План-мінімум перемоги України у війні: чому компроміс із агресором є неможливим

Уже поховано 21 тисячу жителів Маріуполя, які загинули внаслідок обстрілів і бомбардувань російської армії. Очевидно кількість жертв ще більша. Фото від 16 травня: український військовий стоїть серед руїн маріупольського заводу «Азовсталь»

(Рубрика «Точка зору»)

Бої на всіх напрямах стають дедалі запеклішими. Донбас палає – і донецький, і луганський напрями. Б’ють по Кривому Рогу. Руйнують Миколаїв ракетами, а Мелітополь – окупаційною адміністрацією.

Співчуття до України зростає на Заході і на Сході. Гуманітарна допомога приходить із Японії, і з Португалії. Зброя звідусіль – хоч із Естонії і Литви, хоч із Норвегії чи Італії.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Наша зброя для України інколи надходить менш ніж за добу – посольство США

Несподівано, окрім (а інколи замість) співчуття і допомоги, почастішали й поради погодитися на перемир’я. Тобто капітулювати. Мовляв, все одно військові та економічні ресурси в Російської Федерації незрівнянно більші за українські, отже потрібно розпочати переговори про мир вже зараз. Бо буде гірше. А які будуть умови миру? Ну, які продиктують, такі й треба приймати.

Політичні мастодонти зразка Кісінджера, які проголошують такі пропозиції, отримали гідну відповідь і від президента України, і від українського громадянського суспільства.

Але проблема не вичерпалася. Київську владу далі звинувачують у готовності битися «до останнього українця», твердять, що на європейських просторах вже відвертаються від українських біженців, натомість вимагають поліпшувати добробут власних громадян, а не «тринькати гроші» на Збройні сили України.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Огидно. Це тиск на Україну «союзників», які повторюють лінію Кремля»: реакції експертів на статтю NYT

Чи слід дивуватися, що за таких умов навіть у найвищих вітчизняних ешелонах з’являються припущення про компроміс? Про якусь таку попередню домовленість щодо призупинки бойових дій?

В результаті чуємо з Києва про існування плану-мінімуму закінчення кривавої війни. Як виглядає, за цим планом Москва повинна повернути війська до лінії на 24 лютого 2022 року, і це дозволить повернутися до дипломатії.

«Україна точно виграє цю війну. Питання – якою ціною, і питання часу. Я не вважаю, що військовим шляхом ми можемо відновити (повернути – ред.) повністю всю нашу територію. Якщо ми вирішимо йти таким шляхом, то втратимо сотні тисяч людей. Ми повинні як мінімум повернутись до 24 числа (лютого – ред.), і після цього можемо говорити про відстоювання нашої території шляхом дипломатії», – сказав Володимир Зеленський і інтерв’ю нідерландському NOS.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: У Сенаті зареєстрували резолюцію, що закликає Білий дім відреагувати на використання голоду як зброї у час війни

Домовлятися із агресором собі дорожче

І професійні військові, і професійні дипломати сумніваються у реалістичності такого плану. Навіть якщо уявити, що ще не розбите до кінця стотисячне російське військо виходить за цю лінію, то воно ж і надалі продовжує нависати над українськими кордонами.

То якими аргументами буде можливо переконати Кремль повернути Донбас і Крим? І де гарантія, що впродовж кількох місяців до цих російських окупантів не доєднаються ще тисячі горлорізів, готових повторити «подвиги» Бучі і Маріуполя?

Тим часом маємо офіційні заяви російських можновладців, що вони мають намір продовжувати війну до повного руйнування України.

Ось слова Медведєва, екс-президента, екс-прем’єра і другої особи в РНБ РФ: «В случае изменения сценария военной операции украинские власти и военное командование не спасут даже подземные бункеры».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Після розмови з Путіним прем’єр Італії поговорив з Зеленським

Путінська тоталітарна машина не планує жодних компромісів чи відступів від сценарію знищення української державності та української нації.

Спосіб ведення бойових дій, терористичні артобстріли мирних міст і сіл, вивезення сотень тисяч українських громадян на Сибір і Далекий Схід – красномовне тому підтвердження.

План-мінімум керівництва України має відповідати позиції громадян, які його обрали. А вона, за всіма останніми опитами, одностайна. Абсолютна більшість (89%) опитаних підтримують визнання дій російських військ в Україні геноцидом українського народу.

Дозволяти хазяйнувати цим зайдам на захопленому в 2014 році Кримському півострові та частині Донбасу і ставити їх повернення в залежність від переговорного процесу – чи не занадто щедро і нерозсудливо?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Коли ЗСУ звільнять окуповану Росією частину півдня України?

Як перемогти?

Отримати гору у війні з підступним і жорстоким ворогом буде насправді нелегко.

Тому віддавати йому вже сьогодні майбутню перемогу, за яку платимо кров’ю десятків тисяч військових і цивільних, українці навряд чи погодяться.

План-мінімум:

  • відновити територіальну цілісність,
  • покарати агресорів та їх керівництво,
  • і створити умови, за яких Москва не наважиться знову розпочати війну.

Як цього досягти?

Ці умови відомі, їх неодноразово називали неприйнятними в Кремлі: це вступ України в Європейський Союз (ЄС) та Організацію північноатлантичного договору (НАТО).

У Москві все голосніше застерігають Євроатлантичну спільноту від таких рішень. Погрожують. Бризкають, вибачте, слиною (хто не вірить – увімкніть на п'ять хвилин будь яку їхню телепрограму, тільки запасіться корвалолом).

Це перша ознака того, що в дружніх нам столицях серйозно задумуються над включенням України до цих двох клубів.

Друга – висока довіра, що її виявили країни НАТО, надаючи нам найсучаснішу зброю та засоби розвідки.

Третя ознака, що ми близько – високі рівні підтримки українського членства громадянами усіх без винятку євроатлантичних держав.

А як же заяви щодо «десятків років очікування» та «небажання дратувати Кремль», запитають скептики?

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Канцлер Німеччини: короткого шляху до ЄС для України немає

Ці облудні тези ми усі чуємо ось уже третій десяток років. В Росії твердили, а в деяких європейських столицях підспівували, що не візьмуть в ЄС країни Балтії, Словаччину, Польщу. Але ж сталося! Вимагали не брати в НАТО країни Балкан – але і Словенія, і Хорватія, і Чорногорія вже там.

І в першому, і в другому випадку, як і у всіх подібних – перемагає наполегливість кандидата і швидкі реформи. Хіба не від колег із Заходу чуємо, що Україна, її безпеково-оборонний комплекс, її фінансово-економічний блок виявили належну професійність і високі стандарти, притаманні членам НАТО та ЄС?

Якщо можемо тут – зможемо і в усіх вимірах.

Двері обидвох євроатлантичних структур відчинені для максималістів.

А отже саме це і має бути наш єдиний національний план.

Андрій Веселовський – український дипломат, експредставник України при ЄС

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію редакції.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: На Заході гостро критикують Кісінджера, який «запропонував Україні поміняти території на мир»
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Правда, що стоїть за «виваженим» планом Макрона про розширення ЄС