ЛЬВІВ – Рік тому військовий медик Донецького прикордонного загону Еліна Мединіна в оточеному російськими військами Маріуполі рятувала українських військовослужбовців і цивільних мешканців. Спершу вона надавала медичну допомогу у військовому шпиталі, а невдовзі на «Азовсталі» і в російському полоні, в якому перебувала п’ять місяців.
21 травня 2022 року медик разом із іншими покинула «Азовсталь» і опинилась у російському полоні. Була в неволі в окупованій Оленівці і в Росії до 17 жовтня.
Сьогодні Еліна Мединіна пройшла реабілітацію і продовжує службу в прикордонних військах у Львові. Вона розповіла Радіо Свобода про ситуацію в Маріуполі рік тому, про те, як рятувала бійців і цивільних мешканців, практично не маючи медикаментів.
Еліні Мединіній – 28 років. У 2014-му, коли Росія анексувала Крим, окупувала частину території Донбасу, вона здобувала фах медика-терапевта в Харківському національному медичному університеті. Але працювати повернулась у рідний Маріуполь і вже з перших днів медичної практики бачила десятки травмованих українських бійців, яких привозили з лінії розмежування у маріупольські лікарні. За рік до повномасштабного вторгнення Росії на територію України Еліна поєднала своє життя з Донецьким прикордонним загоном, куди прийшла служити.
Прикордонниця-медик Еліна Мединіна
24 лютого військова лікарка отримала наказ – прибути у загін. Вона поклала необхідні речі у тривожну валізу. Серед усього були конспекти з медицини. Всі зошити згоріли під час бомбардування «Азовсталі».
Нічого з того, що я взяла з дому, не збереглосьЕліна Мединіна
«Нічого з того, що я взяла з дому, не збереглось. З полону вийшла у футболці, куртці, флісці, штанах, берцях, у чому й потрапила туди, це було те, що мені «азовці» видали на заводі», – розповідає Еліна Мединіна.
Вона більше не переступила поріг свого помешкання у Маріуполі і вже й ніколи не переступить. Квартира, каже, повністю зруйнована противником.
Еліна Мединіна на заводі«Азовсталь» (праворуч)
Порятунок поранених на «Азовсталі»
На початку березня Еліна Мединіна рятувала поранених на заводі «Азовсталь», куди евакуювався військовий шпиталь ЗСУ.
Довозити поранених у місто вже не було змоги, вся дорога була в камінніЕліна Мединіна
«Коли Росія гатила всім, чим можна, по Маріуполю, були прильоти у військовий шпиталь, командир ухвалив рішення про переміщення госпіталю. Одна частина медперсоналу переїхала на завод «Азовмаш», а друга – на «Азовсталь». Часу на евакуацію майже не було. За день зібрались і поїхали. У перший день були поранені військовослужбовці. Одного було поранено осколками в живіт. Тоді ми ще мали змогу вивозити поранених і травмованих у міський шпиталь, де вони отримували медичну допомогу, і після цього їх забирали на завод. Я перебувала з прикордонниками. Довозити поранених у місто вже не було змоги, вся дорога була в камінні і постійно прострілювалась. Тому надавали допомогу на місці.
Поранення були дуже різні: мінно-вибухові травми, осколкові поранення, вогнепальні, тому що скидались фугасні бомби, і люди цим дихали, отруювались. Все, що можна було уявити, про що написано у медичних книжках, що вивчалось – побачила на власні очі: ампутації, переломи... Лікарі на «Залізяці» творили дива. Як вони це робили?! Ними управляли вищі сили! Мені іноді здавалось, якби поранений потрапив у нормальні умови, можливо, б він не вижив. А при повній антисанітарії, без умов, коли медики використовували все, що змогли зібрати і привезти на «Азовсталь» чи «Азовмаш», поранені виживали», – каже Еліна Мединіна.
На «Азовсталі» з кожним днем залишалось дедалі менше медикаментів. Пілоти під час шести місій вже в оточений противником Маріуполь змогли доставити певну кількість ліків. Але наприкінці квітня вертоліт не зміг долетіти до «Азовсталі». Екіпаж пройшов половину шляху над окупованою територією і змушений був розвернутись.
Медики старались ощадливо використовувати ліки, оскільки не знали, скільки ще часу перебуватимуть в оточенні. А число поранених лише зростало. Задля економії вигадували різні способи, як за допомогою технічної води розвести якийсь медичний препарат, самостійно робили йод, щоб бодай чимось обробляти рани.
Були такі рани, немов його тіло роздер левЕліна Мединіна
«Запам’ятався мені Павло Піковець. Цей мій трьохсотий, якому ми робили перев’язки протягом 4-х годин, дуже важкі перев’язки. Це були останні дні перед виходом у полон. Вже не було матеріалу, чим обробляти рани, довелось на всьому економити. А у нього були такі рани, немов його тіло роздер лев. Рука зламана повністю», – пригадує лікарка.
Еліна працювала з двома фельдшерами. Її побратими-прикордонники на човнах евакуювали поранених бійців і цивільних осіб з міста. Втім, таке перевезення було смертельно небезпечним, російські війська обстрілювали човни ракетами.
Це важко для медика, коли тобі потрібно надати медичну допомогу, а тобі нічим рятуватиЕліна Мединіна
«Наша позиція була біля моря і нам привозили поранених. Ми їх приймали, надавали медичну допомогу і транспортували на «Залізяку». Загинуло дуже багато побратимів. Це важко для медика, коли тобі потрібно надати медичну допомогу, а тобі нічим рятувати. У твоїх руках життя, і це життя побратима, а ти не маєш медикаментів. Я не могла допустити емоції, треба було працювати, зупиняти кровотечу, відновити дихання, контролювати життєві функції організму, а коли випадала хвилинка перепочинку, на мене навалювались всі почуття, все крутилось в голові, що щось не так зробила. Дуже велика кількість пройшла повз нас, починаючи з першого дня перебування на «Азовсталі» і до виходу у полон», – говорить Еліна Мединіна.
Російський полон
21 травня разом із іншими бійцями, які перебували на заводі, Еліна Мединіна вийшла з території «Азовсталі». Вона була у числі останньої групи, яка виконала наказ головнокомандувача.
Думка про полон мене більше лякала, ніж перебування на «Азовсталі» під обстріламиЕліна Мединіна
«Я не хотіла здаватись у полон. Бо це невідомість. На «Азовсталі» розуміла, що тут є життя, а там попереду невідомість: куди йдеш, хто спілкуватиметься, що там із тобою робитимуть, коли повернешся додому. Думка про полон мене більше лякала, ніж перебування на «Азовсталі» під обстрілами. Сказати, що не було страху – це неправда. Реально було дуже страшно, але ми були налаштовані: або вийдемо з Маріуполя, або загинемо, інакше ніяк. Ситуація була важка. Проти корабельних гармат і авіаударів, на жаль, ми нічого не могли зробити. Ми не були готові до такого вторгнення в наше місто. Ми були готові: або загинемо за наше місто, або здаватимемося у полон за наказом президента», – каже Еліна Мединіна.
Медик провела в колонії в Оленівці більше за чотири місяці. Вона дуже обережно розповідає про умови утримання, харчування, про морально-фізичний тиск, який чинився на українських полонених. Адже у російському полоні перебуває ще багато її побратимів.
Спали, хто де: під столом, на підлозі, під лавками, на лавкахЕліна Мединіна
«Дівчат і хлопців розділили. Ми були у камерах. Там всі незнайомі дівчата, одна на іншу дивиться, придивляються. Потім уже здружились. Було багато часу спілкування. Стали тюремними подругами. Мені було дуже боляче, я не знала, що з хлопцями, як мої побратими. Інформації нуль. І це дуже тиснуло морально. Ми сиділи у камерах, а хлопці – на бараках. У шестимісній камері було до 28 дівчат. Нас переводили з камери в камеру. Спали, хто де: під столом, на підлозі, під лавками, на лавках. Тепер сміємось з усього, а тоді було важко. Я певний час спала на підлозі. Потім на верхню полицю переселили, потім під столом було улюблене місце. Ми мали свої спальники і каремати. У декого росіяни їх забрали. Під час обшуків забирали і зубні щітки. Видавали нам зубні пасти, господарське мило, дещо для жіночої гігієни. Туалет був у камері. Прибирали постійно. А ще читали книжки, спілкувались, навіть спортом займались, коли було місце, коли перевозили полонених в інше місце. А так, сиділи і чекали обміну».
Їжу полоненим українкам приносили у камери.
Було настільки голодно, що не було сил піднятисьЕліна Мединіна
«Я у перші дні полону дуже схудла. Були такі дні, що дівчата допомагали мені спускатись із полиці. Було настільки голодно, що не було сил піднятись. А потім перевели в іншу камеру, і там дівчата пекли хліб для всіх у колонії. Вони ходили на роботи. І мені приносили хліб. Адже ввечері давали кашу з рибою, а я рибу не їм. На цьому хлібові я поправилась. Коли вийшла з полону, у мене було плюс 7 кг. Ми їли дуже багато хліба. Годували так, щоб серце витримувало. Хліб був порятунком», – розповідає про перебування у полоні Еліна Мединіна.
Українки в російському полоні пристосувались до важких умов: мили волосся холодною технічною водою і господарським милом, помитись у лазню водили їх зрідка. Вони розуміли, що мають вижити і повернутись до нормального життя на волі.
Цей інформаційний вакуум трохи гнобив насЕліна Мединіна
«Нам розказували, що України немає, що східна Україна – це Росія, а західна – польська губернія, що у Львові ходять злоті. Але ми чули, що відбуваються обміни, і розуміли, якщо б не було України, то яка логіка обмінювати. Тому розуміли, що все це брехня, що кажуть. У нас була надія і віра, що нас обміняють. Цей інформаційний вакуум трохи гнобив нас. Але ми знали, що ми живі, розуміли, що рано чи пізно повернемось в Україну».
29 вересня Еліну Мединіну з Оленівки вивезли в Росію. Протягом 20 днів перед обміном вона мала змогу «помандрувати» російськими тюрмами.
«Постійно зв’язані очі, руки, де ми були, тільки здогадки. Ночували по тюрмах, у камерах. Там зі мною були тільки українки, які виходили з Маріуполя».
Прикордонниця-медик Еліна Мединіна
Обмін і воля
17 жовтня Еліна Мединіна повернулась з російського полону в Україну. У неї нічого з її особистих речей не залишилось, як і в інших полонених. Відібрали в українок навіть їхні сережки. Все пережите не забрало у прикордонниці-медика надії і віри. Якщо б довелось знову пройти цей шлях, наголошує у розмові, вона б його пройшла. Але краще б підготувалась, набравши із собою якомога більше медикаментів, яких так їй бракувало як у Маріуполі, так і полоні.
Адже в неволі поруч були українки віком від 20 до 70 років. У багатьох загострились захворювання через погане харчування, постійне недоїдання. Часто в полоні у жінок піднімалась температура, був високий тиск, проблемою були харчові отруєння. Про ці всі медичні випадки і виживання у полоні, зауважує Еліна Мединіна, можна написати наукову працю.
Я б ніколи не залишила рідний МаріупольЕліна Мединіна
«Я б ніколи не залишила рідний Маріуполь. На жаль, окупанти його забрали, але ми повернемо Маріуполь. Місто не буде таким, яким було. Це місто Героїв, це мій дім. Я хочу повернутись у Маріуполь, коли його відбудують. А жити в ньому не хочу, тому що для мене це дуже боляче. Війна – це смерть, мої побратими там загинули, на моїх руках. Мені тому важко туди повертатись. Для мене це місто пам’яті, болю, поваги», – каже Еліна Мединіна.
Прикордонниця-медик Еліна Мединіна – на волі (друга праворуч)
Вона береже єдиний оберіг – дротяний хрестик, який змайстрував у полоні її побратим і зумів їй передати в колонії в Оленівці.
Оберіг з полону
Цей хрестик в Росії в Еліни не забрали лише тому, що він заплутався в нитках у кишені і його просто не виявили під час чергового обшуку.
«Це все, що я зберегла. Хочу дочекатись побратима з полону і віддати йому на згадку про дружбу. Ми вміємо підтримати, можемо об’єднуватись, це дає нам сили воювати з нашим ворогом. Слово «побратим» вище слова «дружба», «сім’я». Якби цієї підтримки не було, ми б не змогли відстоювати наші позиції. А ця згуртованість дає сили і віру в нашу державу, у нас, у наших бійців», – наголошує Еліна Мединіна, українська прикордонниця-медик, яка врятувала не одне життя.
Еліна Мединіна удостоєна державних нагород за виявлену мужність.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Ми воювали на інстинктах». Як обороняли Схід у лютому 2022-го. Спецпроєкт ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «У серпні повертаємося додому». Чи піде армія РФ з Маріуполя у 2023 році? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Удар по вокзалу в Краматорську. Розслідування. Інтерв’ю із представницею HRW Айдою Сойєр ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Маріуполь візьмемо легко. «Азовсталь» не буде їм фортецею». Інтервʼю з морпіхом Михайлом Діановим до річниці масштабної війниМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.