Пограбований Львів: полотна Рембрандта, Дюрера, Рафаеля та золоті Михалківські скарби наразі є втраченими

Дві роботи Рембрандта, 25 рисунків Альбрехта Дюрера, три полотна Яна Матейка, стародруки, документи, золоті Михалківські скарби, які до Другої світової війни прикрашали львівські музеї і галереї, сьогодні у музеях, бібліотеках, приватних колекціях у Польщі, Росії, США, Канаді, Німеччині. Львів втратив більшу частину культурної спадщини під час Другої світової війни, в 1939–1945 роках, а також у повоєнний період – 1945–1953 роки.

За оцінками експертів, до 1939 року у Львові з-поміж усіх міст тодішньої Польщі було найбільше мистецьких і писемних пам’яток.

До 1939 року, першого приходу у Львів радянських «визволителів», у місті працювали 60 бібліотек, 25 музеїв, 8 архівів, було понад 70 приватних колекцій і книгозбірень. Усі вони були націоналізовані, реорганізовані, розграбовані у роки Другої світової війни і у повоєнний час.

У 1940 році радянська влада вивезла з міста найбагатшу і унікальну колекцію – золоті Михалківські скарби, які були знайдені біля села Михалкова Борщівського району Тернопільської області у 1876 і 1897 роках. Значна частина золотих речей була знайдена при похованнях першої половини ІХ – початку VIII століття до нашої доби. Багато з цих коштовностей придбали власники музею імені Дідушицьких у Львові. Ще у 1936 році, є свідчення, у музеї експонувались ці унікальні предмети. А це частини діадем, нашивні бляхи, монети, нашийна гривна, браслети, застібки. У 1940 році ці золоті речі зберігалися в Галицькому іпотечному банку у Львові.

Фрагмент покриття діадеми, один із Михалківських скарбів

Відома археолог, дослідниця Лариса Крушельницька (померла у 2017 році) і науковець Микола Бандрівський у своїй праці про історію Михалківських скарбів зазначають, що ці коштовності націоналізувала радянська влада, або без зайвого галасу їх вивезено найбільш зацікавленою стороною. Михалківські скарби можуть бути в Москві або Санкт-Петербурзі.

«Весною 1940 року вивезені скарби, коли Ярослав Пастернак очолював Львівський державний новозаснований історичний музей. Чи Львів покинули автентичні скарби, чи майстерно зроблені копії? Вся справа за державними чинниками, які б ставили це питання, бодай би звернулися листом до Росії з проханням відповісти про долю Михалківських скарбів. Зрештою, є достатньо фактів вважати, що скарби в Росії», – каже Радіо Свобода автор дослідження про Михалківські скарби Микола Бандрівський.

Якщо, припустімо, в Росію вивезли не оригінальні золоті предмети, то логічно виникає запитання: де автентичні?

«Справа не в тому, щоб повернути те, що вивезли, а в тому, щоб повернути автентичні вироби, а головне – знати, де вони. А це питання міжнародного значення. Михалківські скарби – це знахідка загальносвітового значення. В Європі подібної знахідки не було більше. Там понад 7,5 кг золота, того, що вдалося врятувати для науки. Це вартує понад 3,5 млн швейцарських франків. Але їхня вартість не у ціні. Немає такого періоду знайдених скарбів – першої половини VIII століття до народження Христа. Це свідчення надзвичайно високого рівня естетичного сприйняття наших предків, якими речами вони хотіли себе оточувати і прикрашати», – зазначає Микола Бандрівський.

Церемоніальні захисні наруччя. Один із Михалківських скарбів

Радянський і німецький режими вивезли найцінніше

Радянські фахівці вишукували по націоналізованих приватних збірках найцінніші речі, які відправляли в Росію. Німецька влада користувалася послугами експертів і вишукувала археологічні раритети, цінності і переправляла їх у Берлін чи інші музеї. Радянські «визволителі», втікаючи перед приходом німецьких військ у Львів у червні 1941 року, нищили компрометуючі документи, тому реально важко оцінити всі втрати. Є обмаль інвентарних документів.

Унікальні культурні цінності у Львові до 1939 року зберігалися у Національній бібліотеці імені Оссолінських («Оссолінеум»). Ця найбільша книгозбірня у місті заснована у 1817 році Юзефом Максиміліаном Оссолінським. Великі культурні скарби були у бібліотеці Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), університетській бібліотеці, бібліотеках «Студіону», Баворовських. Радянська влада їх націоналізувала, німецька реорганізувала по-своєму – створила у Львові Staatsbibliotek Lemberg – мережу, яка об’єднувала всі найбільші бібліотеки міста, а загальний фонд становив понад 2 млн томів.

«Музей князів Любомирських заснований у 1823 році як складова частина бібліотеки Національного закладу імені Оссолінських. У ньому на правах депозиту на 1939 рік були дві картини Рембрандта. У травні-червні 1940 року відбулась найбільша передача мистецьких і письменних пам’яток музеям, бібліотекам, писали списки під копірку, олівцем. До кінця травня 1940 року у музейництві Львова панував цілковитий хаос. У всіх львівських музеях і приватних колекціях конфіскували зброю», – розповідає дослідник теми про втрати і переміщення львівських історичних колекцій, науковий співробітник Львівської національної бібліотеки імені Василя Стефаника Роман Дзюбан.

Рембрандт, «Автопортрет»

«Одну картину Рембрандта передали у картинну галерею. Ця робота в роки німецької окупації була в резиденції генерал-губернатора на Вавелі в Кракові, а де зараз – невідомо, сліди губляться в Баварії. Очевидно, є у приватній колекції. Друга робота Рембрандта «Автопортрет» належала Елеонорі Любомирській – дружині останнього куратора «Оссолінеуму» Андрія Любомирського. Адже Любомирські приєднали свою колекцію до «Оссолінеуму», і через це нащадок по чоловічій лінії отримав право бути прижиттєвим куратором, і так воно тривало до 1939 року. Це полотно вдалося приховати куратору «Оссолінеуму» Мечиславу Ґембаровичу, і він віддав його родині. Останній нащадок Любомирських цей портрет продав», – розповідає далі Роман Дзюбан.

Рембрандт, «Стара жінка»

Музеєві князів Любомирських належали також 25 рисунків німецького художника Альбрехта Дюрера. У Львові була третя за величиною колекція Дюрера у світі.

У липні 1941 року уповноважений у справах захисту творів мистецтва на окупованих територіях, мистецтвознавець Каєтан Мюльманн мав доручення від німецької влади, особисто від рейхсмаршала Германа Герінга відшукати рисунки Дюрера і доставити їх Адольфу Гітлеру в Берлін. Ці шедеври стали окрасою, зокрема, колекції фюрера.

А. Дюрер, «Автопортрет»

Після війни рисунки опинились у різних галереях світу. Про долю деяких нічого не відомо досі.

«Рисунки Дюрера одразу в 1941 році вивезли. Брали для прикрас казино, урядових приміщень. Найцінніші експонати забирали, просто ходили і вибирали для своїх квартир і лишали розписки. Було зрозуміло, що воно не повернеться ніколи в музеї. Рисунки Дюрера були виявлені в Німеччині. Любомирський зумів собі повернути кілька рисунків, хоча не мав права, бо є заповіт, що вони належали Львову. Він розпродав по аукціонах, і відомо, де ці роботи у світі, а це в Канаді, Голландії, США. Єдиний рисунок «Старого» Мечиславу Ґембаровичу вдалося приховати, і зараз портрет експонується на Вавелі», – розповідає Роман Дзюбан.

А. Дюрер, «Старий»

Повоєнна масова втрата культурних цінностей

У лютому-березні 1944 року відбулось масове вивезення культурної спадщини зі Львова. Адже у 1943 році почастішали бомбардування міста радянською авіацією, і з наближенням фронту виникло питання про евакуацію цінних культурних пам’яток. Очолив цей процес Мечислав Ґембарович, який переконував німецьку владу вивозити цінності у Краків. Із усіх відділів львівських бібліотек туди і перевезли цінні збірки.

Вже у 1943 році в «Оссолінеумі» відбирали для евакуації друки XV–XVIII століть, рукописи. Навесні 1944 року з ІІ відділу Державної бібліотеки у Львові, а це з бібліотеки Оссолінських і Баворських, вивезли бува чи не найбільшу за весь період німецької окупації кількість раритетів. Ця евакуація за своїми масштабами, каже Роман Дзюбан, прирівнюється до втрат за 1945–1947 роки. Забирали книги, архівні документи, картини.

Зі збірки музею Любомирських вивезли роботи з колекції Генрика Любомирського та Ігнатія Скарбка, а це твори художників Рафаеля, Вазарі, Веронезе, Тіціана, Караваджо, Рембрандта.

Полотна художника Яна Матейка прикрашають королівський замок у Кракові – «Баторій під Псковом» і «Рейтан у Сеймі», а у Люблінському замку експонується картина «Люблінська унія». Культурні цінності зі Львова вивозили вагонами.

Ян Матейко, «Люблінська унія»

«Все відомо, як пакувалися і вивозилося. Пакували у скрині поляки, напихалося ще й предмети без всяких реєстрів. Зараз бачимо ці списки, які вивозилися, і те, що з’являється у музеях Польщі, то там значно більше, аніж те, що обліковано. Тобто цілком нелегально багато речей пакували і перевозили», – каже Дзюбан.

«Везли цінності у Варшаву, до Кракова, розумію, що за ініціативою поляків, але щось там не вийшло. У Кракові перепаковувалося і опинилося у Нижній Силезії. У місцевому фільварку, у стайні, лежало, таємно, без описів. Там була долучена колекція орденів, медалей, золотих монет. Є нібито відомості, що ці цінності були розграбовані, потім нібито знайшли одну золоту монетку. Але раптом ціла колекція знаходиться у Вроцлаві в «Оссолінеумі» (Національна бібліотека імені Оссолінських у Вроцлаві відновлена у 1946 році; у Львові спадкоємцем «Оссолінеуму» є бібліотека імені Стефаника та інші установи – ред.) і стала основою музею. Університетська бібліотека втратила найбільшу колекцію – 320 інкунабул (рідкісні видання XVI століття – ред.). Фактично вся вивезена, 100 безслідно пропали, ще вивезли збірку вірменських манускриптів. Деякі знаходимо зараз у Варшаві. Там є понад 200 наших інкунабул. Університетська бібліотека робила запит, щоб повернули її цінності. Спершу Польща погоджувалась, але нічого з того не вийшло. Величезні втрати зазнали і львівські архіви», – зауважує Роман Дзюбан.

А. Дюрер, «Свята Тереза»

У повоєнний час, до 1953 року, зі львівських установ продовжували вивозити цінні колекції, стародруки, архіви. Тоді діяла домовленість між Польщею і Москвою. Уряд УРСР у 1947 році передав польському народові 30% цінностей «Оссолінеуму», а це 217 тисяч одиниць, які вивезли зі Львова двома потягами.

За даними українських дослідників, лише протягом 1944–1948 років із зібрань бібліотеки Oссолінських у Львові забрали 217 540 книжок, 168 877 друків XIХ–XX століть, 41 505 стародруків XV–XVIII століть, а ще рукописи, картини, малюнки, гравюри. Ця спадщина позиціонується як польське надбання.

«У Львові була чи не найбільша колекція культурних цінностей у тодішній Польщі, а наскільки ми зараз бідні. Тоді стільки всього було, не знаю, чи вдасться повернути колись. Це мало б робитися на міжнародному рівні. Це потребує мільйонні вкладення, щоб повернути через американські суди бодай одну картину. Поляки теж претендують на Дюрера і Рембрандта, але не вдається їм повернути львівську колекцію Дюрера. Хоча вони кажуть, що це належало Польщі, але це був австрійський період. Згідно з міжнародними законами, збірки мають бути там, де були сформовані, незалежно від якої громадської належності, деякі права мають родичі на спадщину», – каже науковий працівник Роман Дзюбан.

Бібліотека Оссолінських і музей до 1840 року

Роман Дзюбан готує до друку третю книжку про втрати і переміщення культурних цінностей Львова у період із 1939 до 1953 років. У ній уперше опублікують окремі документи, які стосуються вивезення зі Львова великої частини культурної спадщини, можна дізнатись, як реорганізація руйнувала музеї, бібліотеки, архіви, завдавала їм шкоди, бо експонати переміщували без супровідних документів, утримували в неналежних умовах.

У Вроцлаві у 1946 році відновили Національну бібліотеку Оссолінських і музей князів Любомирських. Там можна ознайомитися з тими цінностями, які до 1939 року були надбанням Львова. А у місті Лева «Оссолінеум» став державною бібліотекою імені Стефаника.