«Хочу відновлення своїх прав» – журналіст Олексій Назімов про звинувачення в окупованому Криму і плани на майбутнє

Кримський журналіст Олексій Назімов, засуджений на анексованому півострові у «справі про здирництво», вийшов на волю з СІЗО Сімферополя 1 листопада. У листопаді 2018 року підконтрольний Кремлю Алуштинський міський суд засудив Назімова до 4 років 7 місяців у колонії загального режиму. За версією слідства, Назімов вимагав гроші у представника алуштинської організації «Единой Росії» за нерозголошення відомостей, які ганьблять членів цієї партії. Назімов і другий фігурант цієї справи Павло Степанченко не визнали себе винними й говорять про переслідування за політичними мотивами.

Олексій Назімов був затриманий співробітниками російської ФСБ в Алушті 4 жовтня 2016 року. Планувалася зустріч із представником алуштинської організації «Единой России», командиром місцевої роти «кримської самооборони» Олександром Рижковим, який приніс з собою мічені гроші, щоб нібито заплатити журналісту за нерозголошення інформації, що ганьбить членів партії. Разом з Олексієм Назімовим у той же день були затримані тепер уже колишній опозиційний депутат Алуштинської міськради Павло Степанченко та оператор сайту «Твоя газета» Андрій Облєзов.

Павло Степанченко й Олексій Назімов у суді, архівне фото

Спочатку Олексія Назімова звинуватили в комерційному підкупі, а інших ‒ у посередництві. Журналіст і депутат не визнали свою провину, пізніше справу перекваліфікували за більш жорсткою статтею ‒ вимагання (стаття 163 Кримінального кодексу Росії, передбачає до семи років позбавлення волі). Андрій Облєзов уклав угоду зі слідством і отримав умовний термін. Павло Степанченко був засуджений на 3 роки і 9 місяців колонії, а Олексій Назімов ‒ на 4 роки і 7 місяців. Їхній захист говорить про політичне переслідування депутата та журналіста у зв’язку з тим, що вони оприлюднили критичні матеріали про діяльність представників партії влади в Алушті.

На початку жовтня 2019 року на волю вийшов Павло Степанченко. Тепер СІЗО залишив і Олексій Назімов. Вони не визнають своєї провини і мають намір продовжувати відстоювати свою невинуватість.

В інтерв’ю проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії Олексій Назімов розповідає, який останній «подарунок» йому зробили в СІЗО, чому він готовий був узяти запропоновані йому гроші від представників «Единой России» і навіщо звернувся до Європейського суду з прав людини.

«У СІЗО не хочеться перебувати жодної зайвої хвилини»

‒ Як ви провели перші дні на волі після трьох років перебування в СІЗО? Чи встигли помітити якісь зміни в місті та своєму оточенні?

‒ Я намагався розібратися в побутових проблемах: навести лад у квартирі (все-таки три роки був відсутній), зібрати платіжки за комуналку, подихати свіжим повітрям. Гуляю, ходжу: ноги гудуть після трьох років у замкнутому просторі. Загалом, приходжу до тями. Встиг пройтися по знайомих, людях, які мене підтримували. З кимось зідзвонився, комусь особисто подякував. У Партеніті мене зупиняли на вулиці, віталися. Не помітив змін у ставленні до мене людей. І сам я себе впевнено почуваю, тому що знаю, що ні в чому не винен. Не почуваюся ні злочинцем, ні кримінальником.

‒ Ви говорили, що маєте намір відвідати рідних на материковій частині України. Чи є плани залишити Крим після того, що з вами сталося?

‒ Я відразу після звільнення планував поїхати до Запоріжжя, де живуть мої діти. Там поховані мої дідусь і бабуся. Раніше я щороку їздив туди доглядати за могилами. Зараз теж хотів поїхати, але мої плани були зірвані. Коли мене звільняли, мені пошкодили український паспорт. За ним я вже, напевно, не зможу виїхати. Сумніваюся, що з таким паспортом мене випустять. Ризикувати не хочу й тому поки не їду.

‒ Як ви вважаєте, хто міг зіпсувати ваш паспорт і навіщо?

‒ Цей паспорт був вилучений у мене в процесі обшуку в 2016 році. Спочатку він був у слідчого. Потім я неодноразово писав у СІЗО клопотання, щоб дізнатися, де ж перебувають мої документи. Отримав відповідь, що мої документи долучені до моєї особистої справи в СІЗО. З огляду на взаємини мої та Степанченка зі співробітниками ізолятора, я думаю, що нам могли так помститися. Це міг зробити як слідчий, так і співробітники СІЗО. Паспорт залитий клеєм ПВА, довести його до нормального вигляду неможливо. Причому, у мене вилучили старий український закордонний паспорт, але він цілий і неушкоджений. Думаю, це було зроблено навмисне, щоб не тільки нашкодити мені, але й щоб я міг виїхати в Україну і не повернутися назад.

«Хочу відновлення своїх прав»

‒ Після звільнення з СІЗО ви повідомили Крим.Реалії, що «ваша боротьба не закінчилася». Ви маєте намір оскаржувати вирок у касаційній інстанції, а також подати скаргу до ЄСПЛ на вирок і умови утримання в СІЗО. Чому ви хочете звернутися саме до Європейського суду з прав людини?

‒ Тому що в усіх судах я спочатку говорив, що не довіряю російсько-кримському правосуддю, але відводів при цьому нікому не даю, бо хрін редьки не солодший. Мене звинувачували, що я лаюся в суді, але я відповідав, що цитую російські прислів’я. Як я можу довіряти цьому правосуддю, якщо нас зі Степанченком ось так, беззаконо, «укатували» три роки?

Одна скарга до ЄСПЛ вже подана ‒ на незаконний арешт, вона зареєстрована. Але, наскільки мені відомо, зараз в ЄСПЛ розгляд кримських скарг призупинений до того часу, поки не буде розглянутий позов України до Росії з приводу Криму.

Ми були змушені пройти апеляцію. Хоча нам у СІЗО натякали, щоб ми відмовилися від заперечування. Тепер у нас буде два шляхи: подамо скаргу в касацію й будемо готувати другу скаргу в ЄСПЛ.

Поки ми чекали рішення апеляції, у Степанченка сталося пересиджування в СІЗО пів року, а у мене ‒ близько тижня. Це теж є порушенням моїх прав. Тому що в СІЗО не хочеться перебувати жодної зайвої години, жодної хвилини. Я пораджуся з адвокатом і, може бути, це ми теж будемо оскаржувати.

‒ Якого рішення ви очікуєте від Європейського суду з прав людини?

‒ Я хочу, щоб суд визнав, що мій вирок є незаконним і мої права були порушені цим переслідуванням. Я не знаю, яку компенсацію може присудити суд, але мене хвилює не вона. Я хочу відновлення своїх прав.

‒ Павло Степанченко сказав, що, після затримання, його та оператора інтернет-видання «Твоя газета» Андрія Облєзова катували співробітники ФСБ. З вами відбувалося щось подібне?

‒ Мене не катували. Коли ми були в кафе (кафе «Караоке» в Алушті ‒ ред.), ні Степанченка, ні Облєзова там не було. Вони пішли, а розмову з Рижковим (Олександром Рижковим, представником «Единой России», який виступає у справі як «провокатор ФСБ», у якого Олексій Назімов нібито вимагав гроші ‒ ред.), коли він приніс гроші, закінчував я. Ці гроші він давав безпосередньо мені. Тому Степанченку та Облєзову спочатку не знали, що висувати. І в результаті їм виставили посередництво в комерційному підкупі. Хоча якби вони були посередниками, то саме вони мали би принести мені гроші, а не Рижков.

Загалом, щоби щось їм висунути, і Степанченка, й Облєзова ФСБшники «укатували». А мені дали спокій. Єдиний епізод ‒ мене один фсбшник вдарив ногою по ребрах перед тим, як відвезти в ІТТ (ізолятор тимчасового тримання ‒ ред.). А Степанченко та Облєзов з’явилися в ІТТ майже через добу.

«Ми з Пашею були одинаками, тому пішли на компроміс»

‒ У рамках розгляду кримінальної справи стало відомо, що незадовго до вашого затримання Олександр Рижков вів з вами переговори про те, щоб ви за гроші припинили публікацію критичних матеріалів про представників «Единой России». Як часто до вас зверталися з подібними пропозиціями раніше?

‒ До кримінальної справи мені надходили пропозиції. Не буду називати прізвища. Десь через пів року після перших виборів у 2014 році, люди з влади мені відкрито говорили: «Що ви хочете? Домовимося». Але ми з Пашею (Степанченком ‒ ред. вирішили з ними взагалі не мати жодних справ. Я тоді сказав, що з цими місцевими виродками спілкуватися не хочу.

До мене потім у коридорі міськради Алушти підходили і питали: «Скільки ви хочете, щоб ви не гавкали? По п’ятдесят вам вистачить, щоб ви хоча б до виборів замовкли?». Я відповів тоді, що з цими справами ми зв’язуватися не будемо. А ще через кілька днів з’явився Рижков. Зателефонував мені, запропонував зустрітися, почав говорити, що він є представником сімферопольської організації «Единой России», що приїхали московські піарники й на роботу з проблемними ЗМІ виділяється пів мільйона рублів. Я знову відмовився від співпраці та грошей.

І в результаті ми зійшлися на компромісі: я продовжу писати у ЗМІ свої матеріали, але без згадки, що ці чиновники є представниками «Единой России». Він запитав мене, скільки я за це хочу. Я відповів: нехай буде стільки, скільки нещодавно пропонували.

‒ Тобто, «по п’ятдесят»?

‒ Так. Ось така розмова була. Так, я погодився піти на такий компроміс.

‒ Чому ви погодилися?

‒ Тому що нам з Пашею Степанченком почали погрожувати. Джемал Джангобегов (на той момент голова фракції «Единой России» в Алуштинській міськраді ‒ ред.) відкрито на сесіях погрожував Паші, що він «дострибається» і «потрапить туди, звідки дороги назад немає». Погрози були і йому, і мені. Я про ці погрози розповідав усім: і Рижкову, і слідчим у кримінальній справі. Ми з Пашею були одинаками, не перебували ні в яких організаціях, були самі собою. Це було не легко. Тому ми вирішили піти на компроміс.

«Наші публікації залишали слід, від якого нікуди не дінешся»

‒ А щодо інших представників кримських ЗМІ була така пильна увага, як до вас?

‒ А ви можете ще назвати якісь незалежні сайти в Криму? На той момент були «Твоя газета», севастопольські «Примечания» і ще у Феодосії «Кафа». Намагалися борсатися. Інших просто не було.

‒ Загалом, після подій весни 2014 року, чи стала кримська влада, за вашими спостереженнями, уважніше стежити за діяльністю журналістів?

‒ Можливо так. Вони уважно дивилися, бо просто боялися. Тому що була плутанина й нікому не потрібні були неприємності. А наші публікації залишали слід, від якого вже нікуди не дінешся. Я вважаю, що влада просто боялася цієї інформації і відстежувала нашу роботу. Хоча, за великим рахунком, відстежувати не було кого. Тільки нас, та ще пару сайтів.

‒ Що буде з «Твоей газетой» надалі? Ви маєте намір продовжувати журналістську діяльність?

‒ Якщо говорити про друковане видання, то спочатку воно перестало виходити ще в 2014 році. Почалася плутанина, рекламодавці почали «злітати», грошей не було, я закрив газету. Потім надходили пропозиції робити окремі випуски. У 2015 році газета з травня до жовтня знову виходила, а потім перестала виходити. За російським законодавством, якщо ЗМІ більше ніж рік не виходить, посвідчення про реєстрацію анулюється. Оскільки я три роки сидів у СІЗО, з її подальшою долею сьогодні все неясно. Зараз випуск газети за власні кошти не планується. На це грошей немає.

Що ж стосується сайту «Твоя газета», то я не є його власником. Коли я закрив газету в 2014 році, у мене утворилися борги. Я домовився з людиною, що поступлюся йому правами на сайт, а він допоможе мені виплатити ці борги.

Олексій Назімов у суді, архівне фото

‒ Кому ви поступилися цими правами?

‒ Я б не хотів прізвище називати. Не хочу, щоб це публічно звучало. Хоча це не секрет, у матеріалах моєї справи інформація про це є. Зараз цей сайт ‒ під питанням. У нас з власником були певні домовленості, але зараз багато що змінилося. Ми ще не дійшли спільної думки з ним. Потрібно буде ще нюанси обговорювати. Але я не збираюся кидати журналістську діяльність. Я обов’язково буду її продовжувати чи на сайті «Твоя газета», чи у співпраці з іншими виданнями, чи в соцмережах.

«Я не чекаю переслідувань»

‒ Павло Степанченко називає замовником вашого переслідування ексголову фракції «Единой России» в Алуштинській міськраді Джемала Джангобегова. На російських виборах 8 вересня він знову став депутатом Алуштинської міськради. Ексголова Алуштинської міськради Галина Огнєва призначена головою адміністрації Алушти. Тобто, ті, хто згадуються у вашій справі, залишилися при владі. Чи не боїтеся ви нових переслідувань?

‒ Ми з Пашею думаємо, що замовником може бути Джемал Джангобегов. Виходячи з того, що були погрози від людей, які йому підконтрольні, і тому що Рижков ‒ його помічник. Джангобегов є «сірим кардиналом» Алушти. Ми не можемо говорити точно, що замовник саме він, але з ним зараз однозначно потрібно тримати напоготові.

Ну, а від Галини Огнєвої я не чекаю переслідувань. На мою думку, її посада ‒ це пропозиція, від якої не можна було відмовитися. Я впевнений, що вона вже й сама цьому не рада.

Повний список тих, хто був зацікавлений у цій справі, ми, можливо, ще дізнаємося в майбутньому. Ми з Пашею, все-таки, маємо багато документів і свідчень про те, хто фігурував, давав свідчення та згадувався в ній. Просто, коли ти перебуваєш у СІЗО, складно повноцінно щось описати на свій захист.

(Під час розслідування і судового розгляду «справи алуштинських вимагачів» журналісти проєкту Радіо Свобода Крим.Реалії неодноразово намагалися з’ясувати позицію Алуштинської організації «Единой России» щодо цієї справи, але там від коментарів відмовлялися. Зв'язатися з Джемалом Джангобеговим через партійний офіс кореспонденти Крим.Реалії теж не змогли. Сам він сказав у суді, що не може брати участь у розгляді, і на засіданнях не з’явився, свою позицію щодо звинувачень з боку Назімова та Степанченка він теж не оприлюднив).

‒ Ви хочете це оприлюднити?

‒ Однозначно. Ми будемо про це говорити.

‒ Ви вже повідомили, що разом із Павлом Степанченком хочете розпочати правозахисну діяльність в Алушті. Чиї права хочете захищати?

– Нам дійсно цікава правозахисна діяльність. У мене немає юридичної освіти, але, тим не менше, я хочу спробувати зробити те, що в моїх силах. Спочатку ми з Пашею думали об’єднатися в свою організацію, але тепер відмовилися від цієї ідеї. Зараз вивчаємо можливість співпраці з іншими правозахисними організаціями, як в Криму, так і в Росії.

Оригінал публікації на сайті Крим.Реалії