Життя солдата за 40 метрів від російських сил на Донбасі – фото
Журналісти Радіо Свобода отримали можливість потрапити на одну з найнебезпечніших позицій в зоні проведення операції Об’єднаних сил. Очевидно, що в ці краї громадський транспорт не ходить. Добиратися довелося армійською вантажівкою, більш відомою як «шишига»
«Welcome to штрафбат» – табличка, яка нас зустрічає, звісно, жарт. Але в цьому є частка правди, адже, як каже Євген, усі, хто лише чує про те, що відправлять до нього на позиції, – одразу змінюють свою поведінку на краще. Ті, хто не усвідомили вчасно, розуміють це уже на місці
«Почалася війна. Друзі пішли, і я пішов. Плюс патріотизм. Образливо за країну стало, і пішов. Я вважаю, кожен повинен захищати свою країну, в якій живе», – пояснює нам «Одуванчик»
«Батько мені створював перешкоди кожен раз. Батько був проти з самого початку, бо сам у свій час в Афганістані проходив службу. Вони з моїм військовим комісаром служили разом. Війна почалася, я пішов. Відмовили раз, відмовили другий. Пізніше пішов напряму до комісара. Він сказав, що це тато (перешкоджає – ред.). Пішов до батька й нагадав йому, чого він мене вчив з дитинства – бути чоловіком до кінця. Або ти схибив, або ж чоловік до кінця. Тато заплакав і відпустив мене в армію. Я й пішов. Чоловік повинен захищати свій дім. Україна – це дім, захищаєш Україну, захищаєш свій дім, на цьому все сказано», – так Євген нас почав знайомити із своєю біографією
Тим часом бойовики, які заховалися у лісопосадках, пробують прострілювати спостережні пункти українських сил. Відстань зовсім маленька. Кажуть військові, що, бувало, ручну гранату кидали в окопи
Перебувати там – доволі небезпечна ідея. Зайшли на нетривалий час, і то прислуховувалися до кожного звуку. Євген добре чує вихід і прихід снаряда. За мить десь неподалік впаде граната, всі цілі
Євген пояснює, що обстріли тут щодня як у темну, так і у світлу пору доби
«По демобілізації, коли звільнився, 20 днів витримала вдома душа. Потім назад прийшов. Зараз ось закінчується контракт, і все, додому. Не знаю, на скільки мене вистачить. Сумно без цього всього. Без бліндажів, адреналіну. Хтось каже там, що (українські війська воюють – ред.) за політиків, хтось каже, що за олігархів. Ці речі каже той, хто не усвідомлює, що каже. В цілому ж за свій дім усі воюють, тому-то й тут ми усі», – розповідає він
«Кожен повинен відстоювати свій дім»
Сутеніє, а значить, незабаром буде бій
«На цій війні мені не зрозуміло, чому вона триває досі. Не розумію. Ну може ж воно вирішитися. І на рівні політиків, і військовим шляхом. Але чому так довго триває – мені не зрозуміло», – замислюється Євген
«Чому взагалі росіяни сюди полізли? Це мені взагалі не зрозуміло. Я скільки думав про це, я не розумію. Називають братом і тут же стріляють в мене. Так же не можна. Чому забрали Крим? Чому хочуть «віджати» Донбас? Не можна ж так. Ми не рослини якісь, що від нас можна взяти і листок відірвати, взяти і ягоду відірвати. Не треба цього робити», – продовжує свої роздуми солдат
За якусь мить російські сили знову розпочали обстріл. «Одуванчику» довелося перервати бесіду і командувати боєм
Зранку нас зустрів густий, немов молоко, туман. Поля вкриті білим маревом, у деяких місцях ледь видно навіть власні руки. Нам нагадали прикмету, що, мовляв, після семи туманів прийдуть морози. Пора готуватися до зими
Десь там, за туманом й посохлою травою, українська земля, яка здригається від розкотистих звуків смертоносних снарядів