Боксер Усик: від «козака з оселедцем» до підтримки МП і дружби з Росією в час війни

Відомий український боксер родом із окупованого нині Криму Олександр Усик, який зазвичай заявляє, що уникає політики, знявся в пропагандистському відеофільмі, який оприлюднив один із монастирів Російської православної церкви й який вихваляє православ’я Московського патріархату і єдність України і Росії – в час нинішньої гібридної війни Росії проти України і на полі бою, і в церковній царині. Частина фільму знята і в Києво-Печерській лаврі, якою нині користується УПЦ (МП). Цей фільм знову привернув увагу до еволюції поглядів Усика, який до початку війни виступав в амплуа українського козака й носив оселедець, але після окупації Росією його рідного українського півострова втратив здатність визначити, «чий Крим».

40-хвилинний фільм із назвою «Здоров будь, брате, Христос воскрес!» з’явився 5 травня на ютуб-каналі малого сільського монастиря Російської православної церкви в Орловській області Росії «Корсунська пустинь», що був заснований тільки 2015 року. «Фільм розповідає про віру, дружбу, братів у Христі відомих українських боксерів, чемпіонів світу Василя Ломаченка, Олександра Усика, і російських спортсменів. У нелегкі часи для канонічної православної церкви України бійці залишаються відданими Богові, вірі, вітчизні!» – мовиться в анонсі до фільму.

Під «канонічною» в Україні його автори мають на увазі український підрозділ Російської православної церкви – УПЦ (МП), хоча насправді єдиною канонічною на території України є помісна Українська православна церква – Православна церква України (ПЦУ), що визнано Вселенським патріархатом. Про «вітчизну» ж, якій вони віддані, учасники фільму говорять у ньому.

А ці учасники, серед них і Усик, розповідають, як вони приписують свої здобутки не своїм власним здатностям, а молитві і захистові Бога. Усик також повідомив, що перед своїми боями завжди, особисто чи телефоном, бере благословення в митрополита Московського патріархату в Києві Онуфрія.

Дружба українців і росіян – понад усе

Сам Усик у фільмі, серед іншого, заявляє про своє ставлення до Росії й росіян у нинішній воєнний час і про критику, яка вже не раз лунала на його адресу через це ставлення: «Я спілкуюся з людиною, я не спілкуюся з нацією, і ким вона там є – росіянин, українець, поляк, американець, чи ким вона там є – я спілкуюся конкретно з людиною. Якщо ця людина до мене з добротою ставиться, то й я так само до неї ставлюся. Із хлопцями, які живуть десь там у Москві, ми разом тренувалися, пили чай із однієї чашки і їли з однієї миски кашу, коли маленькими були, а тепер, бачте, хтось ділить портфелі, а я маю ділити дружбу з цією людиною? Та я буду продовжувати з нею дружити! Для мене не має значення, що мене «хейтять» чи мене обзивають, у мене є своя думка, яка вже сформувалася… Чому я маю слухати думки того, хто або мене засуджує, або намагається нав’язати мені якусь свою думку?»

Більш відвертим був іще один учасник фільму, український боксер Василь Ломаченко: «У мене дуже багато друзів у Росії, в мене родичі в Росії є, суперники з Росії є, я з усіма спілкуюся, з усіма дружу і підтримую відносини, і я не можу просто перестати з ними спілкуватися тому, що мені сказали, що це країна, яка воює з нашою країною. Ну, це, як мінімум, чесно кажучи, це не вкладається в моїй голові. По суті, ми є одним народом!»

«Я з дитинства, коли ріс, для мене не було поняття Росія, Україна, Білорусь, для мене не було поняття, що це інші люди, що це інша країна, що там кордон якийсь – у мене такого не було ніколи, я завжди думав про те, що ми єдиний народ, ми православні християни всі…» – заявив, серед іншого, Ломаченко.

Таку думку про українських боксерів продовжив у фільмі Олександр Трубников, майстер спорту Росії з боксу. За його словами, росіяни знають Усика і часто питають його, а коли буде Усик битися. «Бо вони вже розуміють, що це ж наша людина. Немає такого, що він росіянин чи українець, а просто – наш брат… І немає такого поділу, що він українець, немає національних поглядів, такого взагалі немає… Всі ці великі бійці прославляють Господа, вони прославляють нашу православну віру», – заявив Трубников.

Єпископ РПЦ Нектарій, який опікується «Корсунською пустинню», в фільмі додає: «Батько брехні всієї – це диявол. І ясно, що не без його дій це все відбувається – тому що Україна, Росія, Білорусь – це свята Русь, це завжди було… Віра нас об’єднує… І більшість єпископату українського (мається на увазі УПЦ (МП) – ред.) – тільки за єдність із Росією, тому що роз’єднання – це не православна точка зору».

Ті ж думки продовжує і глава УПЦ (МП), митрополит РПЦ в Києві Онуфрій: «Господь хоче, щоб ми любили одне одного, щоб ми терпіли одне одного і поважали одне одного, і я бажаю, щоб любов людини до Бога і любов між людьми була скрізь, на всій Земній кулі, але особливо вона має бути між нами, російськими людьми, які вийшли з Київської купелі, з Русі, давньої Русі, які сьогодні розсіялися по різних частинах Земної кулі, але ми з цієї купелі вийшли, і ми маємо любити одне одного, бо ж ми єдині за кров’ю, єдині за вірою…»

Голова УПЦ (Московського патріархату) митрополит Онуфрій (Березовський) у своїй резиденції в Києво-Печерській лаврі. А на стіні – портрет Московського патріарха Кирила, глави Російської православної церкви. Київ, 4 січня 2017 року

І вже на кінець фільму Онуфрій підсумовує: «Треба змусити себе пробачити одне одному. Треба примусити себе це зробити – пробачити одне одному. І тоді, якщо ми пробачимо одне одному, в нас з’являться зовсім інші почуття одне до одного – не ворожі, а братерські, людські почуття, нормальні почуття, і ми будемо жити в мирі, у злагоді і будемо корисні одне для одного».

У коментарях до відеосюжету на ютубі вже з’явилися схвальні коментарі. Ось кілька з них, у перекладі з російської: «Дякую, Василю й Олександре, ви вірні сини російського народу, прославляєте Русь і вберігаєте нас від безбожників», «Я за мир із Росією! Мешканець Львова. Повернути 2010-й і найкращий кабмін Азарова», і у відповідь йому: «Ви мешканець Львова з доброю православною душею. Я з Маріуполя, і я теж відчуваю наше споріднення з нашою великою Батьківщиною».

Суперечливі позиції Усика

Для Олександра Усика його поява в такому фільмі – далеко не перша суперечлива позиція. При цьому Усик давно заявляє, що не хоче брати участі в подіях політичного значення. Наприклад, зовсім недавно, 19 квітня, в інтерв’ю Дмитрові Гордону він заявив про своє спілкування зі знайомими і друзями, які лишилися жити в Криму: «Ті, з ким я спілкуюся, спілкувався, дружив і дружу, ми намагаємося якісь політичні речі не зачіпати. Тому що з десяти людей у двох, у трьох, у чотирьох, у п'яти – різні якісь політичні переконання і бачення. Звичайно, нас об’єднує не політика, нас об’єднує дружба з дитинства, загальні знайомства, хрестини, якийсь пройдений шлях. Ми намагаємося не використовувати в нашому раціоні розмовному якихсь політиків чи якісь політичні теми».

А в серпні 2019 року він відмовлявся від бою з росіянином Андрієм Федосовим, пояснюючи це тим, що не хоче переводити ситуацію «в політичну площину».

Бо перед тим, у липні 2018-го, на п’ятий рік російсько-української війни, значні суперечки викликало рішення Усика взяти участь у поєдинку в Москві, хоча в ньому він переміг свого російського суперника Мурата Гассієва і став тоді абсолютним чемпіоном світу за версією всіх чотирьох провідних міжнародних боксерських організацій у ваговій категорії до 90,7 кілограма. Тоді Усик, який називає себе українцем і на всіх змаганнях виступає з українським прапором, теж святкував перемогу з прапором України на плечах, над рингом лунав гімн України – але після нагородження він палко обійнявся з російським боксером.

Олександр Усик (с) після перемоги над Муратом Гассієвим (за кадром) у Москві, 22 липня 2018 року

Тоді одні щиро дякували боксерові за український прапор і гімн, який прозвучав у столиці Росії, інші почали закидати спортсменові, що він не мав погоджуватися на бій у столиці ворожої держави, що братався з росіянином і дав козирі Кремлю в подальших діях проти України.

А у ЗМІ Росії й України, а також у соціальних мережах розгорнулася дискусія про те, кому треба більше ‒ і чи треба взагалі ‒ пишатися цією перемогою, чи варто було Усику боротися за титули на російській території в умовах анексії Криму і конфлікту на Донбасі.

Наприклад, тодішній віцепрем’єр-міністр України В’ячеслав Кириленко у твітері визнав спортивні заслуги Олександра Усика, але засудив його участь у поєдинку в Росії. Урядовець висловив застереження, що участь українців у спортивних змаганнях на території Росії ускладнює просування української позиції на міжнародній арені. Мовляв, завдяки цьому Києву важче переконувати закордонних партнерів у тому, що Росія веде війну проти України.

«Ще декілька подібних подій у Москві з участю українців, і в агресію Росії проти України у світі вже ніхто не повірить. Тільки в «дружбу», – заявив тоді Кириленко.

«Чий Крим»? Відповіді різні

Олександр Усик також не раз уникав прямої відповіді на запитання «чий Крим». Наприклад, у жовтні 2018 року, виступаючи у програмі «Гордон» на телеканалі «112 Україна», Усик вкотре заявив із приводу Криму, що «все відбувається за попустом Господнім, тому що Бог попускає все те, що відбувається». На пряме запитання, чиїм він вважає Крим, Усик відповів: «Божий. Це по-справжньому».

А відразу після окупації Росією його рідного Криму Усик говорив наприкінці квітня 2014 року, коли Росія вже заявила про анексію півострова, що для нього Крим залишається Україною, незважаючи на політичні проблеми навколо цього питання. Тоді він заявляв, що не має наміру виїжджати зі свого рідного Сімферополя: «Тут мій дім, тут народилися діти. Я українець, а Крим – це Україна» (через кілька років життя то в Києві, то в Криму він усе-таки остаточно перевіз дружину і дітей до Києва).

Але пізніше він перестав згадувати про українську належність Криму, ба й став уникати прямої відповіді на запитання про це, хоча його й далі не раз бачили на вулицях у Криму з українським прапором у машині чи в синьо-жовтій формі українських спортсменів. Боксер став, зокрема, говорити, що не поділяє український і російський народи, бо «ми – слов’яни», чи, як у липні 2016-го, на пряме запитання «Крим – це Україна?» відповідати, що «Крим – це Крим».

А на початку 2018 року він назвав запитання журналістів про належність Криму провокацією. «Ви знаєте, я не папуга, щоб повторювати вам по сто разів: що, де, коли. Ви можете поїхати туди без кордонів, без якихсь перешкод, просто проїхати, як звично? А ви можете полетіти на літаку туди? Скажіть, ваша мета – провокувати мене і говорити такі дурниці, щоб потім якісь люди з не зовсім нормальним мисленням казали: «Ти пес, зрадник» і все інше?.. Я кого зрадив із вас, що ви мені такі «собачі» питання ставите? Я представляю Україну в усьому світі, прапор піднімається український, гімн грає український. Ось моя відповідь вам, провокатори», – відповів Усик.

При цьому Олександр Усик здавна називає себе аполітичним. На цьому він наголошував, наприклад, іще 2012 року, коли Усик разом із іншими спортсменами проводили майстер-клас у Донецьку і вже в залі виявили, що захід має відбутися на тлі символіки владної тоді в Україні Партії регіонів. Спортсмени провели захід із поваги до присутніх, хоча спочатку хотіли піти геть на знак протесту, сказав тоді Усик. За його словами, «ми підняли паніку і сказали, що якщо таке знову повториться – ми перестанемо їздити і представляти свій вид спорту… Одним словом – ми аполітичні».

Тоді ж, 2012-го, на Олімпійських іграх у Лондоні, де Олександр Усик, на той час іще боксер-любитель, здобув олімпійське «золото», він вразив глядачів тим, що після перемоги станцював гопака, а разом зі своїм колегою-боксером Денисом Беринчиком мав на голові козацький «оселедець».

Олександр Усик із «оселедцем» святкує олімпійське «золото», Лондон, 11 серпня 2012 року

«Ми повинні просувати козацьку культуру, щоб люди знали, що справжні козаки – це духовно сильні хлопці, православні християни, які доводять, що велика держава Україна – це дуже сильна держава… Британці були надзвичайно здивовані нашою зачіскою й танцями. Цікавились, що це символізує. Ми їм розповіли, і вони сказали, що це дуже круто, і це дійсно патріотизм», – казав тоді Олександр Усик в інтерв’ю Радіо Свобода.

Нині ж він рекламує ідеї «русского мира», російського православ’я і єдності між українцями й росіянами в час війни, а про те, «чий Крим», йому вже й забулося.