Як готуватись і чи можливо підготуватись до вторгнення: поради Колумбета

Підготувати людину до війни – це те саме, що підготувати її до кохання, говорить учасник бойових дій, заступник голови «Київської міської спілки ветеранів АТО» Антон Колумбет. У людини може скластися враження, що він/вона все розуміє, але це неправда. І він, й інші учасники бойових дій вже багато років живуть із відчуттям можливої активізації бойових дій та повномасштабного вторгнення. В інтерв’ю Радіо Донбас.Реалії Колумбет розповів, як готуються і чи готуються до повномасштабного вторгнення ветерани, що можуть зробити пересічні українці і чому головне – це не нервувати.

– Що ви відчуваєте, коли бачите все більше і більше повідомлень про збільшення російського військового угруповання на кордоні з Україною?

– Треба зауважити, що подібні повідомлення відбуваються два-три рази на рік, тому це як в притчі про хлопчика, який кричав «Вовки, вовки!». Але, звісно, є чітке усвідомлення, що російська збройна агресія триває в активній фазі, хоча в якійсь гібридній формі, починаючи з кінця 2013 року. Це просто сталий факт, з яким треба жити і нічого особливого я не відчуваю.

Колумбет про ймовірне російське вторгнення в Україну

– Чи не з’явилось у вас відчуття наприкінці минулого року, що ймовірність подальшого вторгнення Росії на територію України, крім Донбасу і Криму, стала більшою?

– Таке відчуття, звісно, з’явилося, тому що ми всі живемо в українському інформаційному просторі, є багато друзів і знайомих, які зараз проходять службу. Зрозуміло, що подібні повідомлення не можуть не викликати тривогу. Незважаючи на те, наскільки я оцінюю їхню ймовірність.

Безумовно, вірогідність активізації бойових дій та повномасштабного російського вторгнення є завжди і, на мою думку, буде завжди. Російська Федерація за жодних обставин не полишить спроби дестабілізувати ситуацію в Україні і, зрозуміло, в них завжди є останній козир в рукаві. Це повномасштабне військове вторгнення.

Менш численна українська армія має свої переваги над російськими військами

– Якою, на вашу думку, має бути правильна реакція більшості українців на можливість російського вторгнення? В бойових діях брала участь невеличка частка населення.

– Це, дійсно, дуже серйозне запитання. І відповідь на нього лежить в просторі сенсів та самоусвідомлення. Перш за все потрібно заспокоїтись. Це дуже проста річ, яку неймовірно складно виконати. Потрібно привести емоційний стан в рівновагу, тому що емоції – завжди поганий порадник. Треба пам’ятати, що саме психологічною дестабілізацією системно займається наш ворог. Використовуючи психологічні спецоперації, кидаючи на це надзвичайно великі фінансові ресурси – фінансування російської пропаганди в останні роки є ледь не найбільшим у світі. Всі ці ресурси спрямовані на те, щоб зародити в українцях страх і нерозуміння, що робити, на дискредитацію державних інститутів, на перетворення нас у так званий «failed state», тобто державу, що не є по суті державою.

Відеозвернення Зеленського: чи панікують українці?

Але оскільки загроза є, реагувати на неї необхідно. І після того, як заспокоїшся, потрібно самому собі відповісти на запитання: «Чи будеш ти протидіяти російській збройній агресії?». Відповідь має бути щирою, оскільки ти відповідаєш самому собі. Потрібно оцінити свої морально-ділові якості, фізичний стан, сім’ю та багато інших речей. І в залежності від відповіді вибудовувати подальші дії. Якщо ти не комбатант, якщо в середині душі приймаєш рішення, що не можеш брати участь в активній війні, тоді треба думати, як зберегти життя та здоров’я своє та своїх близьких.

А якщо ти вирішуєш, що плануєш виконати свій конституційний обов’язок і взяти участь в безпосередньому відбитті російської збройної агресії, для тебе відкрита купа можливостей. Починаючи від контракту зі Збройними силами України і закінчуючи вступом до лав територіальної оборони. Або є лайтовий варіант – отримання військових навичок.

Новий закон про національний спротив передбачає також участь і мирних громадян в різноманітних акціях опору. Наприклад, хтось, влаштувавшись в окупаційну адміністрацію діловодом, може робити шкоду аж ніяк не меншу, аніж солдати.

– Про що сьогодні варто переживати українцям, які живуть в мирних містах, а про що не потрібно переживати?

Антон Колумбет

– Переживати – це нічого не змінить. Від твоїх переживань геополітичні «розклади» ніяк не зміняться, ці процеси ти аж ніяк не контролюєш. Це як стихія. Проте я з повагою ставлюсь до тих людей, які намагаються якось підготуватись до вторгнення. Вони проходять курси першої медичної допомоги, вивчають досвід учасників бойових дій і таке інше. Це дуже корисно і в плані саморозвитку, і в пересічному житті. І в тому числі якщо почнеться агресія, буде корисно знати, як надати допомогу людині, як поводитись під обстрілами тощо.

Але насправді це стихія, до якої майже неможливо підготуватись. Є багато факторів, які неможливо врахувати. Ти просто потрапляєш в це середовище і в ньому живеш або виживаєш. Можна підвищувати свої бойові якості, наприклад, гарною фізичною або психологічною підготовкою, проте є такий термін «військова вдача». Дуже багато залежить від випадку, від долі, і це зароджує певний фаталізм в тих, хто бачив війну на власні очі.

Треба, звісно, готуватись, але що саме потрібно робити… Знаєте, це як підготувати людину до кохання. Дуже довго можна пояснювати, що це таке і що ти відчуваєш тощо. В людини навіть може скластись враження, що тепер все зрозуміло, але це неправда.

Якийсь комплекс заходів можна провести, щоб вважати себе більш підготовленим, але насправді є лише два шляхи – від стихії потрібно або втікати, або з нею боротись. Навіть коли палає будинок, є дві категорії людей: хтось знімає на телефон, а хтось бігає з відрами та намагається потушити або забігає всередину рятувати дітей чи майно. І ті, хто знімає, часто нормальні мужики, сильніші та витриваліші, аніж ті, хто лізе в полум’я.

– Я впевнений, що серед ваших знайомих є багато учасників бойових дій. Як вони ставляться до цього нагнітання? Що роблять та як готуються?

– Мабуть, немає в Україні верстви населення, яка хотіла б активізації бойових дій менше, ніж ветерани. Цього не хочеться взагалі. Зрозуміло, що є певний інформаційний простір, що є соцмережі та лідери громадської думки, які розповідають, як вони чистять кулемет. Якщо людям це допомагає якось психологічно підготуватись та тримати себе в бойовому настрої, це нормально.

Але зрозуміло, що широкий загал хоче жити, працювати, займатись своєю сім’єю і намагатись адаптуватись до мирного життя, що є доволі складним. І повертатись до холодних окопів або на спекотні степи Луганщини не дуже хочеться. Це важко, складно і страшно – цього не може хотіти нормальна, психологічно здорова людина.

Проте, звісно, є розуміння, що «ніхто, крім нас». Є положення про перший оперативний резерв, згідно із яким учасники бойових дій мають за викликом з’являтись або до своїх частин, або до військкоматів, або до бригад територіальної оборони. Треба розуміти, що люди живуть цим відчуттям вже по п’ять-сім років, і ти не можеш постійно цього боятись, просто звикаєш із цим жити. Коли ми з друзями та побратимами обговорюємо це питання, звісно, є певне розуміння. Дуже не хотілось би, але якщо потрібно і доведеться, то треба.

Черговий раунд національно-визвольних змагань не завершився ані нашою перемогою, ані нашою поразкою. Він триває, та ми як солдати своєї країни, які зараз перебувають вдома, маємо її захищати.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите.