«Рано чи пізно вас наздожене»: звернення пораненого українського військового до людей у тилу (фоторепортаж)

Олександр Ябчанка стоїть, опираючись на милиці, у середмісті Львова. 1 жовтня 2023 року.
42-річний педіатр, колишній речник МОЗ та військовослужбовець ЗСУ стурбований тим, що українці дедалі більше «ховають голову в пісок» через війну з Росією.
 

На фронті точаться страшні бої, щодня находять повідомлення про загибель молодих чоловіків і жінок. Щоночі Росія атакує територію України дронами і ракетами, а населені пункти поблизу лінії фронту піддаються ще й артилерійським обстрілам. 

При цьому, посеред дня, життя цивільних у Львові чи інших тилових містах України виглядає мирним і навіть здається безтурботним.

Розмови за філіжанкою кави чи коктейлем знімають стрес і дають можливість не думати хоч трохи про війну. 

Люди танцюють на вечірці під відкритим небом у Києві. 29 вересня 2023 року.
Нічне життя Києва обмежене через авіаудари та щоденну комендантську годину, яка починається о 23:00. Але до цієї години вулиці переповнені молоддю. 

«Хлопці, рано чи пізно (війна) вас наздожене», – каже Олександр. Він зараз доліковується після свого третього поранення, чекає поки загоїться і відновиться поранена нога, щоб знову повернутися до свого підрозділу. 
 

Учасників бойових дій, які через поранення чи у відпустку приїжджають додому з фронту, дуже пригнічує, що люди в тилу часто себе поводять так, ніби війни немає.

Олександр Ябчанка каже: незважаючи на почуття єдності і підтримку фронту, серед українців  багато тих, хто не повністю усвідомлює, що ця війна може тривати роками і що вже зараз є потреба у значно більшій кількості бійців.

Вихованці військового ліцею фотографуються у Києві.

Після відсічі, яку дали Сили оборони України російській армії під Києвом, звільнення Чернігівщини, Харківщини і Херсона, багато українців сприймають російські війська як небоєздатні та недолугі. Проте російська армія теж вчиться на своїх невдачах, і те як важко дається ЗСУ кожен метр звільнення своєї землі вказує, що війна може стати ще кровопролитнішою. Наразі втрати з обох сторін зростають, стверджують фахівці

Люди насолоджуються літніми вечорами у львівських кав’ярнях, де звичною темою для розмов та дискусій стало життя країни та особисті плани «після перемоги».
Насправді ж, Україна вступила у важку фазу війни. Ситуація ускладнюється і багатьма зовнішньополітичними факторами.

 

Закон про воєнний стан забороняє чоловікам віком від 18 до 60 років виїжджати з України.

При цьому, наразі воюють переважно ті, хто пішов захищати країну у перші дні масштабного вторгнення Росії.

«Середній вік бійців на фронті - понад 40. Я розумію бажання президента Зеленського зберегти молодь на майбутнє, але факт - Росія нишком мобілізує всю країну. Путін знає, що пауза дасть йому час для створення нової армії. Тому, як це зробила Британія в 1939-му і 1941-му роках, можливо, настав час переглянути підходи і масштаби мобілізації в Україні», – порадив ексміністр оборони Британії Бен Воллес президенту Зеленському.




 

Прапори України та ЄС майорять у центрі Києва під час зустрічі міністрів закордонних справ Україна-ЄС. 2 жовтня 2023 року.

Багато українців, які не беруть безпосередньої участі у війні, активно підтримують ЗСУ. За даними Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва, близько 68% українців допомагають армії чи постраждалим від війни своїмволонтерством чи пожертвуваннями.

 

Опитування, проведене соціологічною організацією Rating Group, показало, що приблизно 68% респондентів повідомили, що член їхньої сім’ї чи друг воював або зараз воює 
Олександр Ябчанка каже, що люди, які близькі до когось, хто воює, мають зазвичай більш реалістичний погляд на війну.
Він стурбований тим, що багато чоловіків військового віку, якщо їх призвуть, не будуть готові до реальності запеклого ближнього бою та потужного артилерійського вогню


 

Імпровізований меморіал із іменами загиблих воїнів на маленьких прапорцях на Майдані Незалежності в Києві. 26 вересня 2023 року.

«Це чийсь чоловік, чийсь син, чийсь батько», – каже Олександр Ябчанка. «Це українець, за якого мені буде боляче, коли, не дай Боже, його вб’ють»