічного простою підприємства. Ще в березні в угрупованні «ДНР» урочисто анонсували повноцінний запуск ДМЗ з 1 квітня, але в реальності «новим інвесторам» вдалося запустити одну домну з двох місяцем пізніше.

Щоб зрозуміти, наскільки складна територія потрапила під контроль Росії на Донбасі, варто розуміти, що таке Донецький металургійний завод, пише російський кореспондент. ДМЗ – своєрідне серце Донецька, завод, з будівництва якого в 1869 році почала з'являтися майбутня Юзівка. Обладнання від валлійця Джона Юза на підприємстві не залишилося, але є, наприклад, при прокатному стані електродвигун дореволюційних часів (жовтневий заколот у Росії 1917 року – ред.) – він, зрозуміло, пережив не один капітальний ремонт, але потенційно може працювати.

Донецький металургійний завод

Самому прокатного стану працювати ні з чим, тому що завод не може виробляти сталь. Застарілі та екологічно небезпечні мартенівські печі були урочисто розібрані до Євро-2012, а приватні господарі заводу на кредитні гроші намагалися поставити тут сучасний німецький електросталеплавильний комплекс фірми Siemens, але до війни завершити цей проєкт не змогли.

Віктор Нусенкіс, який володів потужностями ДМЗ, зміг вибудувати технологічний ланцюжок з шахт Красноармійська (зараз Покровск, підконтрольна Україні територія), коксохімічних підприємств Макіївки і металургійних потужностей Донецька, але вчасно не обзавівся залізорудними активами.

Зараз в технології дві дірки – немає сталевого переділу, що залишилися на заводі дві домни можуть робити тільки чавун. Коксівне вугілля Покровська, так само, як і залізорудні окатиші Кривого Рогу, – виявилися за межами «ДНР». Потрібне вугілля, щоправда, в межах, які контролює угруповання «ДНР», знайти можна, а ось з окатишами зовсім погано.

Проблеми, від яких раніше задихався ДМЗ, стали загальними для всієї металургії непідконтрольних Києву територій – залізна руда тепер в Росії дуже далеко, квоти на неї розподілені. За допомогою адміністративних важелів Москва забезпечує обмежені поставки, але ось бізнесу в цих умовах ніяк не виходить.

При цьому ДМЗ навіть за своїм розміром є важливим символом Донецька – це величезний завод, на ньому гуде знаменитий гудок, за яким ціле століття прокидалося місто, а на його ТЕЦ щільно зав'язано опалення немаленького Ленінського району. ДМЗ стояв в 2014 році, потім зміг забезпечити поставку українських залізорудних окатишів і якийсь час, починаючи з жовтня, попрацював, залишаючись в приватних руках. У 2017 році всі підприємства відібрали, «символ», до того ж, через блокаду позбувся поставок української руди і безнадійно зупинився.

Залишався соціальний аспект – колектив утримували на мінімальній зарплаті, а на зиму для Ленінського району Донецька вмикали ТЕЦ. Взимку, в опалювальний сезон, таким чином, як і раніше, гудів той самий гудок. Запуск всього однієї доменної печі 1 травня 2021 року означає, що під свято для заводу виділили якусь кількість російських залізорудних окатишів. Але чавун в «республіці» зовсім не в дефіциті, його і так було кому плавити в будь-яких кількостях – були б руда і збут.

На території ДМЗ інвестори з Пакистану свого часу викупили один цех і побудували електрометалургійний завод, який працював не на руді, а на металобрухті. У 2017-му його теж захопили «під державне управління».

Донецьк дає не вугілля, а концерти

Сучасний Донецьк зараз найчастіше виробляє не сталь, а концерти, святкові заходи і загрози. У ці дні набирає чинності «указ» Дениса Пушиліна про порядок конфіскації «покинутого» житла і майна. «Підзаконний акт» був опублікований 28 квітня і повинен був набрати чинності через 10 днів після оприлюднення. З його допомогою будуть переводити в муніципальну власність численні недобудовані житлові багатоповерхівки, а також реальні квартири і будинки, на які після смерті господарів не претендують спадкоємці або ж вони належать тим, хто переселився на підконтрольні Україні території (в тому випадку, якщо за них не платять комунальні платежі).

Також перед святами місцева «народна рада» ухвалила «закон про конфіскацію майна» всіх українських банків і звільнення від боргів перед ними всіх «громадян ДНР». Загрози про конфіскацію житла, як тут сподіваються, збільшать обсяги платежів за комунальні послуги.

Донецьк напередодні свят

«Зараз звітність в усіх комунальних підприємствах стоїть на трьох головних китах: рівень витрат паливно-мастильних матеріалів, рівень заборгованості із заробітних плат і рівень паспортизації колективів російськими паспортами. Слюсарі в ЖЕКах не завжди розуміють важливість політичного моменту», – з сумною посмішкою розповідає донецьке джерело кореспонденту Радіо Свобода в Донецьку з пов'язаної з «бюджетом» сфери.

В цифри навколо «республік» важко вірити. У МВС Росії в квітні назвали кількість виданих на непідконтрольних Києву територіях Донбасу російських паспортів – майже 530 тисяч штук. Але ще в січні в на підконтрольних «ДНР» територіях було видано за два роки великих системних зусиль 178 тисяч цих документів, а угруповання «ЛНР» традиційно випереджало сусідів у темпах виробництва нових громадян РФ на 8-10 тисяч паспортів. Тобто всього на початок року на Донбасі було близько 360 тисяч громадян Росії.

Ні пунктів видачі паспортів в Ростовській області, ні паспортних рейсів з Донецька, Горлівки та Ясинуватої істотно більше не стало. Електронні черги на паспорти «ДНР» (без них не пускають в російську паспортну програму) скорочуються повільно. Охочих здати пакет документів, як і раніше, реєструють на 2023 рік. Заяви про раптове збільшення кількості нових громадян Росії відразу на півтори сотні тисяч людей всього за чотири місяці можна пояснити тільки політичним моментом і нинішнім загостренням російсько-українського протистояння.

Донецьк напередодні Дня Перемоги

У Донецьку ж можна побачити картинку на будь-який смак. Наприклад, кілька ночей, коли було скасовано «комендантську годину», під «Донбас Арену» спонтанно з'їжджалися сотні машин – послухати музику під палаючими фарами і отримати задоволення від дозволеного шматка свободи.

Але за численними «указами», «законами», святами, парадами, показовими акціями і повідомленнями про обстріл давно закинутих околиць, як за деревами лісу, не видно реальної ситуації в промисловості Донбасу, не видно стану його реальної економіки.

В «ДНР» всі сім років засекречені цифри навіть «громадянського бюджету». Найбільш закрита структура, ЗАТ «Внєшторгсервіс», увібрала в себе всю ще відносно живу велику промисловість, але її оборот теж непрозорий. Економічна реальність видно лише за прикметами – там, де наочно видно, чи працює конкретна галузь як така.

«Розумієш, у нас немає замовників, тому що не розпочато жодного будівництва, – каже директор невеликого донецького підприємства з виробництва металовиробів для будівництва. – Взагалі ніякого будівництва немає! Я навіть не можу навести приклад хоча б одного за останні сім років, ні одного навіть приватного будинку! Раніше будувалися супермаркети – зараз просто займають або орендують ті, що залишилися з українських часів. Житлове будівництво ніхто і не думав відроджувати, а наші замовлення – це пара листів металевого профілю або металочерепиці, щоб залатати пошкоджений паркан або дах. Живе торгівля їжею, так-сяк ворушиться сфера, пов'язана з ремонтом квартир. Все інше стоїть».

Багато про що говорить той факт, що сучасні донецькі господарі життя дійсно не будують собі будинків в Донецьку – тільки в Підмосков'ї, Абхазії чи в Ростовській області. Нещодавно в покупці квартири «на чорний день» в Ростові-на-Дону був викритий «міністр охорони здоров'я ДНР».

Як вирішуються житлові питання?

