Не «зубрити» правила, а спілкуватися. Переселенка з Донеччини модерує розмовний клуб української мови

Два з половиною роки в Дніпрі діє розмовний клуб української мови, створений переселенцями з Краматорська. Це – волонтерська ініціатива. Учасники клубу – переважно переселенці. Серед них є ті, хто прагне перейти з російської на українську мову, а також і ті, хто просто знайшов тут тепле коло для спілкування. Збираються щосуботи.

Як діє клуб та що мотивує його учасників – напередодні Дня української писемності та мови, який щороку тепер відзначають 27 жовтня, з’ясовувала кореспондентка проєкту «Ти як?» Радіо Свобода.

«Казати «крок із підбора» – незвично»

Володимир і Світлана Ковшови – подружжя двічі переселенців. Вперше їм довелося тікати від війни у 2014-му з Донецька до Бахмуту, вдруге, до Дніпра – уже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

Володимир Ковшов

«У Бахмуті ми жили поруч із військовою частиною. У березні 2022 року туди прилетіли три ракети, і ми вирішили виїздити», – каже Володимир.

Чоловік і жінка – викладачі спортивних та бальних танців, працюють як із дітьми, так і з дорослими. Вже під час великої війни, каже Володимир, ухвалили принципове для себе рішення – вести заняття й говорити зі своїми вихованцями лише українською.

Два з половиною роки в Дніпрі діє розмовний клуб української мови, створений переселенцями з Краматорська. Дніпро, жовтень 2024 року

«До 2022-го я говорив винятково російською мовою. Але 2022 року в мене з’явилося відчуття, що з вихованцями я маю говорили лише українською. Це не так просто, адже в навчанні танців є своя специфіка, термінологія. Наприклад, ми робимо крок – я звик казати: «з каблука». Казати «крок з підбора» – не сприймається, незвично… Іноді виходить суржик. По-перше, через звичку, по-друге, потрібно реагувати миттєво: думаєш російською – а потім перекладаєш», – говорить Володимир.

«Мені 68-й рік уже, все життя, вважайте 65 років, я розмовляв російською. І я коли прийшов сюди, сказав: «Старую собаку новым трюкам не научишь». Тепер я кажу те саме, але – українською», – напівжартома говорить чоловік.

Учасники розмовного клубу

Його дружина Світлана Ковшова розповідає: вона – етнічна росіянка. Українська, зізнається, їй дається непросто, але старається разом із чоловіком не пропускати заняття.

Світлана Ковшова

«Ми після розмовного клубу в суботу сідаємо в машину й намагаємося говорити українською, цього імпульсу вистачає на кілька годин. У побуті також: якщо хтось починає українською – другий підхоплює. Перебудувати себе непросто, звісно. Пам’ятаю 70-і: у нас в класі було багато дітей, чиї батьки писали заяви з проханням звільнити їх від вивчення української. Та й у мене була єдина «четвірка» в атестаті – саме з української, тому я – без медалі. Але немає ніякої образи, цю сторінку я перегорнула. Зараз мені дуже подобаються колоритні українські слівця, прислів’я, фразеологізми», – ділиться жінка.

Розмовний клуб

«Ми не вивчаємо правила – ми цікаво спілкуємося»

Відвідувачка клубу Оксана – переселенка з Краматорська, працює в банківській сфері. У Дніпрі вона з квітня 2022-го. Розповідає: відвідує клуб, відколи той існує. Спершу, каже, відвідували разом із сином-старшокласником, який готувався до шкільних тестів і в якого українська тоді «шкутильгала».

Оксана, переселенка з Краматорська

Коли син успішно склав тест і став студентом, Оксана не полишила вивчати українську вже сама.

«Я, мої батьки – ми всі розмовляли російською мовою. Так склалося, що й моя дитина навчалася російською. Але українська мова мені не чужа. Українську мову я вчила в школі. На роботі ми спілкувалися російською, але вся документація велася українською, тому я добре читаю й пишу, але спілкуватися – до певного часу не було потреби», – говорить Оксана.

«На клуб я прийшла також, щоб підтримати його засновницю Айну, вона також – із Краматорська. Ми всі були переселенцями, і нам було дуже важко. Гуртуватися – спершу була така мотивація. Але потім я зрозуміла – це коло, де можна вільно починати спілкуватися українською. Тебе ніхто не засуджував за помилки, лише делікатно виправляли. Багато цікавого матеріалу, історія, фільми, книжки – досі я не була в такому колі саме української культури, саме української самоідентифікації», – додає вона.

Оксана зазначає: два з половиною роки в клубі позбавили її комплексів щодо спілкування українською в побуті.

На занятті

«Зараз я майже вільно розмовляю українською. Переходжу вільно – з російської на українську. Люди, з якими я спілкуюся, кажуть мені: «Боже, як же гарно ти почала говорити українською!». Це мотивує. Найскладніше? Немає нічого складного. Ми не вивчаємо правила – ми цікаво спілкуємося», – говорить жінка.

Айна Кирпичова проводить заняття

Розмовний клуб української мови у Дніпрі модерує переселенка з Донеччини, філологиня Айна Кирпичова. Розповідає: до повномасштабної війни кілька років вела безкоштовні курси української в Краматорську. Переїхавши до Дніпра, почала шукати себе у волонтерстві.

«У людей було велике бажання спілкуватися українською. Спочатку це була ініціативна група охочих, яка мала запит та потребу вивчати українську мову в процесі живого спілкування серед однодумців. Потім уже зʼявився клуб «РІКА», який заснувала організація «Десяте квітня». Зараз збираємося на засіданнях «РІКИ» двічі щомісяця за підтримки організації «Десяте квітня», а також двічі – на волонтерських засадах», – каже модераторка клубу.

2022 року на зустрічі ходило найбільше людей – до двадцяти, зараз – близько десятка постійних учасників. Тут не «зазубрюють» правила, а грають у мовні ігри, вдосконалюють вимову, опановують наголоси, спілкуються на цікаві їм теми, говорить Айна Кирпичова. До прикладу, останнє заняття присвятили медіаграмотності.

Заняття з медіаграмотності

«Ми взяли за основу підручник Олександра Авраменка. Звісно, ми приділяли увагу орфографії та фонетиці, говорили про людину, про одяг, про побут, технічні засоби тощо. Але кожну тему ми проходили й розширювали, в залежності від того, як слухачі реагували. Якщо там була картина Яблонської – ми говорили про Яблонську, якщо поезія Ліни Костенко – ми говорили про Ліну Костенко. Зараз ми обговорюємо й соціальні теми», – говорить Айна.

Учасники клубу

«Поради тим, хто хоче перейти з російської на українську, універсальні: більше читати, не боятися помилок, якщо відразу важко перейти на українську в усіх сферах життя – переходити поступово, наприклад, у транспорті чи в магазині», – додає вона.

Модераторка зізнається: зустрічі в клубі мотивують і її саму дізнаватися щось нове, щоб переповісти слухачам. У клубі, каже, переселенці також створили тепле коло друзів: разом відвідують музеї, театри, виставки, запрошують до себе цікавих лекторів тощо.