Від нього йшло сяйво професійної істини. Пам'яті Володимира Василенка

Володимир Василенко після ефіру на Радіо Свобода. Київ, 20 січня 2014 року

(Рубрика «Точка зору»)

Ігор Харченко

Доля звела мене з Володимиром Василенком на початку 1980-х років. Я був просто студент, а він вже тоді був професор, якому мені вдалося скласти на «відмінно» університетський іспит з міжнародного публічного права.

Він був Учитель, він Знав, від нього йшло сяйво професійної істини.

Другий раз доля звела нас уже на початку 90-х – в бурхливому тоді, воскреслому з радянської летаргії, ще невеличкому, але уже справжньому самостійному українському міністерстві закордонних справ.

Я був ще молодий дипломат середньої ланки, а він був уже Посол і залишався Учителем і Професором.

Так склалося, що нам з Володимиром Андрійовичем у ті насичені державобудівничою роботою роки випало разом вигризати цілу купу дуже важливих, системотворчих проблем в галузі зовнішньої політики.

Григорій Перепелиця, директор інституту зовнішньої політики Дипломатичної Академії при МЗС України і Володимир Василенко, Надзвичайний та Повноважний Посол України, доктор юридичних наук. Після ефіру на Радіо Свобода, Київ, 2008 рік

Десь у середині 90-х, після вирішення спільними зусиллями чергової надважливої задачі, він запропонував мені перейти на «ти». Я сказав йому тоді, що не зможу, що я для цього замолодий, і що він все одно в моїх очах Професор і Учитель, на що мені було коротко заявлено: ми колеги і друзі, тому давай на «ти».

Ніби й неправильно, але якщо вже Учитель називає тебе другом і колегою, то най буде як хоче Учитель. Доля більше не відпускала нас ментально одне від одного, куди б не закинули професійні шляхи.

Володимир Василенко, дипломат, колишній суддя Міжнародного кримінального трибуналу, представник України в Раді ООН із прав людини. Київ, після ефіру на Радіо Свобода. 20 січня 2014 року

Учитель завжди був поруч – хай навіть телефоном, але поруч, готовий підказати, посперечатись по суті якогось незграбно важливого питання, покепкувати над тим, над чим варто і просто потеревенити про цехові справи. І от сьогодні я з жахом зрозумів, що цього щастя – мати поруч Володимира Василенка, навіть телефоном, у мене більше немає.

Біль, нестерпний.

Він жив Україною, на ньому трималася Україна, вона триматиметься на ньому навіть після того, як він пішов у засвіти.

Володимир Василенко у студії Радіо Свобода. Київ, 2012 рік

Але всім нам, хто мав щасливу примху долі знати Володимира Василенка і можливість співпрацювати з ним, а тим паче дружити, від сьогодні буде не вистачати чогось надзвичайно важливого: чути його голос і бачити його живу посмішку.

Україна збідніла. Дуже шкода, що Учитель не дочекався нашої Перемоги, на яку все життя працював.

Ігор Харченко – дипломат, Надзвичайний та Повноважний Посол України

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Володимир Василенко правознавець-міжнародник, заслужений юрист України, Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор.
У 1990 році підготував перший проєкт Декларації про державний суверенітет України і надалі продовжив працювати над створенням остаточного варіанту документа.
У 1992 році став послом України в країнах Бенілюксу та представником України при ЄС і НАТО
У 1998–2002 роках був послом України у Великій Британії, за сумісництвом послом України в Ірландії.
У 1991–2009 роках працював членом делегації України в Генеральній Асамблеї ООН
У 2001-2005 роках працював у складі міжнародного трибуналу по Югославії.
У 2009 році підготував історико-правову експертизу у судовій справі про організаторів Голодомору. Суд пройшов у січні 2010-го року, рішення суду набуло чинності 21 січня.
Володимир Василенко наполягав, що для доведення того, що вчинений сталінським радянським режимом Голодомор 1932-33 років був геноцидом щодо українців, необхідно встановити наміри Кремля.
У 2006–2010 роках представляв Україну в Раді ООН з прав людини
Із 2018 року був одним із трьох аудиторів Національного антикорупційного бюро України.
Доклав багато зусиль для підготовки і ухвалення Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної»
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Як Україна стала «майже незалежною» ще за СРСР. Декларація про державний суверенітет