Польський щоденник Rzeczpospolita пише про перспективи курсу нового президента України Володимира Зеленського щодо Заходу і Росії. Чи залишиться Росія членом Ради Європи, незважаючи на порушення нею правил організації? Про це питання і про палкі дебати з цього приводу в Україні і Росії повідомляє Deutschlandfunk Kultur. Агентство Bloomberg тим часом аналізує, що чекає на Росію після Путіна.
Польський щоденник Rzeczpospolita пише про перспективи курсу нового президента України Володимира Зеленського щодо Заходу і Росії під заголовком «Зеленський: подружитися з Заходом і обіграти Схід». Багато що вказує на те, що президент України домагається підтримки Заходу, щоб почати переговори з Москвою, пише автор, повідомляючи, що зі своїм першим закордонним візитом президент Володимир Зеленський вирішив вирушити до Брюсселя.
Напередодні візиту речниця президента Юлія Мендель поінформувала, що він летить до Брюсселя, щоб підтвердити, що зовнішня політика України в тому, що стосується інтеграції з ЄС і НАТО, залишається незмінною. І, як сказав в інтерв’ю польському виданню колишній міністр закордонних справ України Володимир Огризко, брюссельські політики високого рангу хочуть почути це особисто від нового українського керівника. «Сьогодні Європейський союз очікує, що в Києві інтеграцію з ЄС не обмежать виголошуванням гасел. Ідеться перш за все про здійснення реформ і боротьбу з корупцією», – сказав він. А Київ, за його словами, очікує від ЄС «солідарності і продовження політики тиску на Росію, яка постійно веде агресію проти України», і, «якщо ситуація не зміниться, треба говорити про загострення санкцій».
Автор статті згадує, що Зеленський повернув колишнього президента Леоніда Кучму на посаду представника України в Тристоронній контактній групі щодо врегулювання ситуації на Донбасі, і додає: журналісти в Києві почали спекулювати, чи не виробила вже адміністрація Зеленського план дій щодо закінчення війни на Донбасі.
«Ключем до розуміння ситуації може бути те, що разом із Кучмою до адміністрації президента минулої п’ятниці завітав його зять, мільярдер Віктор Пінчук. Бо саме він 2016 року на шпальтах Wall Street Journal запропонував стратегію «болісних компромісів»: Україна мала б «тимчасово відмовитися» від прагнення до членства в НАТО і ЄС, щоб закінчити війну на Донбасі, а також провести на неконтрольованих нині територіях вибори місцевого самоврядування, не повернувши перед тим контролю над кількасоткілометровим відтинком кордону з Росією», – мовиться у статті.
Український військовий аналітик, колишній офіцер розвідки Олексій Арестович каже польському виданню, що якби Кучмі вдалося домовитися на переговорах у Мінську з угрупованнями «ДНР» і «ЛНР» і представниками Кремля і ОБСЄ про обмін утримуваними, не виключено, що далі може дійти і до припинення вогню, а в Києві почнеться форсування проектів законів про статус Донбасу і амністію для так званих сепаратистів – а це було б ризиковано. «Схоже, що Зеленський не мав власної думки, тому доручив це групі Кучми – Пінчука. Інакше Кучма б не повернувся до Мінська. Вони вже щось знають, про що не повідомляють публічно», – вважає аналітик.
Автор статті припускає, що якщо Зеленський має такі плани, він зможе взятися за їхнє втілення після парламентських виборів, перед якими його партія «Слуга народу» веде перед у всіх опитуваннях і не приховує, що бореться за створення однопартійного уряду.
При цьому він додає: «Інтригує вівторкова заява речника Кремля Дмитра Пєскова, який сказав, що зустріч «нормандської четвірки» не відбудеться, доки Зеленський «не виконає домашнього завдання». А російський політолог Олексій Мухін, тісно пов’язаний із Кремлем, заявив польській газеті: «Президент Росії досі не привітав Зеленського з перемогою, а це означає, що Росія ще не визнала результату виборів». При цьому російський політолог додав: «Надання російського громадянства мешканцям Донбасу – це не останнє рішення Володимира Путіна».
Чи залишиться Росія членом Ради Європи, незважаючи на порушення нею правил організації? Про це питання, яке Рада Європи має вирішити наприкінці червня, і про палкі дебати з цього приводу в Україні і Росії повідомляє Deutschlandfunk Kultur, підрозділ німецького громадського радіо Deutschlandradio. На початку статті, написаному з Києва, цитується український журналіст Віталій Сич, керівник тижневика «Новое время», який, зокрема, заявляє: в загибелі близько 10 тисяч людей на Донбасі, в появі понад мільйона внутрішньо переміщених осіб винна Росія – вона не тільки підтримує сепаратистів на сході України, а й анексувала Кримський півострів, і це не має їй минутися безкарно.
Але саме це й відбувається нині – йдеться про Росію і Раду Європи. Авторка статті нагадує, що 2014 року Парламентська асамблея Ради Європи позбавила російську делегацію права голосу, реагуючи на російську агресію проти України, і російські парламентарі відтоді не з’являються на засідання, і Росія більше не платить членських внесків. Недавно ж засідання голів МЗС країн-членів значною більшістю голосів запропонувало повернути Росію право голосу в Раді Європи – і це попри те, що Росія не змінила своєї позиції щодо Криму і Східної України. Остаточно це має вирішити ПАРЄ наприкінці червня. Міністри, які хотіли б повернути Росії право голосу, аргументують, що російське громадянське суспільство потребує Ради Європи.
Стаття продовжується з Москви, де авторка статті цитує Наталю Таубіну, керівницю неурядової організації «Громадський вердикт» – ця правозахисна організація, серед іншого, веде низку позовів жертв катувань проти російської держави в Європейському суді з прав людини. За її словами, цей суд, що є органом Ради Європи, для багатьох росіян є єдиним засобом домогтися справедливості. А за останні шість років, протягом яких Росія все далі обмежувала громадянські права, значення ЄСПЛ для людей ще зросло, каже Таубіна. І вона занепокоєна: якщо ПАРЄ не поверне Росії повних прав і Росія вийде з Ради Європи, у громадян більше не залишиться доступу до ЄСПЛ.
Російська правозахисниця додає: адже якщо Росія вийде з Ради Європи, Крим усе одно не стане знову українським. І взагалі вигнати Росію – хибний шлях до того, щоб вплинути на політику Росії, каже вона. Таубіна навіть їздила з іншими російськими правозахисниками до Страсбурга, щоб схилити депутатів ПАРЄ до компромісу з Росією.
Але чи не найвідоміша російська правозахисна організація, «Меморіал», має протилежну думку, мовиться у статті. Один із її підрозділів, Правозахисний центр «Меморіал», заявляє, що недоречно рекомендувати Раді Європи ставитися до Росії односторонньо. Як каже член правління Правозахисного центру «Меморіал» Світлана Ганнушкіна, вона теж мала б за краще, щоб Росія залишилася в Раді Європи, бо переваги цього були б величезні. Але, каже вона, росіяни мусять зазнати наслідків російської політики, як би гірко це не було. «Ми – громадяни цієї держави, і таким чином несемо відповідальність. Ми несемо відповідальність за анексію Криму. Можливо, ми її й не підтримували, але вона відбулася від нашого імені. Можновладці роблять усе від імені свого народу. Народ не зміг їх зупинити. Ми – частина народу. І тому ми теж винні», – каже Ганнушкіна.
Такої ж думки дотримується й багато українців, продовжує авторка свою статтю вже зі Львова. Там Євген Глібовицький, який керує роботою експертної «Несторівської групи», нагадує про переслідування кримських татар у Криму, про українських політв’язнів у російських в’язницях, про порушення Росією міжнародного права, і наголошує: «Ми бачимо чітку тенденцію».
Крим – не перше місце, де Росія почала воєнний конфлікт, додає Глібовицький і звертає увагу: «Якщо Росія залишиться в Раді Європи, то виникають паралелі з політикою умиротворення 1938 року (йдеться про політику все нових поступок нацистській Німеччині, що тільки розпалили її агресію – ред.). Якщо ми це допустимо, то це призведе до нової кризи».
Експерт висловив сподівання, що депутати ПАРЄ таки проголосують наприкінці червня за виключення Росії: «Якщо залишити політику Росії без відповіді, це підірве авторитет Парламентської асамблеї Ради Європи».
Margarete Wohlan, журналістка і редакторка Deutschlandfunk Kultur: «Реклама у власних інтересах – і прохання, також і від імені російських неурядових організацій, дотримуватися санкцій проти Росії: Вихід Росії з Ради Європи? – Всі дивляться на Росію!»
Агентство Bloomberg тим часом аналізує, що чекає на Росію після Путіна. На думку фонду «Вільна Росія», яку наводить автор аналізу, оглядач агентства Леонід Бершидський, майбутнє цієї країни може бути не таке нудне, як зараз.
За словами автора, від часу анексії Криму 2014 року путінська Росія, принаймні ззовні, стала одним із найстабільніших і найбільш передбачуваних режимів у світі – це тверда авторитарна влада, підтримана всередині країни сумішшю репресій і мимовільної згоди. І тому природно, що аналітики починають думати про життя після Путіна, коли він мав би залишити посаду 2024 року – бо нинішнє становище надто пригнічує, щоб його обговорювати.
Вашингтонський фонд «Вільна Росія», який очолює колишній помічник державного секретаря США Дейвід Креймер, щойно оприлюднив 170-сторінкову доповідь про те, який вигляд могла б мати Росія 2030 року. Серед її авторів – деякі найобізнаніші сьогодні антипутінські коментатори. Багато в чому їхні думки очевидно розбіжні, та, мовиться у статті, є певний консенсус щодо головних точок напруженості в найближчому майбутньому Росії.
Росія і далі буде залежати від експорту енергоносіїв. Експерти при цьому не передбачають енергетичної кризи до 2024 року, але в разі, якщо ціна нафти впаде нижче від 30 доларів за барель на тривалий період, західні санкції можуть стати надто обтяжливими для будь-якого наступного режиму.
Росія дедалі більше потраплятиме під вплив Китаю. Альянс між двома країнами буде зміцнюватися: Росія буде постачати більше сировини, Китай – більше промислової продукції. Широку військову співпрацю між двома країнами може посилити їхнє дедалі більше протистояння США. В найімовірнішому сценарії, обговореному в доповіді, Росія стане сателітом Китаю, зміцнюючи свою військову потугу, але поступово даючи Китаєві поглинути свій внутрішній ринок. І західні санкції, і конфронтація зі США роблять таку можливість іще ймовірнішою, незважаючи на непопулярність такого альянсу в Росії.
Дорогих воєнних авантюр не буде, але треба стежити за Білоруссю і Казахстаном. Експерти не вважають, що Росія піде на якісь агресивні кроки проти держав Балтії, але Білорусь може стати привабливою ціллю, і ще й популярною в Росії, якщо Путін захоче залишитися при владі і після 2024 року, вже як голова об’єднаної держави. Також загрозу може становити повільна передача влади в Казахстані. Якщо ця країна вирішить тісніше пов’язати себе з Китаєм чи Туреччиною, це позбавить Росію одного з її хвалених буферів безпеки.
Повстання еліти не буде. Але в цьому пункті розбіжність думок експертів найбільша. Одні з них очікують на зростання нелояльності до Москви на регіональному рівні, інші вважають, що всі елементи істеблішменту, від бізнесу до війська, надто вжилися у статус-кво, щоб повстати проти нього. Ніхто з авторів доповіді не очікує, щоб західні санкції спричинили хоч якийсь розкол у російській еліті, щоб повстати проти Путіна, бо його режим дуже добре убезпечений від переворотів, і військо по суті контролюють люди Путіна.
Але, коментуючи такі дані доповіді, автор статті зазначає, що не варто до такої міри нехтувати пересічними росіянами. «Нинішні місцеві протести – проти плану збудувати храм у громадському парку чи проти велетенського звалища біля житлових будинків – навряд чи тягнуть на провісників революції. Але кожен, хто бачив, як росіяни повставали в останні роки Радянського Союзу, відразу впізнає темну і безстрашну енергію цих протестів. А коли врахувати, що здатність режиму влаштувати видиме поліпшення рівня життя переважно вичерпана, що довкіллю завдається дедалі більшої шкоди, то насильницький спалах невдоволення в багатьох містах одночасно не можна виключити в середньостроковій перспективі – незалежно від того, чи Путін усе ще буде лідером, коли це станеться», – пише автор.
За його словами, така можливість варта більшого обговорення, ніж у доповіді фонду «Вільна Росія», бо, власне, це і є сценарій вільної Росії. «У такому разі, – завершує автор, – жоден із нинішніх геополітичних розрахунків не буде чинним. І це стане шансом для всіх значних гравців, і західних, і не-західних, спробувати створити нові відносини з Росією мудріше, ніж вони зробили це останнього разу, коли виникла така можливість майже 30 років тому».
«Через те, що нинішній стан Росії так пригнічує, поміркуймо про її світліше (але далеке) майбутнє після Путіна»