Павло Казарін: «Український сегмент інтернету має бути максимально далеким від російського»

(Рубрика «Точка зору»)

Нинішньої весни закінчується термін блокування «Однокласників», «ВКонтакте» і mail.ru. Російські інтернет-ресурси були заблоковані в Україні у травні 2017 року. Президентський указ зобов'язував провайдерів закрити доступ до сервісів «ВКонтакте», mail.ru, «Яндекс» і «Однокласники». На той момент ці російські сайти займали 3, 4, 5 і 9 сходинку рейтингу найпопулярніших ресурсів в Україні.

Втім, «бан» для «Яндекса» продовжили на три роки ще в 2019 році. Долю цього ресурсу тепер вирішуватимуть у Києві лише у 2022-му. А ось термін обмежень для трьох інших російських компаній ніхто поки що не продовжував. І чим ближчий травень 2020 року, тим ближче суперечки про те, де ставити кому у фразі «забороняти не можна дозволяти».

Можна припустити, що лінія розлому буде нам добре знайома. І якщо відразу вивести за дужки адвокатів Москви, то інші розділяться на тих, хто готовий миритися з державним втручанням у приватне життя, і тих, хто його не сприймає.

Я пам'ятаю дискусію трирічної давнини. Супротивники заборони говорили про те, що громадянин України сам вільний обирати собі сайти та соцмережі. Що громадянську свідомість не виховують директивами. Що санкції неефективні. А ще я часто чув фразу: «Замість того, щоб забороняти ‒ створюйте альтернативи».

ФСБ домагалася лояльності з боку власників найбільших платформ

Особисто мені в усій історії із забороною російських інтернет-компаній здаються важливими дві речі.

По-перше, заборона російських сервісів мало чим відрізняється від заборони російським зіркам виступати в Україні. Уже доводилося писати, що умовний Кіркоров був здатний двічі на рік зібрати в чотирьох українських містах-мільйонниках концертні зали. Харків, Одеса, Київ і Дніпро сумарно могли забезпечити російському артисту вісім виступів. З урахуванням, що середній гонорар виконавця його рівня коливається близько 15 тисяч доларів, то річні втрати від заборони гастролей ‒ це 120 тисяч доларів. Трирічна заборона в'їзду на територію України для артиста рівноцінна $360 тисячам збитку. Саме стільки російські топ-зірки втрачають через те, що дають концерти у Криму.

Вся ця історія ‒ вона не про цензуру, а про бізнес. Санкції інструментальні, їхнє завдання ‒ виконувати роль батога і пряника. Коли недотримання українських законів загрожує для фізичної та юридичної особи втратою українського ринку, місткість якого досить велика, щоб вихід з нього спричиняв відчутні фінансові втрати. І в цьому сенсі немає ніякої принципової різниці між виконавцем популярних шлягерів і великою інтернет-компанією.

Російські соціальні мережі та поштові сервіси ‒ це ще й бізнес. Одне з його завдань ‒ отримання прибутку, і обмеження доступу на український ринок виконує роль «батога» для тих, хто порушує національне законодавство. Скорочує прибуток і зменшує дохід.

По-друге, застереження про те, що отримання прибутку ‒ це лише одне із завдань російських інтернет-компаній ‒ не випадкове. У 2017 році вийшла книга «Битва за Рунет». Її автори ‒ Андрій Солдатов та Ірина Бороган ‒ дуже докладно описують, як саме російські спецслужби встановлювали контроль над російським сегментом інтернету. У книзі розказано про те, як ФСБ домагалася лояльності з боку власників найбільших платформ, як розроблялося програмне забезпечення для стеження та контролю. Як ухвалювалися закони, які знищують анонімність і дають спецслужбам доступ до особистих даних користувачів.

Автори книги пишуть про те, що російське керівництво переконане, ніби все у світі, включаючи інтернет, має ієрархічну вертикальну структуру. А тому слова Путіна про те, що «інтернет виник як проєкт ЦРУ» ‒ лише відображають його власну картину світу. І в межах цього підходу Кремль відбудовував суверенний простір Рунету ‒ підзвітний і підконтрольний державі. «Битва за Рунет» ‒ це найкраще пояснення того, чому український сегмент інтернету має бути максимально далеким від російського.

Російські інтернет-компанії залишаються продуктом російської політики

Російські інтернет-компанії, на відміну від своїх західних аналогів, залишаються продуктом російської політики. Яка має мало спільного з безпекою та стійкістю України. І за останні три роки не сталося нічого, що могло б служити аргументом на користь миролюбності Москви. Незмінюваність її керівництва гарантує спадкоємність підходів щодо нашої країни. Але саме ця незмінність її політики має знаходити дзеркальне відображення в наступності підходів Києва. Яким би не було прізвище українського президента.

І всі міркування про те, що обмеження б'ють по комфорту українського користувача, викликають у мене щиру радість. Просто тому, що війна завжди б'є по комфорту. І якщо чийсь простір персональної жертви зводиться до неможливості доступу до російських соцмереж ‒ за людей варто порадіти. Багатьом пощастило набагато менше.

Павло Казарін –​ оглядач Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії