Анексований Крим у 2019 році: продовження російського застою

(Рубрика «Точка зору»)

Протягом 2019 року російська влада так і не змогла вирішити чи хоча б пом'якшити проблеми, породжені кремлівської анексією. Навпаки, лише загострилися «соціальні виразки», спровоковані грубим насадженням в українському регіоні російських порядків. Як і в попередні роки, кримчани залишаються заручниками непомірних геополітичних амбіцій російського керівництва.

У 2019 керівництво сусідньої Росії та підконтрольної Кремлю влади анексованого Криму так і не змогли нав'язати Києву і Заходу повзуче визнання анексії українського Криму. Кремль продовжує масовану мілітаризацію півострова, використовуючи кримчан як «живий щит». Увесь рік росіяни демонстративно готувалися до можливої війни проти України і країн-членів НАТО. Чорноморський флот Росії «тисне» на українські порти в Чорному і Азовському морях, одночасно спрямовуючи силу на весь Середземноморський басейн.

Соціальний дизайн Криму повністю підлаштували під потреби військових і силовиків. В регіоні цілеспрямовано насаджуються порядки (абсолютно чужі для кримчан) російського «суспільного стану»: чиновники, військові і силовики як панівні класи; блокування соціальних ліфтів; відсутність прозорих і демократичних процедур; відсутність гарантій прав власності; судова система, повністю залежна від кремлівської номенклатури і республіканського керівництва.

Де-факто кримчан розділили на кілька «сортів» залежно від ступеня доступу до адміністративного ресурсу.

Приватна ініціатива і громадська активність придушуються в зародку.

Влада продовжила курс на знищення малого бізнесу, який російські чиновники розглядають як політичну загрозу.

Російська влада прирекла кримчан на життя в умовах подвійної моралі і подвійної лояльності. У кремлівському телевізорі кримчан зображують патріотами сусідньої Росії, але, як і в попередні роки, жителі регіону продовжили масово оформляти українські документи. Перспектива безвізового в'їзду в ЄС зацікавила навіть затятих поборників «російського» Криму. У переліку претендентів на український біометричний паспорт відзначився і севастопольський активіст «Единой Росии» Ігор Кучерявий, спійманий на адміністративному кордоні з окупованим півостровом.

Цього року російська влада взяла на озброєння тактику «оптової торгівлі» кримськими заручниками. Кримські в'язні Олег Сенцов, Олександр Кольченко (затавровані «терористами»), Володимир Балух (переслідувався ФСБ виключно за те, що він – українець), а також захоплені українські моряки були звільнені в рамках особистих домовленостей президентів України і Росії Володимира Зеленського та Володимира Путіна. Москва виміняла їх на важливого свідка у справі про збитий рейс MH-17 – Володимира Цемаха. Хоча росіяни мали звільнити українських військових моряків, згідно з рішенням Міжнародного трибуналу з морського права.

Олександр Кольченко і Олег Сенцов

Фактична відмова Києва вести переговори щодо зняття водної блокади. Команда нового президента поки витримує лінію, яку вів попередній очільник держави Петро Порошенко. На жаль, але ризики тільки наростають. Нехай це і звучить грубо, але Київ майже вичерпав «обмінний фонд», який може зацікавити Володимира Путіна. У Кремля, навпаки, є всі можливості для захоплення нових заручників із прицілом на наступний етап політичних торгів.

Якщо Офіс Володимира Зеленського продовжить тактику «особистих домовленостей», то росіяни в обмін на заручників можуть і будуть висувати політичні вимоги. Спектр «хотєлок» Москви добре відомий: починаючи із проведення місцевих виборів в ОРДЛО за кремлівським сценарієм і завершуючи зняттям блокади з анексованого півострова. Володимир Путін має намір вивести українського президента на формат переговорів, які передбачають здачу державних інтересів.

Одна з важливих особливостей року, що минає – посилення російського застою в регіональній політиці. Вересневі нелегальні «вибори» до російського парламенту Криму за рекордно низької явки (33%) і перестановки у кримському уряді показали, що підконтрольні Кремлю Сергій Аксенов і Володимир Константинов виявилися в політичному та ідеологічному глухому куті. Місцеве відділення «Единой России», в яке перейшов майже весь місцевий актив української «Партії регіонів», йшов на вибори під розпливчастим гаслом «Від кримської весни до кримської мрії».

Причому, чим саме є «кримська мрія», населенню не пояснили. Сергій Аксенов перед «виборами» змушений був визнати, що в Криму залишається маса невирішених проблем: низькі доходи населення, зростання цін на масові групи товарів, низька якість медичного обслуговування, житлові та побутові проблеми.

Для заманювання людей на виборчі дільниці, Аксенов і Константинов багато говорили про російські «досягнення», перелік яких останні пару років залишається незмінним: міст через Керченську протоку, реконструкція сімферопольського аеропорту, будівництво траси «Таврида» і нібито міжнаціональна злагода. Судячи з явки, у передвиборчі гасла і обіцянки «Единой России» повірили не всі. До кінця року запустили рух поїздів мостом через протоку, але кримчани не вірять заявам чиновників щодо того, що залізничне сполучення із сусідньою Росією нібито допоможе стабілізувати ціни.

Наступна політична особливість року, що минає – імітація владою міжнаціональної злагоди на тлі демонстративних репресій проти кримських татар і українців. У попередні роки Кремль руками колабораціоністів намагався створити кишенькову альтернативу Меджлісу кримськотатарського народу. У 2019 влада намагалася зробити вигляд, що міжнаціональних проблем і суперечок в Криму більше немає.

Профільний комітет із питань міжнаціональних відносин російського парламенту Криму, який очолює російський депутат Юрій Гемпель, збагатили новим функціоналом. Пан Гемпель і його підлеглі від цього року займаються питаннями «народної дипломатії» – публічним використанням громадян західних країн для легітимізації анексії Криму. У кримському парламенті просто переробили під власні пропагандистські потреби американську політичну концепцію «Громадянської дипломатії», яка виникла в роки ідеологічного протистояння США і СРСР.

Як і в попередні роки, кримчани залишаються заручниками неспівмірних геополітичних амбіцій російського керівництва, а сам півострів – одним із інструментів підриву української державності.

Сергій Стельмах, кримський політоглядач (ім'я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки).

Оригінал публікації читайте на сайті проєкту Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції