Поява нової гарячої ділянки фронту на півночі України ще гостріше порушила питання необхідності ударів по території Росії. Чому ЗСУ потрібен дозвіл бити по цілях у РФ західною зброєю? Чи можуть партнери ухвалити таке рішення швидко і чому лише дронів недостатньо?
13 травня 2023-го над Брянською областю Росії комплекс Patriot збив 5 російських бортів – літаки, що скидали авіабомби на українське прикордоння, та гелікоптери, які забезпечували прикриття від ППО. Як стверджує видання Bild, після цього Київ отримав попередження від Вашингтону та Берліну, що постачання зенітних ракет припиняться, якщо інцидент повториться.
«Це відбувається тому, що Штати переживають про ескалацію – вертикальну чи горизонтальну. Іншими словами, Росія відповість на використання Україною ракети Patriot, яка зіб’є російський літак. Або використання Україною ATACMS для знищення цілей у Росії. А Росія відповість ударом по чомусь, що раніше не було ціллю. Або ударом по цілі за межами України. Наприклад, у Польщі чи Румунії, по силах чи засобах НАТО. Я гадаю, переживають про це. Але я не думаю, що це можливо. Що росіяни відповідатимуть вертикально. Вони не будуть розширяти конфлікт на іншу країну, не будуть використовувати ядерну зброю», – каже полковник армії США у відставці, керівник Євразійської програми в Foreign Policy Research Institute Роберт Гамільтон.
Однак Володимир Путін публічно демонструє, що Росія налаштована по-іншому і погрожує західним партнерам України серйозними наслідками.
«Так от, ці представники країн НАТО, особливо в Європі, особливо в малих країнах, повинні усвідомлювати, з чим вони грають. Вони повинні пам'ятати про те, що це, як правило, держави з невеликою територією та дуже щільним населенням. І це фактор, який вони повинні мати на увазі, перш ніж говорити про завдання ударів углиб російської території», – прозвучали слова від Путіна.
Близький тил – це логістика, штаби, скупчення особового складу, ППО, артилерія та багато іншого. Щоб дістати ці цілі, необхідне точне та далекобійне озброєння. Але абсолютна його більшість в українських силах оборони – західного виробництва. І країни-донори не поспішають надавати Києву право стріляти за легітимними цілями на території РФ.
«Існує дві концепції, які заважають НАТО і, в першу чергу, Сполученим Штатам, ухвалити це рішення. Перше – це те, що вони називають ескалацією. Особливо – неконтрольованою ескалацією. В головах американців неконтрольована ескалація – це обов’язково застосування ядерної зброї. Друга проблема, яка існує – це безпосереднє залучення НАТО до боїв. Що, в принципі, приводить, врешті-решт, до неконтрольованої ескалації. Наше завдання, по-перше, оцінка не зовсім відповідає дійсності, по-друге – ескалація контрольована. От приблизно в районі цих ідей відбувається адвокація дипломатичною службою», – каже Вадим Пристайко, надзвичайний і повноважний посол України у Великій Британії в 2020–2023 роках.
Вадим Пристайко протягом 3 років був послом України у Великій Британії. Саме ця країна першою публічно надала Києву право бити по легітимних цілях у Росії, використовуючи британську зброю, про що заявив британський міністр закордонних справ Девід Кемерон.
«Велика Британія з самого початку була набагато більш просунутa в цьому процесі і готова діяти. Ви пам’ятаєте, що одна з тих країн, яка безпосередньо попереджала нас, маючи для цього розвідувальні здібності і спроможності, була Велика Британія. Я пам’ятаю, що ми приїхали з Борисом Джонсоном як прем’єр-міністром, я супроводжував його 8 лютого. Буквально за 2 тижні до початку війни. І розмова була, серед іншого, про ракети. Про можливість вражати там, де нам потрібно. Ми тоді не думали про вражання на російській території, але те, що Британія була з самого початку – очевидно, у них є запас гнучкості. Вони тоді були з нами перші, вони дали перші ракети, перші танки. Вони завжди розуміють, що це веде до наступного кроку ескалації. До підйому ескалації на наступний рівень», – каже Вадим Пристайко.
З існуючою забороною на удари по військових об'єктах у РФ весь потенціал зброї в оборонних боях біля кордону неможливо реалізувати. Дозвіл потрібний для будь-якого озброєння, поставленого з-за кордону, але в цьому контексті дуже важлива позиція США. Хоча б тому, що основний потік озброєння та боєприпасів іде саме від Вашингтону. І позиція Білого дому в цьому питанні може вплинути і на інші країни. Поки що головні далекобійні ударні можливості українців – це знову дрони.
«Дурість цієї політики давно відома військовим експертам. Я думаю, це зрозуміло тепер і людям, без експертизи в галузі війни. Тому що тепер можна побачити, як вона шкодить. Харків розташований за 30 кілометрів від Росії. Люди розуміють, що через цю погану політику в Харкові гине багато людей. Я думаю, вони розуміють, що через цю політику Росія досягла більшого успіху на місцях, особливо на північному сході. І це одна з причин, а можливо, і головна причина того, що зараз на адміністрацію [США] чиниться дедалі більший тиск з метою змінити цю політику», – каже директор Євразійського центру Atlantic Council, колишній посол США в Україні Джон Гербст.
Останніми тижнями було відразу кілька заяв про удари по цілях на території Росії іноземним озброєнням. Такий крок підтримав генсекретар НАТО Єнс Столтенберґ. Швеція вже надала такий дозвіл Україні – вона поставила Києву, в тому числі далекобійні САУ «Арчер». У Штатах принаймні частина представників влади теж «за» – спікер Палати представників Майк Джонсон та держсекретар Ентоні Блінкен, який нещодавно відвідав Київ, про що написало видання The NYT.
«Дуже багато людей у Конгресі, не лише республіканці, критикували адміністрацію, навіть публічно, за цю справді дурну політику. Схоже, що Ентоні Блінкен, можливо, показав себе не дуже добре під час свого візиту до Києва минулого тижня, але повернувся з важливим розумінням того, що ця політика безглузда і її необхідно змінити. Отже, зараз в адміністрації тривають дебати. Я думаю, що є відчутна ймовірність, можливо, навіть вища за 50%, що ця політика зміниться, тому що весь світ бачить, наскільки вона дурна. Це не точно, але я думаю, що ймовірність того, що у найближчі кілька тижнів ситуація зміниться, становить понад 50 відсотків», – зазначив Джон Гербст.
До цього всі політичні рішення Заходу, які збільшують потенціал української армії давати відсіч російському вторгненню, затягувалися на довго – з танками, далекобійною зброєю або з F-16, які досі не беруть участь у бойових діях. Як каже Вадим Пристайко, переконати партнерів допомогти, це складний процес.
«Задача вас як дипломата за кордоном – пояснити Британії для чого передати. У Великої Британії, як і будь-якої іншої країни, можуть бути інші роздуми. Наприклад, коли закінчиться фінансовий рік? Коли закінчується електоральний цикл? Коли починається новий електоральний цикл? І тоді наша задача з вами, як уряду України, як дипломатів, пояснити, що є у вас стільки всього, скажемо так. Вам треба почати виробництво, а ви ще не почали або тільки починаєте. Тому виходимо з того, що ви можете передати. Ми розуміємо, що ви турбуєтесь про те, чим ви будете захищатися, і це правильно – це ваша відповідальність перед вашою державою. І того, що у нас залишилось стільки одиниць, спроможностей. Не знаю. Далі ми можемо їх розтягнути на довгий час, поки у вас не закінчиться електоральний цикл і, можливо, прийде інший уряд. Ми маємо це усвідомлювати. Або ви можете все це зжати і дати нам зараз і тоді, ми нанесемо рішучі удари і зможемо покращити нашу ситуацію і вашу ситуацію. І давати вам можливість давати нам більше. Це складна риторика, яка ведеться, яка нанизується на картинку, яка є в нас тут – страждають міста, страждають люди, на дії інших партнерів. Цей весь складний механізм, складна картина, врешті-решт, приводить до рішень, які нам потрібні», – каже Вадим Пристайко.
«Я не здивуюсь, якщо люди у Білому домі намагаються зрозуміти, як це вплине на президентські вибори. Але боязкість, що характеризує політику цієї адміністрації у спробах зупинити агресію Росії в Україні – ця боязкість була очевидна ще до великого вторгнення. Скільки разів адміністрація говорила «ні» надсиланню певного озброєння, а потім змінювала позицію? Тож це відповідає тій схемі, яка два роки тому не мала нічого спільного з нашими майбутніми президентськими виборами. Сьогодні це можливо, але знову ж таки, ця закономірність існувала задовго до цього», – вважає Джон Гербст.
Чому це рішення термінове для України? На кадрах, знятих українськими військовими, видно, що одним із основних засобів для контрбатарейної боротьби та враження важливих цілей у ближньому тилу – станцій РЕБ чи екіпажів БПЛА тощо, останніми місяцями стали ракети GMLRS комплексів HIMARS. Застосувати їх під Харковом ЗСУ не можуть, незважаючи на величезну кількість цілей. І тут виникає інше питання Чи не з'являться обмеження дальності використання західної зброї навіть після того, як дозвіл набуде чинності?
«Припустимо, адміністрація скаже: ви можете використовувати будь-яку зброю, яку ми вам передали лише на 100 кілометрів углиб Росії. Як на мене – це можливо. Не думаю, що це гарна ідея, але вони можуть вдатися до цього. Навіть давайте розширимо небагато – до 200 кілометрів углиб Росії. Це, можливо, позбавить проблем, які стосуються Харкова та наступу на північному сході. Але все ж таки я сподіваюся, що станеться остаточний розрив із цією дурною політикою. Вона погана для Сполучених Штатів. Жахлива з погляду смертей, цивільних смертей та втрат, а також шкоди, завданої інфраструктурі України», – продовжує Джон Гербст.
«Часто це не в кілометрах вимірюється, а в конкретних цілях, які є достатніми для того, щоб ризикнути і ухвалити рішення. Зокрема, ми іноді не думаємо про те, що на відміну від Росії, для Заходу надзвичайно важливо, щоб там не було, наприклад, цивільних жертв. Це просто червона лінія справжня. Не те, що росіяни там малюють кожний раз і потім перемальовують. Тому що підтримка нас, підтримка наших збройних сил, підтримка всередині тих країн своїх урядів, які допомагають нам – вона залежить від того, наскільки висока моральна планка. Моральна планка України надзвичайно висока. Ми воюємо за свою незалежність, за своє виживання і ми робимо все можливе, щоб жодний цивільний не постраждав. Навіть коли нам треба з вами вразити НПЗ, коли нам треба вразити залізничну станцію, якийсь вузол, коли нам треба вразити порт і так далі, і так далі, і так далі. Це є важливим. І тому я впевнений, що розмова ведеться не в кілометрах, сантиметрах, кілограмах, а от про такі загальні речі», – резюмує Вадим Пристайко.
Заборона для українських військових вести вогонь по цілях на території Росії допомагає силам вторгнення та залишає новий виток агресії – розширення фронту – безкарним. Обмежені можливості ЗСУ для відповіді, ускладнені стриманістю Заходу, можуть призвести до ще більшого розширення лінії фронту на півночі України. І зволікання з рішенням, як це вже було з наданням допомоги, щодня збільшує ціну, яку доводиться платити Україні, перебуваючи в обороні.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Крок вперед»: Зеленський щодо дозволу США бити по території Росії