Останній запорізький кошовий Калнишевський опинився на Соловках, бо заважав творити «Новоросію»

У липні відзначають 330-річчя Петра Калнишевського – останнього кошового отамана Запорізької Січі. Ювілей цей умовний, адже насправді достеменно невідомо, коли він народився. Але дослідники припускають, що Петро Калнишевський народився в липні 1691 року.

Загалом, це людина трагічної долі. Близько чверті століття він провів в ув’язненні. Показово, що Петро Калнишевський канонізований обома українськими православними церквами.

Більше про останнього запорізького кошового «Історичній свободі» розповів історик Владислав Грибовський. Серед іншого, він доводить, що Петро Калнишевський народився значно пізніше, ніж це прийнято вважати.

Історична Свобода | Петро Калнишевський

– Калнишевський народився в селі Пустовійтівка. Зараз це Роменський район Сумської області. І це недалеко від села Коровинці, де народився Віктор Ющенко.

Що відомо про молоді роки Калнишевського?

– Насамперед відомо те, що він дійсно пов'язаний із селом Пустовійтівка, з містом Ромен чи, як сучасна назва, Ромни та іншими населеними пунктами Посулля. Але коли ж він народився – це, звісно, величезне питання, величезна загадка. І гадаю, що певні контури відповіді на це питання ми можемо зараз дати і аргументовано твердити, що він народився не в 1691 році, а близько 1715 року.

– Оце так! Більше від 20 років – такий шмат життя і, виявляється, його не було?

– Річ у тому, що метричних записів не виявлено. Так само, як і родичів Калнишевського по батьківській лінії. За твердженнями старожилів, які були записані у 1930-і роки, мешканці Пустовійтівки говорили, що «він був нетутешній». Принаймні, його батько.

Те, що родина Калнишевського по лінії його матері пов’язана з Ющенками, добре простежується документально. Зокрема, у ХVІІІ столітті один із представників цієї родини Нечипір Ющенко листувався з кошовим отаманом Петром Калнишевським. Можливо, мати Калнишевського походила з родини Ющенків. Принаймні простежується кілька родинних переплетінь між Калнишевськими та Ющенками. Можливо, йдеться про шлюби між кузенами, як у ті часи поширено було: з метою концентрації майна козаки середньої та нижчої ланки укладали шлюби між родичами другої і третьої лінії, щоб майно не розпорошувати. Можливо, цей випадок стосується Калнишевських та Ющенків.

Звідки взялося твердження про народження Петра Калнишевського у 1691 році? Сталося так, що на момент звільнення з ув’язнення у 1801 році по амністії, яку оголосив імператор Олександр І у зв’язку зі своєю інтронізацією, вперше згадується «110-річна старість Петра Калнишевського». Це ми бачимо з кількох документів часу його звільнення. Але не все так просто. Звернімо увагу на те, що у 1791 році помер Григорій Потьомкін – основний винуватець руйнування Січі і ув’язнення Петра Калнишевського. Саме Потьомкін щороку видавав кошти на утримання Калнишевського і щороку Потьомкіну доповідали про те, чи живий Калнишевський.

Історик Владислав Грибовський

Власне, коли Потьомкін помирає, змінюються умови утримання Калнишевського. Можливо і дуже схоже на те, що саме в 1791-му чи наступного року було записано, що він має 100 років. Тобто на момент смерті Потьомкіна. Чи сам про це говорив Калнишевський, чи з огляду на його вигляд канцеляристи Соловецького монастиря записали у близько 1791 року цю відомість – ми можемо лише здогадуватися.

Ми знаємо, що у сповідних та інших документах Соловецького монастиря вік Калнишевського не був зазначений. Натомість вік інших в’язнів, на що звернув увагу ще Дмитро Яворницький, досліджуючи залишки архіву Соловецького монастиря, був зазначений, а Калнишевського вік не зазначався.

– Зрозумів, звідки взявся 1691 рік. А звідки взялася ось ця дата, яку ви називаєте – 1715 рік?

– Йдеться про те, що у 1703 році народився попередник Петра Калнишевський – Григорій Федоров-Лантух. На момент, коли Петро Калнишевський зайняв посаду кошового отамана, він прохав звільнити його з посади у зв’язку зі старістю. Тобто, у будь-якому разі, Калнишевський на 1762 рік не міг бути старшим за Григорія Федорова, який народився близько 1703 року. Отже, ніяк не випадає 1691 рік.

Чому 1715 рік? Звертаю увагу на те, що відношення Калнишевського до старших сестер, вік яких умовно теж можна простежити, говорить про те, що йдеться про його народження саме близько 1715 року. Якщо зважити на те, що, з огляду на звістки старожилів Постовійтівки, Калнишевського батько був «нетутешній», то він міг з’явитися після 1711 року, коли відбувся згін мешканців Правобережної України на лівий берег Дніпра. Тобто все це аргументи на користь того, що не раніше від 1710 року можна датувати народження Петра Калнишевського.

Григорій Потьомкін (1739–1791

І ще одне міркування, пов’язане з визначенням його віку. У 2015 році проводилися археологічні дослідження могили Калнишевського на Соловках російськими археологами. Звісно, була політична складова. Але зараз йдеться не про політику, а про наукові дані. Археолог Володимир Буров здійснив ідентифікацію могили і розкопки поховання Калнишевського. Антрополог Марія Добровольська провела дослідження кісткових решток Калнишевського. На основі документації і публікацій про ці археологічні розкопки можемо говорити, що йдеться саме про могилу Калнишевського. Отже, визначення віку за цими кістковими рештками вказує на те, що на момент смерті йшлося про вікову категорію старше 70 років. Далі включаємо просту арифметику. І можемо теж приблизно говорити про його вік.

Таким чином твердження про 110-річчя Петра Калнишевського на момент його звільнення має лише соловецьке походження і не перевіряється жодними іншими документами. Аргументацію, що я зараз зазначив, досить взяти до уваги, щоб на 15-20 років, можливо, 25 років збавити той вік Калнишевського, який традиційно уявляється і представлений в літературі.

– Оце так! Зробили Калнишевського на чверть століття молодшим! А завдяки чому він зробив кар’єру на Січі?

– У першу чергу він спирався на родинні і земляцькі зв’язки. Сталося так, що у Кущівському курені, з якого він починав свій шлях на Січі, було багато земляків і деякі родичі з Посулля. Цей земляцький зв'язок дуже добре простежується на прикладі будівництва храмів Калнишевським у тій же ж Пустовійтівці, у Ромнах, в Лохвиці.

Реконструкція будинку кошовго отамана на острові Хортиця

І під час цього будівництва згадується багато інших січових козаків із Кущівського куреня, які були земляками Калнишевського. Тобто родинний і земляцький зв'язок відіграв значну роль у початковому старті Калнишевського. І перша документальна звістка про нього датується 1754 роком, коли він був військовим осавулом. Саме спираючись на монолітне становище земляків, Калнишевський зміг піднятися на перших кар’єрних щаблях.

– Але ж на Січі було десь із три десятки куренів.

– Було 38 куренів.

– Майже чотири десятки!

– Так. Але йшлося про те, що разом із кар’єрою Калнишевського підвищувалося значення Кущівського куреня. Напередодні ліквідації Січі Григорій Потьомкін у листі до Калнишевського називає Кущівський курінь «найголовнішим на Січі куренем». І, як відомо, того ж Потьомкіна записали саме до Кущівського куреня як почесного козака з прізвиськом «Грицько Нечоса».

– А завдяки чому він так довго був кошовим отаманом? Адже кошових на Січі змінювали доволі часто, а Калнишевський, хай він навіть на 25 років молодший, все рівно у доволі зрілому віці доволі довго лишається, десь з десяток років, кошовим.

– Візьмемо за точку відліку вік 50 років, коли він став кошовим отаманом. Це нормальний вік для кар’єри керівника високого штибу. Але, вибачте, але ж ніяк не 70 років – це не той час, коли починають кар’єру урядовці, а надто якщо зважити на рівень тогочасної медицини.

Щодо того, чому він так довго перебував при своєму отаманстві? В першу чергу, звісно, надійний земляцький і родинний зв'язок, що пов’язував із Посуллям. Щось схоже мали й інші кошові отамани.

Другий чинник пов'язаний з тим, що російська імперська влада хотіла мати справу з постійним керівництвом Січі, яке не змінюється щороку. І в 1750-і роки неодноразово виставляли вимогу з Петербургу до січової спільноти, щоб не обирали нового кошового отамана.

Нова Січ, 1734–1775 роки

І був ще третій чинник, пов’язаний із загальною стабілізацією на стиковому порубіжні. Турецькі і річпосполитсьскі урядовці теж хотіли мати справу зі стабільною запорозькою адміністрацією, а не з тією, що змінюється кожного року.

Отже, це три найголовніші причини. Можна зважати і на багато інших причин. В житті не буває нічого однозначного, а є складне переплетіння.

– Наскільки велика особиста роль Калнишевського в тому, що запорожці здали Січ без бою?

– Тут не йдеться лише про особисту позицію Калнишевського. Так чи інакше відбулася козацька рада, на якій голоси розійшлися в різні боки. Частина запорожців виступала за те, щоб боронити Січ. Але ж не було відомо, скільки війська оточило Січ. І коли з’ясувалося, що військо генерал-поручика Петра Текелі, серба за походженням, оточило Січ із увсебіч, і гармати були наведені на внутрішній кіш, то ніхто не очікував такого. Це була несподіванка для Калнишевського і всього кошового товариства.

Війна з Туреччиною скінчилася, і російські війська поверталися. Ще треба зважити на те, що це було в ситуації поширення чуми. І різні військові протичумні кордони стояли скрізь по Запорожжю. Отже, відстежити пересування війська не було можливості. Наведені гармати на Січ – це більш ніж достатній аргумент для того, щоб зважити всі шанси і ухвалити рішення про те, що краще, напевне, полагодити цей інцидент мирним шляхом, бо ніхто ж не очікував ліквідації, аніж ризикувати.

І слід також зважити на позицію Володимира Сокальського, архімандрита січових церков, найголовнішого над духовенством Війська Запорозького, який категорично виступив проти кровопролиття. Тобто Петро Калнишевський і Володимир Сокальський виступали за те, щоб не чинити опір, а з’ясувати, що відбулося.

– Після зруйнування Січі і ліквідації Війська Запорізького Низового абсолютна більшість запорізької старшини не зазнала репресій, навпаки, їм, можна сказати, подякували. А натомість Калнишевського відправили на Соловки. У чому його звинувачували? Що він такого зробив, що його так жорстко покарали?

– У вашому запитанні слід розрізняти два смислові нашарування. Перше. Чи потрібна була Російській імперії ліквідація Запорозької Січі? Так, була потрібна. Оскільки діяльність Запорозької Січі суперечила загальній політиці Російської імперії та імператриці Катерини ІІ, яка управління державою максимально уніфіковувала. А Запорожжя, автономна територія з власною військовою та й політичною організацією, дуже суперечило цим уявленням про «ідеальну державу».

Реконструкція Запорізької канцелярії на острові Хортиця

Але ж чи настільки Калнишевський завинив персонально перед монархією Романових? На це питання можна дати обережну відповідь, що персональної вини він не мав. Хоча йшлося, звинувачення було 1767 року полковий старшина Павло Савицький написав донос на Калнишевського, що, мовляв, Калнишевський роздратований російським урядуванням в Україні, зокрема у Новоросійській губернії, що відділяла Запорожжя від Гетьманщини, готується перейти до турецького підданства.

– Але це 8 років до того, як Калнишевського арештували!

– Так-так. Але саме цей донос фігурує навіть у документах 1801 року. Тобто на момент звільнення за загальною амністією донос Савицького вкотре розглядали, міркуючи над тим, чи справді готував Петро Калнишевський перехід на турецький бік, а чи це просто наклеп. Тому на цей наклеп треба теж зважити без огляду на те, чи справді було, чи не справді з тим переходом. Адже сам по собі цей донос відіграв важливу роль у тому, що Калнишевського заарештували і ув’язнили.

Поза тим особиста позиція Григорія Потьомкіна – на 1775 рік він був губернатором Новоросійської губернії – якраз в тому і полягала, щоб нейтралізувати Калнишевського та його найближче оточення. Оскільки саме на Калнишевському була зав’язана владна вертикаль Запорожжя. Прибираєш Калнишевського – все управління Запорожжям розвалюється. А Запорожжя, його правобережна частина тим самим може відійти до Новоросійської губернії, як і сталося після червня 1775 року – лівобережна відійшла до Азовської губернії. Але ж саме Калнишевський заважав Потьомкіну розширювати Новоросійську губернію і далі збільшувати свої повноваження за рахунок такого територіального розширення.

– Тобто це Потьомкін упік Калнишевського на Соловки?

– Зруйнувала Січ імператриця Катерина ІІ, на Соловки Калнишевського запроторив Григорій Потьомкін.

Соловецький монастир – чоловічий монастир РПЦ, розташований на Соловецьких островах у Білому морі. Тривалий час монастир паралельно використовувався як в'язниця

Українці біля пам'ятника Петру Калнишевському (1690/1691–1803), останньому кошовому отаману Запорозької Січі. Соловецький монастир, Соловки, Архангельська область (Карелія, Росія), 20 серпня 2008 року

– А от щодо Соловків. Одні джерела свідчать, що Калнишевський там відбував покараннях в нестерпних умовах. А інші джерела твердять, що на його утримання йшло значно більше коштів, ніж на утримання інших в’язнів.

– Насамперед зважмо на те, що йдеться про ув’язнення. Ув’язнення, хоч би в яких умовах в’язня утримують, це завжди дуже погано для самого в’язня.

Щодо умов утримання. Ми знаємо напевне, що щороку з секвестрованого майна Калнишевського, що надійшло до скарбниці Новоросійської губернії, за підписом Потьомкіна виділяли 360 рублів. Тобто майже по одному рублю на один день. Для порівняння: на річне утримання ченця Соловецького монастиря, згідно тогочасного статуту обителі, виділяли 9 рублів. 360 рублів і 9 рублів. І те, що Петро Калнишевський, будучи в ув’язненні, міг робити великі, коштовні вклади до монастирської ризниці, говорить про його значні фінансові можливості.

Козацькі люльки в музеї на острові Хортиця

Виїжджаючи на Соловки, він рік пробув у Москві при конторі Військової колегії після арешту на Січі. З опису майна Калнишевського знаємо, що він їхав на Соловки, маючи частину свого гардеробу. Знаємо про китайчастий сюртук з шовку, з якого він з нагоди звільнення замовив обладунок для священника. При ньому були певні коштовні речі, зокрема його особиста печатка, якою він посвідчував свій підпис, бо був неписьменний, на документах Соловецького монастиря, в яких посвідчувалося видання йому щороку визначеної суми.

У жодному разі він не сидів у земляних ямах, як про це стверджують монастирські перекази, засвідчені Дмитром Яворницьким та російським дослідником Михайлом Колчиним. Від зазначених авторів і походить те уявлення, що, мовляв, Калнишевського тримали в підземеллі «в кількох аршинах нечистот». Це, звісно, монастирська плітка, яка була не критично сприйнята дослідниками і запущена до літературного обігу.

І ще раз зверну увагу на археологічне дослідження 2015 року, дослідження антропологом кістяка Калнишевського не виявило ознак дистрофічних змін. Тобто він не мав обмеження ані в їжі, ані в русі. За цими об’єктивними даними можемо говорити, що умови його ув’язнення були кращими, ніж у пересічних в’язнів.

– Потьомкін помер 1791 року, Катерина ІІ – у 1796 році. В принципі, Калнишевський пережив своїх ворогів.

Пам’ятник останньому кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському (1690/1691–1803 роки). Село Пустовійтівка Роменського району Сумської області, 15 червня 2008 року

Ікона в резиденції глави ПЦУ в Києві, на якій зображені (зліва направо): Великі князі Київські Володимир і Ярослав Мудрий, митрополит Київський і всієї Русі Іларіон, апостол Андрій Первозваний, митрополит Київський і всієї Русі Петро Могила, праведник Петро Калнишевський та князь Костянтин Острозький