Чому написане у Києві Остромирове Євангеліє – «достояние России»?

Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі. Переписане у 1056–1057 роках. Пам'ятка української мови

(Рубрика «Точка зору»)

ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ

Ірина Костенко, Ірина Халупа

Про найдавнішу рукописну книгу періоду України-Русі в російських джерелах, а також у перекладах інформації з російської в англомовних джерелах можна прочитати наступне:

«Остромирово Евангелие – памятник культуры мирового значения – хранится в Санкт-Петербурге в Российской национальной библиотеке. Эта рукописная книга, созданная в XI в., занимает совершенно особое место в ряду самых важных памятников культурного наследия, составляющих бесценное достояние России.

…Остромирово Евангелие действительно стоит у истоков русской письменности и культуры».

Це інформація з офіційного сайту Російської національної бібліотеки і в ній представлено дві традиційні для ідеології «русского мира» міфологеми. Спростуємо їх почергово.

_________________________________

Перша міфологема називає тисячолітній рукопис «культурным достоянием России» відповідно до старої імперської схеми: Київська Русь – колиска трьох братніх народів, старший брат – російський народ, а відтак уся спадщина тисячолітньої Русі – «достояние России».

На відміну від ідеологічних схем, історичні факти та наукові висновки у цій темі свідчать про інше. А саме: переписувач Остромирового Євангелія – дяк Григорій – був киянином, замовник – Остромир – походив з київського боярського роду і переписували та оздоблювали славетний манускрипт у Києві, в 11-му столітті – тобто за великокнязівської доби української історії.

Цей період в офіційній історії нашої країни сьогодні називають Україна-Русь або Київська держава. Таку назву запровадив видатний історик Михайло Грушевський.

Голова Української Центральної Ради, історик Михайло Грушевський

Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської
Михайло Грушевський

Понад століття тому він науково обґрунтував висновки про тисячолітню традицію державотворення, яку Україна веде від Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і яку утворив український етнос:

«Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!»

Варіації на тему «общерусской истории», «общерусской народности», які до сьогодні популяризує російський президент Путін, Михайло Грушевський ще 1904 року назвав «пережитком старомосковської історіографічної схеми» або – якщо пряміше – «баламутством».

Доктор історичних наук Сергій Висоцький у монографії «Київська писемна школа 10-12 ст» (1998 рік) обґрунтовує створення Остромирового Євангелія у Києві, столиці України-Русі, й пояснює так:

«Київську протоукраїнську державу ми називаємо «Україною-Руссю» – терміном, що не має жодного відношення до московської Русі та Росії – пізніших державних утворень, які виникли за інших історичних умов».

Остромирове Євангеліє. Аркуш 2

_________________________________

Друга міфологема поєднує Остромирове Євангеліє з «истоками русской письменности и культуры».

Міфи на цю тему систематично поширює і президент Росії Володимир Путін. Так, в одній з останніх заяв він сповістив наступне:

«До XIII века был церковнославянский язык и близкий ему древнерусский язык, на котором писались летописи».

Необізнані люди часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів Русі
Сергій Висоцький

У вже згадуваній монографії доктора Сергія Висоцького є добре пояснення щодо подібних висловлювань: «Необізнані люди, читаючи сучасні історичні праці, часто помилково розуміють слово «давньоруський» як «давньоросійський», що є неприпустимим для часів Русі».

Отже, перш ніж говорити про справжні джерела мови і письменства Остромирового Євангелія, коротко нагадаємо:

В основі церковнослов’янської (її ще називають старослов’янською) мови – мова староболгарська. Після Хрещення України-Русі 988 року ця мова стала панівною у богослужінні. Але вона була малозрозумілою для вірян і потребувала адаптації. З цієї причини, як пояснює доктор Сергій Висоцький, «у Печерському монастирі в 70-80 роках 11-го століття відбувалася велика робота щодо редагування Євангелії, Апостола та Псалтиря. Мета такої редакції полягала в тому, щоб зробити старослов’янський текст зрозумілішим для києворуського читача або слухача».

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел

Робота з адаптації старослов’янського тексту Святого Письма відбувалася не лише у Києві.

«Від початку кожен зі слов’янських народів однакові літери старослов’янської мови вимовляв трохи по-своєму. Образно кажучи, у мертвий трафарет вкладав свою мовну культуру. Саме це і створювало неповторне обличчя старослов’янської мови, яке відрізнялося від усіх інших. Ці різновиди науковці назвали редакціями. Редакція сербська, македонська, українська, білоруська…» – пише Ганна Куземська, автор книги «Якою мовою молилася давня Україна».

Аркуш 271 Остромирового Євангелія, однієї з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі. Переписане у 1056–1057 роках

_________________________________

Яка ж редакція церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія?

У Національній бібліотеці імені Вернадського ми мали можливість ознайомитись із факсимільним виданням тисячолітнього рукопису і виписати просто вражаючу кількість слів і мовних форм, які донині живуть в українській мові. Назвемо найтиповіші:

1. Слова: година, подружжя, радощі, другий, місяць…

2. Закінчення дієслів на –ть: видИТЬ. ненавидИТЬ, приходИТЬ. величИТЬ. творЯТЬ, спИТЬ.. мучИТЬ, погубИТЬ…

3. Тверде закінчення у словах– слугИ, рікИ, гріхИ, мукИ, навікИ, вікИ, Євангеліє од ЛукИ

4. Закінчення дієслів на –ти: писаТи, убиТИ. їсТИ…

5. М’яке Ц в кінці слів: близнець, отець, дівиця…

6. Клична форма: Учителю, друже, наставниче, маловіре, рабе лукавий…

7. Закінчення – ові. –еві: ПетрОВІ, ІсусОВІ, кесарЕВІ…

8. Форми власних імен і назв ВОЛОдимир, ДавИд, МаркО, у КИєві…

Написання власних назв «Володимира» та «Києва» у приписці переписувача в кінці тексту Остромирового Євангелія

Nota bene У тексті Остромирового Євангелія ми також знайшли дуже давню граматичну форму української мови – форму двоїни: руці.

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Мовний закон, спрямований на розвиток української мови, конче потрібний» – Мозер

Така форма (дві книзі, дві руці) жила в українській мові від давніх давен і до 1928 року, коли комуністи на догоду «багатомільйонним працюючим масам Радянського Союзу» взялися за штучне зближення української мови з російською і заборонили використання великої кількості слів, синтаксичних конструкцій та мовних форм. Межи якими і ця прадавня форма двоїни. (Докладніше – у книзі професора Лариси Масенко «Українська мова у ХХ сторіччі. Історія лінгвоциду»).

Отже, названі приклади незаперечно свідчать про українську редакцію церковнослов’янської мови Остромирового Євангелія і – відповідно – про тисячолітню давність української мови.

І як пояснив нам доктор філологічних наук Віктор Мойсієнко, інакше й бути не могло: «Українська редакція богослужбової мови була єдиною. Іншої на наших землях не було. Аж до Москви. Московська (її ще називають російською) редакція церковнослов’янської мови почала з’являтися у богослужбових текстах лише на початку 18-го століття».

Остання сторінка Остромирового Євангелія із записом дяка Григорія. Остромирове Євангеліє – одна з найвидатніших пам’яток письменства періоду України-Русі

Мініатюра із зображенням євангеліста Луки з Остромирового Євангелія

І наостанок

Тисячолітнє Остромирове Євангеліє належить до величної спадщини України та українського народу і є унікальною пам’яткою української мови, письменності та культури.

Лишається незрозумілим чому в Україні на 30-му році незалежності ця інформація, немов велика таємниця, замовчується у навчальних закладах, національних музеях та академічних інституціях. А державна влада не звертає на це жодної уваги.

Зате цілком зрозуміло, чому Росія, озброївшись «русским миром», краде українську історію і переписує її під себе. Захоплення українських територій у 2014 році показує, для чого Путін заговорив про «древнерусский язык» і як це використовує його неоімперська політика.

Ірина Костенко, Ірина Халупа – журналісти

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

(Ця публікація вперше з'явилася на сайті Радіо Свобода в 2020 році)

_________________________________

Інші матеріали з циклу «ТЕСТ НА ДЕРЖАВНІСТЬ»:

Не просто Україна, а Україна-Русь. Як Михайло Грушевський захищає державні кордони?

Чому Москва досі боїться гетьмана Івана Мазепи?

Сім чудес Трипільської культури. Куди ж поділися трипільці?

«Повість» Нестора Літописця – пам'ятка української мови, історії та літератури

Тисячолітній меч і українська мова. Що кажуть про це в Музеї історії України?​

Києво-Печерська лавра. Хто поверне українську святиню до заповітів Феодосія?​

Тисячолітнє державотворення в Україні. Чому про нього не розповідають в музеях?​

Період княжої України-Русі. Чию історію популяризує заповідник «Софія Київська»?

Віталій Кличко і будинок Сікорського. Коли мер Києва виконає обіцяне?

Церковна мова давньої України – дослідження першоджерел

«Скрепи» імперської історії. Чому вони досі панують у музеях України?

Руїни історичного Києва. Що залишиться нащадкам?

Княжа Україна-Русь і церква Спаса на Берестові. В історії храму замовчують найголовніше

Україна-Русь чи Київська Русь. Чому окремі національні музеї досі пропагують імперську версію Кремля?

Київ горщиків і черепків. «Русский мир» та особливості екскурсії в Музеї історії Києва

Музей літератури України і національний зміст держави. Як їх поєднати?

Полтавська битва та українська історія. Вирішальне слово за Мінкультом​

Тест на державність: Музей рідкісної книги у Ніжині подає приклад іншим

Керівництво КНУ і Голодомор: університет й досі вшановує організатора геноциду 1932–1933 років

Українська мова і церква: Нестор Літописець – перший історик України-Руси​

Декомунізація монумента «Батьківщина-Мати». Хто повинен захищати Київ?

Музей «Поле Полтавської битви». Чому влада України не реагує на загрозу державній безпеці?

Ярослав Мудрий, косоворотка і музейники Софії Київської. Хто тримає цей союз?

Конституція України і музейники: звідки взялися у Софії Київській однодумці Володимира Путіна?​

Чи свідчить архітектурна спадщина Києва про «європейськість» мера Кличка і міністра культури Нищука​

Вкрадена українська святиня й досі у Москві. Богородиця Володимирська чи Вишгородська?​

Що замовчують екскурсоводи у Києво-Печерській лаврі (до 300-ліття великої лаврської пожежі)​

Провінційні комплекси Львівської національної галереї мистецтв імені Возницького

Політика Кремля і вища освіта України. Як роз’єднати цей союз?​

Московські холопи і музейна справа України

Українська мова і подвійна мораль у КПІ імені Сікорського

Як вилучити малоросійський канон з українського простору НХМУ

Малоросійські штампи Національного художнього музею України

Яка національність Національного музею «Київська картинна галерея» (колишнього Музею російського мистецтва)?

Києво-Печерська лавра. Кому служать лаврські музейники?

Київські князі розмовляли українською. Музейники це замовчують