В історії «республіки» є єдиний «указ про персональні санкції» щодо неназваного «нерухомого майна» колишнього народного депутата Україна, відомого донецького бізнесмена Ігоря Гуменюка. «Указ» був виданий в листопаді 2019 року, і на сайті Пушиліна було досить докладне роз'яснення з великою кількістю великих літер в кожному рядку:

«Згідно з документом, голові «уряду» «Донецької народної республіки» Олександру Ананченку необхідно забезпечити прийняття в «державну власність» об'єкта нерухомого майна, що належить Ігорю Гуменюку на праві приватної власності, згідно з додатком до цього «указу», і закріпити це майно на праві оперативного управління за «адміністрацією» глави «Донецької народної республіки».

Правду про неназване майно знає весь Донецьк. Конкретний приватний будинок Гуменюка захопив і живе там зі своєю сім'єю ватажок «ДНР» Денис Пушилін. Принцип недоторканності приватної власності тут був давно порушений.

Лідери угруповання «ДНР» Денис Пушилін (л) та громадянин Росії Олександр Бородай на пресконференції у будівлі обласної адміністрації в Донецьку, 29 травня 2014 року

Усі заводи, наприклад, в березні 2017 року формально були «взяті під зовнішній контроль» зареєстрованим в Південній Осетії ЗАТ «Внєшторгсервіс», але при цьому формально «ДНР» визнає приватну власність на об'єкти колишніх господарів. «Націоналізації» ніякої не було – вона передбачає, крім усього іншого, компенсацію власникам. У січні-лютому 2021 року ЗАТ відмовилося від частини підприємств, і вони були передані вже сторонньому «приватному інвестору».

Цей «приватний інвестор» на невідомих умовах отримав три шахти з коксівним вугіллям, коксохімічне виробництво в Єнакієвому і два металургійні заводи в Донецьку. У лютому це сприймали як ознаку відмирання системи ЗАТ «Внешторгсервіс». Зараз – як видане в навантаження нерухоме майно з людьми, яким треба платити заробітну плату. Інвестор – це донецький підприємець Ігор Андрєєв, господар виробництва молочних продуктів і мережі продовольчих супермаркетів «Молоко», єдиної, що розвивається в «ДНР».

На всіх заводах під контролем «Внєшторгсервісу» затримки заробітної плати – більше від трьох місяців, на Алчевському металургійному комбінаті дійшла справа до спонтанних страйків, з яких робочих виводять виплатою 30 відсотків окладу замість 10 відсотків, які вважалися тут уже звичайними. ЗАТ «Внєшторгсервіс» повністю припинив роботу на Комсомольському рудоуправлінні, де добували необхідні для металургії мінерали – флюсо-доломіт.

«ДНР» дісталося два великих комбінати, які раніше працювали на весь Донбас, – Докучаєвський, а також комбінат в Комсомольському, де кар'єри були містоутворюючим підприємством. Родовище в Докучаєвську розрізало лінією фронту: на підконтрольній Україні території залишився кар'єр в селі Новотроїцьке, сюди потроху переїхали фахівці з Докучаєвська, видобуток розширили, і зараз це підприємство – найбільший платник податків у Волноваському районі. Воно забезпечує сировиною металургійні комбінати в Маріуполі та Запоріжжі. А потужності видобутку флюсо-доломітів в Комсомольському і Докучаєвську виявилися явно зайвими для металургії в «Л/ДНР», яка і так задихається.

Промисловість на території, яку контролюють угруповання «Л/ДНР», очевидно вмирає, і, найімовірніше, ЗАТ «Внєшторгсервіс» було свого часу створено, щоб надати цій величній загибелі цілого регіону певної плановості і плавності. Спеціалісти поступово виїжджають на роботу в Росії, пенсіонери залишаються на місці, молодь старається знайти собі застосування поза окупованими територіями відразу після закінчення навчання.

Повноцінно живою у «ДНР» залишається виключно агітаційна сфера – зі святами, парадами, масовими танцями на День Перемоги та ретельно організованими ходами «Бессмертного полку».

Для окопів людей вже не вистачає.