«Я подивилася обома очима на себе востаннє». Розповідь дівчини, яка пережила ракетний удар РФ рік тому

19-річна Анна Котова – переселенка з Сєвєродонецька, нині окупованого міста на Луганщині. У 2022 році вона шукала порятунку в Дніпрі, куди разом з майбутнім чоловіком виїхала ще в перший день повномасштабного вторгнення. Але війна наздогнала її й там. 14 січня 2023 року, у день народження дівчини, щойно вона прийняла вітання від рідних, російська ракета влучила в багатоквартирний будинок, де вона мешкала. Того дня рік тому на житловому масиві Перемога загинули 46 людей. Анна вижила, але отримала тяжкі травми. Вона втратила око, а її обличчя й тіло посікли уламки: деякі з них витягли, а деякі – залишаться в тілі назавжди.

Проєкт Радіо Свобода «Ти як?» поговорив з Анною напередодні роковин трагедії – про пережите, про рік боротьби й реабілітації після ракетного удару, а також – про маленькі мрії.

Втеча до Дніпра

До повномасштабної війни Анна Котова мешкала в Сєвєродонецьку, навчалася на соціального працівника на першому курсі в місцевому університеті й працювала в кав’ярні баристою. Там, на роботі, вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Денисом – він був співробітником «Нової пошти», розташованої поряд. Вранці 24 лютого 2022 року дівчина була вдома.

«Коли я стала йти на роботу, почула перші вибухи. Зима, холодно, було дуже страшно. Люди попригиналися, ми ж не чули вибухів з 2016 року. Нас відпустили з роботи, я побігла збирати речі. Не знала, куди їхати, просто збиралася. Рішення виїздити було спонтанним: о дев’ятій ранку знайомий, друг мого хлопця, запропонував їхати з ним до Дніпра і дав нам пів години на роздуми. Я почала говорити мамі, але вона мене переконувала, що все скінчиться швидко, як 2014-го», – згадує Анна.

Анна з Денисом до повномасштабної війни

Зрештою Анна та Денис вирішили їхати. Родичі пари залишилися в Сєвєродонецьку. У Дніпрі дівчина з хлопцем орендували квартиру на Набережній Перемоги, 118. Спершу – навпіл ще з однією парою, потім – самі. За місяць обоє влаштувалися на роботу, як і вдома: Анна – баристою, Денис – на «Новій пошті».

14 січня 2023-го Анні виповнювалося 19 років. День народження особливо святкувати не збиралися, каже дівчина, – родичі далеко, друзі пороз’їжджалися. Хотіли просто прогулятися, сходити в кіно й повечеряти. До новорічних свят ялинку не ставили, лише розвісили гірлянду для затишку.

Зранку – вітання й тортик, по обіді – ракетний удар

Зранку 14 січня Денис привітав Анну з днем народження, подарував квіти, купив тортик. Дівчина задула свічки й загадала бажання – побачитися з рідними, які на той момент були вже під окупацією без постійного зв’язку. Близько 16-ї вона була на кухні, приймала телефоном привітання від сестри-підлітка.

Анна з Денисом до ракетного удару по Дніпру

«Пам’ятаю, у цей момент у нас в будинку вимкнулося світло, вимкнення були часті, тому ми не здивувалися. Я вийшла на кухню, стояла біля вікна, було не дуже світло вже. Ми говорили по відеозв’язку. Сестрі 11 років. На відео вона танцювала. Це було так весело й зворушливо! І пам’ятаю момент, я дивлюся на неї і на себе в камеру – і розумію, що я сама собі подобаюся. Моє волосся, очі, обличчя. Зараз я думаю, що це було прощання з собою. Я ніби подивилася обома очима на себе востаннє: «Яка я гарна»… Ці слова в той момент були в мене в голові», – говорить Анна.

Уже за мить ракета вдарила по будинку. Дівчина стояла біля вікна – воно уламками полетіло на неї. Анна каже: нічого з того, що сталося, вона не запам’ятала. Лише – темряву. Нічого не чула, не відчувала болю, лише було важко дихати. Денис в цей час був в іншій кімнаті, його врятувало те, що лежав на ліжку за шафою. Він, каже дівчина, чув дуже сильний вибух, шибки летіли разом з рамами, у шафі навпіл тріснули дверцята.

У Дніпрі на місці ракетного удару по багатоповерхівці на житловому масиві Перемога під час вшанування пам'яті 46 загиблих мешканців. Лютий 2023 року

«У нас був третій поверх. А «приліт» був в основу будинку. Мені казали, що я могла не вціліти. Вікно полетіло прямо в мене. А наді мною зависла плита, яка могла придушити. Я нічого не бачила – і могла зробити один крок і випасти з вікна… Зараз я думаю, що якби це сталося в інший день, не в мій день народження, все могло б статися інакше, і я б не вижила. Це мій другий день народження», – переконана вона.

Анна Котова в лікарні після ракетного удару по Дніпру 14 січня 2023 року

Трохи оговталася Анна лише в лікарні, куди її доправили «швидкою». Там їй надали першу допомогу. Дівчина ще не розуміла, що сталося, але вже попросила хлопця нічого не розповідати її мамі й бабусі, аби не хвилювалися.

«Мені розповідали, що там мені розрізали футболку, почали діставати уламки, обробляти порізи – це весь живіт, все було в маленьких уламках. У мене був уламок біля сонної артерії, порізана шия, почали виймати цей уламок – і лікар казав: «Не знаю, як ви самі дійшли, бо уламок в будь-який момент міг перерізати артерію, це диво». Він його дістав і почав зашивати шию, а я нічого не відчувала. Без наркозу, без анестезії, просто казала, що мені трішки неприємно. Це мені розповів потім хлопець, я сама нічого не пам’ятаю», – розповідає вона.

Тіло Анни посічене уламками

Далі дівчину перевезли в іншу лікарню, під’єднали до апарату штучного дихання й почали робити перші операції – видалили око та великі уламки з обличчя. Прооперували зламаний палець. Близько доби, розказує Анна, вона була на межі життя й смерті. Стабілізувавши, її відправили до медзакладу у Львові. Лише за кілька днів вона змогла розплющити вціліле око, щоб побачити трішки світла.

У лікарні Львова Денис зробив Анні пропозицію одружитися. Це сталося через 10 днів після ракетного удару.

«Тоді мені трохи полегшало, я змогла трішки пройтися, ми прогулялися. Потім сидимо в палаті і, пам’ятаю, була така розмова. Денис розповідав, як йому було боляче й страшно, коли він бачив мене в такому стані й нічим не міг допомогти. Він сказав: «Я не хочу тебе втратити, ми все пройдемо разом». Це була пропозиція, він спитав, чи хочу стати його дружиною. Були сльози, мені було важко, я розуміла, що вже не така, як була, але його слова, те, що він не піде від мене, а навпаки підтримує, – це дуже цінно. І я сказала: «Так», – розповідає Анна.

У чому були вбраними дівчина й хлопець поїхали й розписалися. Анна не змогла одягнути обручку – саме безіменний палець правої руки зламаний і досі не рухається.

На початку лютого 2023-го Анна в супроводі родички виїхала до Австрії на лікування. Там, у місті Інсбрук, вона провела близько восьми місяців. Дівчині знову зробили операцію на пальці, виймали уламки, готували око до протезування, опрацьовували шрами. Усе – безкоштовно.

«З будь-якого вікна цієї клініки можна побачити гори. Це дуже велика лікарня – й там все дуже гарно організовано. Тобто там було не тільки відновлення фізичне, а й психологічне. Але мені було дуже важко в розлуці з Денисом», – згадує дівчина.

Безліч маленьких уламків досі залишаються в тілі дівчини – їх не можна витягнути, вони залишаться з нею до кінця життя. Зараз пара мешкає в Чехії – Анна отримала групу інвалідності, і Денис зміг до неї приїхати, щоб опікуватися. Намагаються розпочати самостійне сімейне життя.

«Врятуй красу»

Дівчина вчиться дистанційно на третьому курсі Сєвєродонецького університету й поки не працює. А ще – бере участь у проєкті «Врятуй красу» в Києві. Це благодійна ініціатива, що дає можливість безкоштовно відновити зовнішність тим, кому її понівечила війна. Волонтери знаходять постраждалим жінкам компетентних лікарів, а також – всі гроші на консультації та операції. Ініціатива – соціальна. Учасниці проєкту вчаться не боятися відкрито говорити про війну, свої страждання й біль.

Анна Котова бере участь у проєкті з відновлення зовнішності після ракетного удару

У жовтні минулого року Анна їздила в Україну на перші шліфування шрамів, отримала план процедур.

«Тема не табуйована для мене, навпаки – я хочу про це говорити, щоб люди, які опинилися в схожій ситуації, також зверталися за допомогою, не боялися цього. Спершу я теж боялася, що моє обличчя будуть бачити, але з нами працює гарна команда, усе обговорюється, для нас стараються зробити все якнайкраще», – говорить Анна.

Позаду – три великі операції й безліч дрібних, які навіть порахувати складно, говорить дівчина. Попереду – невідомість. 14 січня, у день ракетного удару, їй виповнюється 20 років.

«Це жалобний день для мене, і ніякої радості в ньому немає. Тому – почуття змішані. Це був важкий рік. У Дніпрі, у Львові, в Інсбруку – до мене приходили психологи, але тоді був ще сильний фізичний біль, і це було зарано, тоді я не відчувала потреби. Зараз я працюю з психологом. Спершу мені було дуже важко дивитися в дзеркало, але зараз я можу. Заспокоюю себе тим, що настане такий час – і на обличчі буде менше видно шрамів. Зараз я вже виглядаю добре в порівнянні з тим, що було. Фотосесія від проєкту, яка була в Києві, мене надихнула. Я побачила світлини і зрозуміла, що можу бути гарною попри все», – каже вона.

І додає: «Мене тримає на плаву тільки чоловік. Коли він приїхав, стало набагато легше, дуже важлива підтримка – що я можу розділити свій біль з кимось. Поки я насолоджуюся тим, що він поруч».

Серед її мрій зараз, зізнається Анна, – не тільки повернути свою зовнішність, і відзначити весілля, як у дівочих мріях, – у святковому вбранні й з гостями. Вона хоче повернутися жити в Україну, побачитися з мамою й бабусею, які зараз далі в окупації. У дах п’ятиповерхівки, де вони мешкають, було влучання, взимку – мерзли.

«Дуже хочеться повернути те, що я втратила. Око мені вже не повернути, а шрами трішки заберуть... Я дуже-дуже хочу повернутися в Україну й жити там. За кордоном для мене дуже важко: і мовний бар’єр, і нерозуміння. У жовтні в Україні я відчула: там все рідне. Люди, яких я бачила вперше, здавалися мені найріднішими. Своїми. Я дуже хочу побачити маму й бабусю, ми не бачилися майже два роки», – говорить Анна.