11 січня парламент має почати розгляд законопроєкту про мобілізацію. Роман Лозинський розповів про «градус дискусії»

Верховна Рада планує почати розглядати законопроєкт про мобілізацію 11 січня. Про це у Верховній Раді повідомив голова фракції «Слуга народу» Давид Арахамія. Мова йде про урядовий законопроєкт, який викликав багато обурень і дискусій, зокрема і через те, що він передбачав низку обмежень для «ухилянтів».

Увесь попередній тиждень в профільному комітеті нацбезпеки оборони і розвідки цей законопроєкт обговорювали, до нього вносили пропозиції, висловлювали зауваження щодо можливих ризиків і 11 січня мають винести на розгляд до Верховної Ради.

Про «градус дискусії в парламенті» довкола законопроєкту в етері програми Радіо Свобода «Свобода Live» розповів Роман Лозинський, народний депутат України, фракція «Голос», колишній військовослужбовець ЗСУ, учасник бойових дій.

– Романе, які останні новини по законопроєкту? Він точно 11 січня може бути винесений на голосування?

– Попередньо, так. Закон про мобілізацію мав би бути розглянутий Верховною Радою 11 січня. Але сказати, що багато дискусійних питань, це нічого не сказати. І це дуже сильно впливає на якість і градус дискусії в парламенті. Тому що 11 січня спеціально запланована погоджувальна рада, зустріч всіх голів фракцій і груп парламентських для обговорення порядку денного. Саме 11 січня вранці остаточно ухвалять рішення.

Але знаєте, хотілось би, щоб в парламенті щодо питань мобілізації в час повномасштабної війни, на десятому році війни з РФ був абсолютний консенсус. Але, на превеликий жаль, цього немає і це все розпочалося з того, хто і як вносив законопроєкт.

Що це не сталося через внесення президентом, а це його конституційні повноваження і він є суб'єктом законодавчої ініціативи теж. І це було трошки зроблено по формі, в такий спосіб, що в парламенті зараз більше питань, ніж відповідей щодо цього тексту законопроєкту.

Закопроєкт вносився урядом, а потім виявилося, що урядовці приходили на профільний комітет, просили не ухвалювати закон в такому вигляді, в якому він є, і чесно зізналися, що вони за нього голосували на засіданні Кабміну. Але чи не бачили, чи не читали, ну і голосували, бо, мовляв, так треба було.

– Романе, ще одне процедурне питання. Чи відомо, як його будуть голосувати? В першому читанні, а потім до другого будуть вносити правки, чи, можливо, він вже на перше читання прийде в якомусь видозміненому вигляді з урахуванням цих всіх зауважень, які вже були озвучені на комітеті?

– Я не хотів би заглиблюватися, дуже багато технічних особливостей, але так, законопроєкт є, він зареєстрований, він поданий урядом.

Справді, починаючи від уповноваженого з прав людини, закінчуючи силовиками з поліції, Служби безпеки України... І, очевидно, представниками інших міністерств, вони приходили на засідання комітету, який тривав три дні, і просто шматками почали його переписувати. Чи це вплине якісно на розгляд в першому читанні? Це ніяк не вплине, тому що законопроєкт є, він зареєстрований.

Я не буду набирати політичні бали, рейтинги, не буду зараз махати руками і запускати дуже голосні політичні гасла, тому що я особисто більш ніж рік брав участь у бойових діях, від початку повномасштабного вторгнення. Я знаю і бачу очі своїх побратимів, які, на щастя, залишились живими, і, на превеликий жаль, які віддали своє життя. І я прекрасно розумію, що Україна на десятому році війни з РФ, на вже скоро третьому році повномасштабного вторгнення повинна ухвалювати непопулярні рішення.

Ми повинні в парламенті проголосувати жорсткі норми, ми повинні перезапустити мобілізацію, але не можна робити це в такий спосіб, що президент намагається передати м'яч на поле уряду, уряд м'яч на поле парламенту, і намагатися показувати пальцем: це військові нас попросили, це уряд приніс, це парламент проголосував, а президент взагалі не в курсі, він просто хоче, щоб всі були щасливі. Це так не робиться.

Відповідно, це точно вплине на дискусію в парламенті, це точно вплине на позицію багатьох народних депутатів. Я переконаний, що потрібно врегулювати мобілізацію, але можуть не проголосувати в першому читанні через те, в який спосіб питання виносилось, через те, в який спосіб законопроєкт все-таки не відповідає за якістю тому рівню, щоб його розглядати у парламенті.

Але, скоріш за все, розгляд таки буде, скоріш за все, розгляд буде в першому читанні, скоріш за все, будь-які поправки, будь-які зміни, будь-які вдосконалення можна буде подавати лише до другого читання.

– Ви сказали, що зараз, як м'ячик, перекидають цей законопроєкт президент до уряду, уряд до парламенту і так по колу. А у вас є відповідь, чому так?

– Всі ж прекрасно усвідомлені, що в країні війна і що це таке непопулярне рішення, але важливе. Я спілкувався з представниками сектору безпеки і оборони, очільниками, і моя думка дуже проста. В питаннях таких, як законопроєкт про мобілізацію, повинні разом вийти представники влади, представники опозиції і разом сказати людям: цей проєкт необхідний для того, щоб наша країна вижила.

Ці норми не подобаються нам, не подобаються нікому. І вони не можуть сподобатись, бо війна за своєю природою не може подобатися. Це жах, це страх, це просто найгірше, що можна собі уявити, це безпосередньо участь в бойових діях. І там справедливості немає, коли прилітає мінометна міна чи артилерійський снаряд, чи ракета від системи залпового вогню. Вони не вибирають, вони несправедливі. Але це стається.

І зараз, замість того, щоб всім разом обговорити текст до його реєстрації, всім разом вийти під егідою президента, а це його конституційні повноваження, вийти всім представникам всіх політичних кольорів і сказати: це наша спільна справа, це наша країна.

Ми без цього не зможемо далі залишатися і боротися за свою незалежність. Замість цього в нас почалася, на жаль, традиційна політична коломийка, де намагаються когось зробити крайнім за якісь рішення.

Тому, на превеликий жаль, я очікую, що в парламенті буде багато політичних маніпуляцій, політичних спекуляцій, політичних гасел. І, на превеликий жаль, цьому всьому передує оце внесення законопроєкту, який недостатньо проговорений навіть з міністерствами, хоча він урядовий. Але нам потрібно буде працювати над його вдосконаленням. В нас немає інших варіантів.

Ми як країна далі протистоїмо одній з найбільших армій світу...

Не може політик вийти і сказати: 36 місяців – це забагато, давайте 24 чи 18, хто дасть менше. Давайте ми просто чесно скажемо, 24 місяці (йдеться про демобілізацію – ред.) для левової частки бойових підрозділів наступить 24 лютого. Тому що саме добровольцями в перші місяці пішли ті, хто найбільш боєздатний. Ті, хто виконує бойові дії на нулі. Звісно, що це несправедливо, що вони воюють, а інші ще їх не замінили. Звісно, це несправедливо і багато недоопрацювань, зокрема політиків, що в нас немає системи ротації. Але сказати, що 24 місяці – це розписатися, що наші підрозділи встають з окопів, виходять з бліндажів в лютому-березні цього року, покидають їх, на їхнє місце не встигають зайти новосформовані підрозділи, і ми просто ці позиції здаємо.

Я звертаюся до політиків, я звертаюся до своїх колег по парламенту, щоб цієї політичної спекуляції було менше.

Так, законопроєкт супернеякісний, так, там є дуже багато моментів для доопрацювань. Але, ймовірно, я скажу ще одну непопулярну річ, за яку мене по голові ніхто не погладить, ми зобов'язані в якийсь спосіб його розглянути, ми зобов'язані всі разом його доопрацювати, ми зобов'язані його врешті-решт проголосувати в іншій формі, де буде дуже багато змінених норм, деякі доповнені, деякі забрані.

Я розумію, що я зараз не зможу за 5 хвилин розказати 300 сторінок тексту, що там потрібно змінювати, але повірте мені, народні депутати, принаймні декілька десятків народних депутатів абсолютно різних політичних команд, зараз з закоченими рукавами намагаються зробити все, аби в кінцевому результаті цей законопроєкт зробив країні більше добра, ніж зла.

– Я зрозуміла вашу думку, законопроєкт дуже потрібен, він життєво необхідний, але разом з цим він неякісний і є над чим працювати. Я лише хочу згадати, що найбільше обурення, принаймні в соцмережах, в суспільстві це обговорювали, викликала ідея в законопроєкті, коли з подачі ТЦК будуть створені «реєстри боржників» стосовно тих людей, які ухиляються від мобілізації. Чи ви особисто підтримуєте цю ідею і що з нею станеться у фінальному варіанті? Тому що, наскільки я розумію, саме про це говорив омбудсмен Дмитро Лубінець, що це порушує права людей. Хоча, можливо, не лише про це.

– Розумієте, не знаю, наскільки це буде пафосно чи загально сказано, але ці всі процеси – це дорога з двостороннім рухом. Неможливо просто людей загнати в обмеження, боргові якісь зобов'язання, припинити їм реєстрацію всього на світі і водночас не змінити підхід до рекрутингу. Неможливо.

Якщо не зміниться підхід до рекрутингу, якщо сильні компетенції рекрутів не будуть враховуватися, а ними просто будуть затикати дірки... Бо комусь по «штатці» бракує стрільця, і вони беруть інженера-розробника, який може бути ключовим інженером на виробництві дронів і приносити нашій країні в десятки разів більше результату для перемоги, якщо цього не будуть враховувати ТЦК, то жодні обмеження: нереєстрації, невидавання паспортів – нічого не змінять.

Ми говоримо про мобілізацію в першу чергу в контексті людей, що нам бракує людей, що нам потрібні новобранці, аби замінити тих, хто воює вже два роки, поранених, вбитих, тих, хто постійно на нулі, і для того, щоб далі наша лінія фронту трималася, а території звільнялися.

Але дуже мало говорять про мобілізацію ресурсів.

Чому в парламенті з серпня 2023 року, вже більш ніж пів року, лежить законопроєкт, який дає законне право органам місцевого самоврядування, громадам, обласним радам фінансувати сили безпеки і оборони?

Аби купити дрон, ти досі несеш потенційну відповідальність в майбутньому, що до тебе прийдуть правоохоронні органи, як до депутата місцевої ради, як до міського голови, і скажуть, на яких підставах ви витрачали кошти громади на безпеку і оборону, якщо це незаконне повноваження органів місцевого самоврядування?

Всі кричать «Ні, бруківці!», всі кричать «Ні, стадіонам!», починаючи від президента. Але чомусь команда президента в парламенті, фракція «Слуга народу» блокує досі цей законопроєкт.

Якщо ми говоримо про мобілізацію людей, чому ми не говоримо про мобілізацію ресурсів? Чому ми не говоримо про узаконення коштів, спрямування коштів від органів місцевого самоврядування на дрони, які врятують життя людям, які зменшать кількість поранених, які зменшать кількість загиблих? Чому цей закон блокується?

Це питання, яке сьогодні ставилося в парламенті. І вони дивляться з такими крижаними очима і починають такі маніпуляції влаштовувати. «Окремі міста будуть мати свої приватні армії». Ви що, збожеволіли?

Те, що Львівська міська рада, Київська чи Дніпровська міські ради будуть закуповувати дрони для військових, а не проводити ремонти скверів п’ятнадцятий раз за цей рік. Це що, якась приватна армія? Просто це нонсенс.

І про це варто говорити, про мобілізацію ресурсів, які дозволять зберігати життя, які дозволять протистояти армії, яка не цінує людське життя, технологічними засобами і цінувати кожне наше життя. Але чомусь тут влада каже одною рукою: вперед мобілізація, іншою рукою каже, але органи місцевого самоврядування хай не підтримують, бо десь, не дай Боже, зроблять фотозвіт і виявиться, що хтось підтримує ЗСУ, крім влади.

Це треба просто схаменутися нарешті...

– Ага, навіть такі перестороги існують.

– Саме так, і це абсурд, це абсурд, це сюрреалізм, це якась паралельна реальність. І коли ти підходиш до людей, говориш, ти бачиш в їхніх очах просто якийсь повний фаталіті, і вони не розуміють, що відбувається. Моя позиція, мобілізація необхідна, і вона має бути якісно проведена не тільки через заганяння людей в якісь обмеження, але створення і зміну підходів, використання навичок людей, але теж потрібно рухатись для того, щоб наша армія була оснащена всім необхідним. У нас є на це ресурс, є, в місцевих бюджетах навіть після того, як ПДФО забрали, досі мільярдні кошти готові великі громади виділяти, маленькі громади менші кошти, але держава Україна, «слуги народу» чомусь не дають їм на це право. В чому логіка?