Сергій Ковальов: «Росія – це загроза всьому світу». Прощання із правозахисником

Що таке совість

На прощанні з відомим російським правозахисником, одним із соратників академіка Андрія Сахарова Сергієм Ковальовим не було представників російської влади. Хоча прощалися не просто із людиною, яку називали совістю правозахисного руху. Прощалися з тим, хто займав в сучасній Росії державні посади, був першим уповноваженим з прав людини і депутатом парламенту.

Однак дивуватися відсутності на прощанні представників російських офіційних структур у Сахаровському центрі не доводиться. Російська – а перед цим радянська держбезпека – ненавиділа Сергія Ковальова завжди. І тоді, коли він був відомим дисидентом і говорив правду про порушення прав людини в Радянському Союзі. І тоді, коли він став депутатом і омбудсменом. На компроміси зі своєю совістю Ковальов не йшов. А це саме те, чого очікують від «клієнтів» співробітники спецслужб.

Правозахисник і дисидент Сергій Ковальов (1930–2021) народився в Україні в Сумській області. Його мати – українка. Він публічно говорив, що наполовину українець, цікавився подіями в Україні. У в'язниці сидів разом з українцями, із багатьма з них товаришував. Фото 1996 року

Відносини Ковальова з російською владою погіршилися ще за часів Бориса Єльцина, коли він засудив війну у Чечні. Тоді правозахисника, ім’ям якого вирішили прикрити сповзання російської влади до авторитаризму і етнічних чисток, вирішили звинуватити мало не у зраді. Хоча Ковальов жорстко критикував і владу Росії, і керівництво Ічкерії – після того, як захоплення заручників перетворилися на систему. З Ковальовим не погоджувалися ані президент Росії Борис Єльцин, ані президент Чечні Аслан Масхадов – але, зрозуміло, в пам’яті його співвітчизників залишилася тільки критика російських керівників.

Час показав, наскільки мав рацію Ковальов, коли побоювався, що чеченські війни позбавлять Росію шансу на побудову демократичної держави і перетворять країну на вотчину силовиків. Але саме це розуміння і зробило його ворогом російського керівництва ще тоді, коли у Москві імітували демократичні процеси і спілкувалися з правозахисниками. При цьому у своєму засудженні війни і агресії Ковальов завжди був послідовний. Він засудив дії Кремля під час нападу на Грузію у серпні 2008 року. І засудив окупацію Криму і війну на Донбасі.

«Кримська авантюра Росії відрізняється нахабством» – Ковальов

У листопаді 2016 року на другому Кримському форумі у Львові він сказав: «Росія – це загроза всьому світу. Анексія Криму свідомо була вирішена двома простими міркуваннями, які неможливо приховати – а чому не взяти те, що силою можна відібрати. А ще цей крок має на меті – не пустити Україну до Європи. Кримська авантюра Росії відрізняється нахабством, масштабністю, несподіваністю. Але це не нова для Росії стратегія, вона починається із 1917 року і кінця, і краю їй не видно».

Така оцінка політичних дій Кремля в сучасній Росії – майже злочин. І, зрозуміло, офіційна пропаганда постаралася перетворити людину, якою Росія повинна була б пишатися, на маргінала і «внутрішнього ворога». Так що представників російської влади не випадково на прощанні із Ковальовим у Сахаровському центрі не було. І вулиці Ковальова у Москві не буде – принаймні, до краху путінського режиму.

Правозахисники (зліва направо) Олег Орлов, Людмила Алексєєва та Сергій Ковальов під час вручення їм премії імені Сахарова. Страсбург, 16 грудня 2009 року

Сергій Ковальов під час вручення йому премії імені Сахарова. Страсбург, 16 грудня 2009 року

А нам варто було б пам’ятати про цю світлу й порядну людину, яка, до речі, народилася в Україні, в сучасній Сумській області. Адже сам факт невтомної і невдячної роботи Сергія Ковальова для своєї країни дозволяє хоча б сподіватися, що у майбутньому його співвітчизники згадають, що таке совість і порядність у політиці.

Віталій Портников – журналіст і політичний коментатор, оглядач Радіо Свобода і Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода