Оуен із Нової Зеландії рятує цивільних на Донбасі (фотогалерея)

Ранок. Ми зустрічаємося із волонтерами в Покровську на заправці, пʼємо каву, одягаємо бронежилети. Сьогодні у групи волонтерів – евакуація із Новогродівки. На картах Deep State до містечка російській армії залишилося декілька кілометрів. За кермом нашого авто – 53-річний Оуен, колишній військовий медик із Нової Зеландії. Поля навколо вигоріли не лише від серпневої спеки, а через пожежі від ударів російської артилерії.

Порожні вулички приватного сектору Новогродівки. За однією з адрес ніхто не відповідає, але з сусіднього двору виходить літній чоловік.

Сергій, волонетер, питає:
– Евакуюєтесь?
– Так, – відповідає той, – але в мене тут лежача баба.
– Все в порядку, ми винесемо

Сергій і Оуен швидко виносять речі: декілька пакетів з одягом. У цей час волонтери Даниїл й Анастасія готують своє авто для жінки, там – спеціальний матрац для маломобільних людей.

Волонтери виносять жінку з будинку та під звуки віддалених вибухів несуть її до автівки

Даниїл і Оуен несуть літню жінку.
«Гуд герл, вері гуд», – підбадьорює жінку Оуен. Під ногами хрумтить розбите скло і незібрані яблука

Всі разом обережно кладуть жінку в авто на спеціальний матрац

«Багато хто не хоче евакуюватись, кажуть, що їм нікуди їхати. Їм навіть пропонують варіанти виїзду. На щастя, варіанти такі поки що є, хоч їх і небагато. Але багато хто говорить, що вирішили не їхати, у когось тут поховані близькі.
Мало кого виходить переконати. Найчастіше їх вже переконують снаряди, які прилітають поруч. Тоді страх бере своє, і вони звертаються по евакуацію, тому навіть якщо люди не погоджуються виїжджати відразу, ми залишаємо їм контактні дані, щоб була можливість, навіть при крайніх  ситуаціях, виїхати», – розповідає Сергій

Пану Василю 84 роки, 65 з них він прожив на Донбасі. Чоловік зачиняє двері на замок у своєму будинку у Новогродівці, який побудував власноруч, і кладе ключі у літній кухні – так за сільською традицією роблять, коли йдуть з дому ненадовго.

У руках – пакет з документами, кофтина, капці й паличка.
«Якби вона ходила ногами, я б, можливо, не поїхав. Мені 84 роки.Ну, я їду, син дуже переживає: «Давай, виїжджай, давай їдь».
Ну, тут останнім часом гучно, небезпечно.Та я і не боюся. Мені краще, що я туди поїду в Черкаську область, бо то моя батьківщина. Я там народився, але прожив тут 65 років. Звичайно прикро, що я все побудував тут, та ще і вугілля на зиму купив», – розповідає дорогою вже в машині пан Василь

Ще одна адреса. Тут жінка вже все підготувала і винесла на вулицю: декілька сумок із речами, телевізор і «кравчучка».

Оуен, поки є час, гладить дворового пса. Пес тулиться до ніг, відчуваючи людське тепло. 

«Я бачив жінку, яка йшла в снігу взимку 2022 року. Вона несла своїх немовлят, і в неї пальці опухли, обморозилися. На ній не було лиця, але вона продовжувала йти. І, мабуть, йшла два дні. У неї не було жодної надії. Тисячі людей намагалися втекти. І я побачив її по телевізору. Моє серце завмерло і я подумав, я повинен щось зробити. Я не можу просто сидіти тут і нічого не робити. Тому я подзвонив друзям і сказав – мені потрібні зв'язки в Україні. Я колишній військовий. Ми евакуювали понад 58 тисяч людей за останні 2,5 роки за допомогою різних організацій», – говорить Оуен

«У мені серце всієї моєї нації, Нової Зеландії. Я можу вам сказати, що там є люди, які моляться, які мають надію на те, що ми робимо. Тому я вірю, що ми можемо поділитися зі світом хорошими історіями про нації, які допомагають людям із травматичним досвідом, щоб сказати, що ми не забули про вас. Нова Зеландія не забула про Україну, тому я сподіваюся побачити радість серед людей. Приємно зустрітися із людьми й говорити, що ми не байдужі. Якщо ми перестанемо піклуватися про важливі речі у світі, тоді дійсно не буде надії», – ділиться своїми думками Оуен

«У війні ніхто не перемагає. І абсолютно ніхто не виграє. Я маю на увазі, що ця війна, очевидно, не почалася два роки тому. Вона йде вже давно. Але знаєте, якщо ви стоїте на принципах відстоювання самої нації, то Росії буде складно намагатися переконати у  протилежному людей, які мають серце. Бо кров полеглих волає із землі. Це так, коли я побудував дім, у мене діти, у мене є все, а потім раптом хтось приходить і забирає це. Це жахливо, це погано», – завершує розмову Оуен

Вулиці Новогродівки, серпень 2024 року

Волонтери Сергій і Анастасія умовляють місцеву жінку евакуюватися:
– Ви не хочете евакуюватися?
– Не хочу. Не знаю..
– А що вас зупиняє?
– Нікого більше немає, я одна живу. Грошей немає.
– Евакуація безкоштовна. Є такий варіант: виїхати в Покровськ, і далі на евакуаційному поїзді в Рівненську область, де вам нададуть житло.
– Ні за що. Краще під автомат стати.
– А чому ви так говорите?
– Тому, що люди розповідають, як нас там зустрічають.
– Все міняється просто в одну секунду. В один момент це...
– Можливо, воно і закінчиться. Це все, гидота, ця зараза, яка мучить нас. Наче ми винні, що війна почалася. Звичайно так, якщо вже почнуться руїни, тоді, звичайно

Евакуацію місцевих із прифронтових територій ще з 2014 року організовує влада: Нацполіція, військові, ДСНС та працівники Укрзалізниці вивозять цивільних та їхніх тварин автобусами, потягами й власними автівками.
Службовці знаходять спецтранспорт для людей з інвалідністю, на руках виносять із хат старих і дітей та, попри намагання, не можуть зарадити нинішньому потокові нужденних. Тому на різних етапах евакуації долучаються волонтери

Волонтери розмовляють із місцевою жителькою, розпитуючи про літніх людей, які, можливо, мають бажання евакуюватися.Ця жінка з чоловіком чекають на сина, який вивезе їх.

В одній з квартир евакуйовують літню жінку. Вона не ходить, її виносять на ношах до автомобіля

Ікони у квартирі літніх людей, яких евакуйовують волонтери

Волонтери виносять літню жінку в ношах

Дід Василь, якому вже за 80, в молоді роки служив у морській піхоті в Мурманську, неохоче виїжджає. «Вивезу бабу і повернусь», – каже він

Літніх людей спершу доставлять до одного з шелтерів, звідти – евакуаційним автобусом до Харкова чи Дніпра

За даними начальника відділу цивільного захисту Донецької ОДА Сергія Гончарова, на 8 серпня у місті залишалося шість з половиною тисяч людей. Проте триває активна евакуація, щодня з міста виїжджає близько 100-150 людей

Порожні вулиці Новогродівки. З 15 серпня на території міста у звʼязку з активізацією бойових дій і підвищення загрози для населення запроваджено комендантську годину з 15 години дня до 11 години ранку наступної доби. Протягом дня, усього 4 години, населення матиме змогу пересуватися по Новогродівці, розповів Сергій Гончаров

Їдемо дуже швидко, на узбіччі спалені авто, до дороги долітають російські fpv-дрони. Лінія фронту за декілька кілометрів