«Шпигунка» в 71. Як фальсифікують карні справи в ОРДЛО

Зінаїді Мальцевої – 71 рік, останні 19 місяців до обміну 29 грудня вона провела в ув’язненні в угрупованні, що називає себе «Донецька народна республіка» – її засудили за статтею «Шпигунство» на 10 років і 6 місяців позбавлення волі.

Мальцеву заарештували через 8 місяців після арешту її сина Максима, також засудженого за статтею «Шпигунство»: в його телефоні виявили кілька знімків, які нібито свідчили про його роботу на спецслужби України. У нього і його матері конфіскували майно – дві квартири в Донецьку і всі особисті речі, що були в них. Син Зінаїди Мальцевої досі перебуває в ув’язненні в ОРДЛО, бойовики не визнають, що він був засуджений, і відмовляються вносити його ім’я в списки на обмін. Історію свого процесу та ув’язнення Зінаїда Мальцева розповіла Радіо Свобода.

– У мене за шпигунство заарештували сина. Потім через 8 місяців слідчий притягнув і мене. Але на мене у них нічого не було і не могло бути. Може бути, мене заарештували через тиск на сина. Коли був суд, слідчий сфабрикував на мене справу. Я написала 13 клопотань. І в них всі фальсифікації розкрила. Наведу один приклад. При ознайомленні з документами я прочитала акт експерта щодо мого телефона. Експерт пише, що з мого телефона фото і, відео робилися і нікуди не передавалися. Але в своїй постанові, коли слідчий передавав матеріали прокурору, щоб передати справу до суду, він писав, що я займалася збором інформації, робила фото і відео і кудись передавала їх.

На суді, коли були дебати, я це все розповіла. Ось, кажу, моє клопотання, і порівняйте його з актом експертизи. Згідно КПК, якщо протокол не відповідає дійсності, він повинен вилучатися з матеріалів справи. Але якщо так вчинити, то справа розвалиться, бо треба все вилучити.

Були й інші фальсифікації. Під час арешту слідчий мене допитував. Відповідати я йому відповідала, але підписувати відмовилася. Чому? По лівій стороні аркуша він писав поставлені запитання, а по правій стороні писав те, що я відповідала. Коли він мені дав на підпис, то я побачила, що між одним питанням і іншим – пробіл сантиметра три, де можна було дописати питання і дати відповідь, яка йому подобається. Коли я відмовилася підписувати, він запросив понятих: поняті підписали.

Потім він приходив в СІЗО вже з готовими протоколами. Він зачитував протокол, і в одному з них – мене це вразило – було написано: «Ви скоїли тяжкий злочин, були завербовані іноземною контррозвідкою Служби безпеки України». Я сказала, що підписувати цього не буду. Він запросив понятих, вони знову підписали. Коли ж справа надійшла до суду, я ознайомилася з нею, то цих протоколів не стало, а в справі був інший протокол – про те, як він поставив мені питання, яке у мене громадянство, і я відповіла, що я громадянка України, винуватою себе не вважаю, скористалася статтею 44 – проти себе не свідчити. Такої розмови взагалі не було. Я знову клопотання написала, що там є відеокамери, подивіться відеокамери. Він спілкувався зі мною всього 22 дні і повісив на мене 321-ту статтю і 32-ю статтю, частина 1.

Потім він мені висунув ще одне звинувачення, мовляв, у мене на українській картці було 26 508 гривень і СМС з посиланням на сайт іноземної розвідки СБУ України. А коли мені передали матеріали справи, там було написано тільки про те, що на мій рахунок надійшла така-то сума. Ніде експерт не пише, що там є СМС з посиланням на сайт іноземної розвідки СБУ України. Це йому так хотілося.

Був у нас адвокат – у сина, потім я до нього потрапила. 20 місяців ми не могли його позбутися. Виявляється, він був родичем слідчого. Я написала клопотання, щоб нам замінили адвоката. І син писав, я тоді ще була на волі ... Нібито немає адвокатів, хоча я консультувалася, і мені сказали, що ми маємо право змінювати їх. Нам адвоката ніхто не міняв, тільки на суді його замінили.

Приходить адвокат, викликає мене. Я зраділа, кажу: «Ось мої клопотання, видрукуйте мені їх». Він розлютився: «Ніхто вашими клопотаннями займатися не буде!» І пропонує: «Давайте 321-ту статтю, «Шпигунство», замінимо на 165-ту статтю, якщо я не помиляюся, «Шахрайство». Я вам напишу, що вам говорити і так далі». Якби я погодилася на це «Шахрайство», то коли був би обмін, мені б сказали: «Ми не можемо поміняти, тому що є ще кримінальна справа». І я відмовилася. Коли я сказала, що ніколи на це не погоджуся, я прожила чесне життя, він схопився і пішов.

У суді вели свою лінію. Суди по шпигунству вони проводили швидко, брали до уваги те, що їм потрібно. Безкоштовні адвокати взагалі не працювали – тільки були присутні, і все. Все, що я від свого адвоката почула на дебатах, він промимрив – я іншого виразу не можу знайти: «Так, вона хвора, у неї вік». Усе! А адвокат сина говорить: «Ну, у нього мама хвора». І все! На цьому все закінчилося. А коли рішення виносили – не було ні прокурора, ні адвокатів, тільки суддя та секретар. Суддя в своєму рішенні оголосила все, що писав слідчий. Він ще писав, що при проходженні психіатричної перевірки на заданий лікарями питання: «Чи знала я про роботу свого сина». Я сказала: «Так». Я теж клопотання написала, що розмови такої не було, ніхто таких питань мені там не ставив. На суді я хотіла, щоб викликали свідків. Нехай вони при мені скажуть і покажуть докази або запис ... Я ніде не розписувалася, ні дати, нічого не ставила. Кінцівка вироку була така: з зібраних матеріалів видно, що я не могла не знати про роботу сина.

– І за це вас засудили?

– Мені дали 10 років і 6 місяців. Мені 71 рік. Я інвалід дитинства II групи. Вся хвора, скручена. Зараз я перебуваю в лікарні в Києві, мною займаються лікарі, вони сказали: «Ми не знаємо, як ви там в цій в’язниці вижили». Обміняти мене обміняли, а сина як заручника тримають, щоб я багато не говорила. Україна подає список на мого сина, а «ДНР» говорить, що його там немає. Він теж інвалід II групи, інвалід дитинства.

– Що з вами відбувалося у в’язниці, які були умови утримання, ставлення?

– Мене забрали на зону з СІЗО після вироку. І там я майже два роки проходила в босоніжках: зимового взуття у мене не було. У нас там немає родичів, ніхто не міг мені принести одяг. У сина він була, тому що я йому носила. І я застудилася. Адже треба було йти в іншу будівлю на сніданок, на обід, на вечерю. Від шикування мене, звичайно, звільнили – дали спальний режим. Але ходити в іншу будівлю потрібно було, і я простудила ноги: у мене босоніжки і носочки, а всі ходять в зимовому взутті. Мене викликали, почали змушувати писати пояснювальні. Я сказала, що писати нічого не буду, що хочете зі мною, то і робіть. Потім я поступила на зону з великою кількістю ліків. Але під час вступу у мене все забрали, і тонометр теж (коли вивозили на обмін – нічого не повернули). А потім змушували мене пити таблетки від тиску. Я їх не пила з тієї причини, що тонометра у мене не було.

– Розкажіть про ваш арешт. Після того як в СІЗО потрапив ваш син, ви намагалися йому допомагати, носили передачі, що-небудь віщувало про ваш арешт?

– Мене заарештували через 8 місяців. Коли сина заарештували, йому дозволили зробити один дзвінок, і він мені розповів, що якийсь знімок зробив собі на пам’ять і за це його забрали. Подзвонили мені через 5 днів, розповіли, що син мій знаходиться за адресою: Молодіжна, 14а (в Донецьку, – ред.). А потім той же прокурор подзвонив мені через кілька місяців після арешту сина і запросив до себе. Коли я приїхала, він мене завів до свого кабінету, почав задавати питання, і я відразу зрозуміла, що він мене заарештує. Почав писати, давати підписувати. Я кажу: «Підписувати нічого не буду. Це все незаконно».

Він викликав конвой, мене відправили в МГБ, в підвали. Я там відразу оголосила сухе голодування. Я там втрачала свідомість – мені це вже співкамерники розповідали, – судоми були. Тільки через два дні приїхали два лікаря, оглянули і сказали – я чула: «Треба відправити її в СІЗО». Там зі мною розмовляв психолог, хотів вивести мене з голодування. Він сказав: «Вас помилково заарештували. Через два дні вас випустять. Давайте починайте пити, їсти». І я йому повірила. Він дозволив мені написати записку синові, від сина приніс мені простирадло – у мене нічого не було, а там тільки голий брудний матрац і смердюча подушка. Я повірила. Минуло два дні, і я зрозуміла, що ніхто мене не відпустить.

– Що з вами відбувалося в підвалах «МГБ»? Катували вас?

– Мене не катували. Мене завели в кімнату, і це була кімната, як я зрозуміла, в якій катують: там крісло стояло, приварене до підлоги. Один встав позаду мене, а другий стояв попереду. Я запитала: «Що, бити будете?» А вони відповіли: «Та ні, ми вас бити не будемо». Мене не били лише тому що раз вдарили, і вперед ногами винесли. Вони просто побоялися. А перш, ніж мене відвезти в «МГБ», мене возили в лікарню і повністю обстежили: ЕКГ зробили, оглянув мене терапевт, тиск міряли – просто дізналися, можна мене катувати чи ні. Прийшли до висновку, що бабку чіпати не можна.

– А з ким ви опинилися в одній камері? У ваших сусідів по камері були подібні статті?

– Три людини були по 321-й статті ( «Шпигунство», – ред.). Одна жінка там досі сидить. Вона вважається безвісти зниклою. Їй з другої нари не дозволяли сходити. Вона тільки могла в туалет піти і поїсти, води у неї навіть не було ...

– І суддя, яка вас засудила, і адвокат, який не захищав, – це місцеві люди або приїжджі?

– Це люди, які живуть на території «ДНР» («ДНР» – угруповання, що діє на окупованій частині Донеччини за підтримки Росії – ред.). Коли мене туди вели, то кричали: зрадниця і таке інше, а я цивільна людина, і говорю: «Я не давала Україні присяги на вірність, «ДНР» – тим більше. А ви давали. Ось і думайте!». І в тюрмі теж, коли мені кричали, що я щось там зобов’язана і маю...

Я говорила: «Верховний суд потрібно поважати. Закон потрібно поважати. Але якщо суддя сама зневажає Конституцію, то як я можу все це поважати?!» Вона кричала і кричала: «Чого ви не найняли платного адвоката?» Я кажу: «Мені має бути безкоштовний адвокат. А то, що ваші адвокати не хочуть працювати, я тут при чому?!» Але там навіть якщо і платного знайти – це марно! Всі бояться захищати «шпигунів».

– Як ви сприйняли події, які відбулися в 2014 році?

– Я людина віруюча, я – Свідок Єгови. Нас на зборах вчили, що ми повинні підкорятися владі, яка б влада не була. Але поводитися ми повинні так, як веде себе іноземне посольство в якійсь державі. Воно не втручається у внутрішні справи цієї країни, але коли потрібно, захищає інтереси своєї країни, кого вони представляють. Я громадянка Царства Бога. І коли потрібно, я захищаю це громадянство. А втручатися в політику або ще щось – ми далекі від цього.

– А ваше переслідування, як вам здається, могло бути пов'язано в тому числі з тим, що ви Свідок Єгови?

– Я знаю, що в Росії заборонена діяльність Свідків Єгови, «ДНР» теж заборонила. Коли мене в тюрмі викликали і починали говорити про це, я відповідала: «Ніякий уряд, ніхто мені не заборонить прославляти святе ім'я нашого Бога Єгови. Ми підкоряємося. Заборонили журнали «Прокиньтеся»і «Сторожову вежу» – їх немає у мене. Заборонили книгу «Чого насправді вчить Біблія» – у мене її немає. У мене є Біблія, яку пропустила цензура «ДНР» і яку я читаю. Тим, про що там написано, я можу з кимось ділитися, розмовляти. Але книга «Чого насправді вчить Біблія» була видана Свідками Єгови для проповідування. У мене всього цього немає». Вони мене лякали 163-ю статтею.

– А ваш син теж є Свідком Єгови?

– Так.

– Вам здається, що його можуть переслідувати в тому числі і через це?

– Ні ні. Коли я знайомилася з матеріалами справи, у нього було п’ять або шість знімків, які він не повинен був робити. Але потім це все було розписано так, що в добі не 24 години, а 72 і цього, напевно, не вистачило б на все, що він нібито зробив. У мене вдома був комп’ютер. З цього комп’ютера я дивилася старовинні фільми, які син мені знаходив. Коли комп’ютер взяли на експертизу, то в комп’ютері нічого не знайшли, проте, комп’ютер конфіскували, два його телефони конфіскували, квартири ми позбулися однієї і другої. Загалом, як мама народила залишилися.

– Виходить, вас і вашого сина засудили за шпигунство з конфіскацією майна?

– Суддя повністю не зачитала рішення, яке винесла. А вирок на руки не дали. У СІЗО мені принесли папери і сказали: «Ознайомтеся, що рішення суду набрало чинності». Я читаю: там 10 років 6 місяців, а в кінці написано – «додаток на 19 аркушах». Я кажу: «А де ж ці 19 аркушів?!» – «А що, вам їх не дали?» Я кажу: «Ні, ніхто мені їх не давав». – «Ну, принесуть, віддадуть. Ви мені підпишіть, що ви ознайомлені, що рішення набрало чинності». Я кажу: «Так, ні, я підписувати не буду». Вона почала мене переконувати. А я показала, що я вся сива, і викинула в годівницю цей папір. І все.

Написала я скаргу до Верховного суду про те, що не були прийняті мої клопотання, ніж мене суд позбавив захисту і не дав мені на руки постанову суду. Цим теж мене позбавили права захисту. Суддя, коли йшла, сказала, що протягом місяця ми можемо подати апеляцію. А як можна подати апеляцію, якщо у мене немає вироку? Чим апелювати-то? На що посилатися? Ну, так воно все і закінчилося. Набув чинності вирок, і нас відправили в один і той же день до в’язниці.

– А які були умови утримання?

– У СІЗО була вода, більш менш. Звичайно, оточення мене добивало, про сина не знаю. Люди там страшні – наркомани, вбивці, шахраї, люди без совісті. Було таке, що я тільки холодною водою могла помитися, а був березень. А коли нас в зону відправили, то там умови були дуже погані, не було води. Нам на добу давали 2 літри. Ось цими двома літрами що хочеш на своєму тілі, то і мій. Годували краще, ніж в СІЗО. У СІЗО голодували всі, кого не провідували і не передавали передач.

Люди, передані «ДНР» Україні, чекають початку процедури обміну на контрольно-пропускному пункті. 29 грудня 2019 року

– Що тепер буде з вашим сином? Чи маєте ви можливість поїхати назад і провідати його? Або вам вже в’їзд в ОРДЛО закритий?

– Якщо я почну перетинати КПП «ДНР», мене заарештують. Туди нам ходу немає, хоча є помилування ... Процедура помилування була. Треба було писати заяву, що я усвідомила, що я неправильно поводилася, прошу помилувати. Якби я цього не написала, я б досі сиділа. Це всі розуміють.

– Як вас можуть заарештувати, якщо ви пройшли через процедуру помилування? Це вам сказали при звільненні?

– Факти такі були. Там з'являтися не можна.

– Ваш син зараз є в списках на обмін, чи поки що ні?

– «ДНР» не підтверджує, що він там є. В українських списках на обмін він є, а «ДНР» не підтверджує, що він є. Тепер потрібно збирати папери. У мене є документ: коли його посадили, я писала в «генпрокуратуру» про те, щоб мені повідомили, де знаходиться мій син, за що його заарештували і як. На бланку «ДНР» мені дали відповідь. Він у мене зберігся. А тепер мені потрібно його передати Валерії Лутковській (уповноважена України в тристоронньої переговорній групі в Мінську, – ред.). Коли будуть обговорювати списки і говорити, що такого немає, вона зможе цей документ пред’явити і сказати: «Дивіться, ви ж давали відповідь!» Тоді, може бути, щось вийде.

Оригінал публікації читайте на сайті Російської служби Радіо Свобода