«У людей болить душа, загострились хвороби» – лікарка з Маріуполя про стан маріупольців

ЛЬВІВ ‒ Львів став десятим містом, де відкрили центр підтримки переселенців «Я – Маріуполь». Тут люди можуть отримати різноманітні консультації, психологічну, медичну, гуманітарну допомоги. Сьогодні у Львівській області проживає від 5 до 7 тисяч маріупольців.

Зранку до вечора у центрі підтримки ‒ багатолюдно. Допоки мама консультується у своєї землячки, її семирічний син Георгій малює в спеціально облаштованому для дітей місці. У руках дитини ‒синій і жовтий олівці.

«Я малюю Україну», ‒ каже хлопчик. На столику лежить аркуш паперу, на якому інша дитина намалювала будинок і песика. Діти у малюнках відтворюють те, про що чують удома, про що мріють, що втратили.

Дитячий куточок у центрі підтримки «Я – Маріуполь» у Львові

У всіх маріупольців, які втекли від російської окупації, спільні проблеми ‒ відсутність житла, роботи, поганий стан здоров’я, посттравматичний синдром. У центрі працюють 18 людей. Лише психолог ‒ переселенка з Херсона, а решта ‒ з Маріуполя. Маріупольці працюють для маріупольців.

«У цьому і є концепція центру. Ми всі отримали досвід і розуміємо один одного. Це не просто допомога, яку надаємо, це про розуміння, співчуття, спільноту маріупольців. Ми творимо маленький дім. Хтось раніше виїхав, хтось пізніше, але всі були під бомбардуваннями, мінними обстрілами. Тепер живемо одним днем. Ми звикли у Маріуполі дивитись вперед, бо місто наше з 2015 року дуже розвивалось, а зараз дивимось тільки через призму одного дня. 24 лютого у маріупольців все завмерло, все життя, у нас ні в кого немає домівки, у багатьох загинули рідні, у мене росіяни «вбили» бізнес. Я мала приватну школу», ‒ каже Ольга Пікула, координаторка центру «Я ‒ Маріуполь» у Львові.

Ольга з чоловіком і котом виїхала з Маріуполя 15 березня. Їх машиною забрали друзі. Тоді ніхто не розумів, що це був порятунок життя Ольги та її чоловіка. Адже весь час в Маріуполі, коли місто зазнавало постійних обстрілів, вони приходили в драматичний театр. Власне, виїхали за день до трагедії, коли 16 російські війська розбомбили будівлю маріупольського театру, незважаючи навіть на напис зверху ‒ «Діти».

Драмтеатр в Маріуполі після бомбового удару армії России, що був здійснений 16 березня 2022 року, в укритті якого перебували сотні цивільних, зокрема діти. Маріуполь, 10 квітня 2022 року

«Щоранку, коли не сильно літали ракети, міни, ми ходили у драмтеатр. Там був такий штаб, бо не було зв’язку і ми там обмінювались інформацією. 16 березня ми там мали бути. Всі, хто були на вулиці, тоді одразу загинули. Мені справді врятували життя. Я не могла до мами потрапити. Ми їхали і міни літали, обстріли. Не думали, що взагалі зможемо виїхати. Я лише з другої спроби, завдяки волонтерам, три тижні тому вивезла маму, яка онкохвора, з інсультом.

Коли я виїхала, то думала, що вибралась із реального пекла, а коли побачила, що російські війська почали творити, то зрозуміла, що пекло лише починається. Пережитий досвід сьогодні допомагає мені у роботі з людьми», ‒ говорить Ольга Пікула.

Центр підтримки «Я – Маріуполь» у Львові

Проблеми ‒ однакові

У центрі підтримки маріупольці можуть проконсультуватись із питань, які їх цікавлять, зокрема щодо відновлення документів, можуть отримати юридичну консультацію, тут видають продукти і засоби гігієни.

А ще можна звернутись до лікаря, отримати ліки. Тут їх приймає відома лікарка з Маріуполя Ірина Дагаєва. Її знають більшість маріупольців, бо 47 років вона працювала у Маріуполі отоларингологом. Виїхала з рідного міста з донькою та онуками 19 березня. А до цього увесь час з родиною перебувала в філармонії, де у підвалі рятувала людей. Там перебували понад 800 маріупольців, серед яких багато дітей і літніх людей. Ірина Дагаєва була єдиною лікаркою в укритті.

«Зі знищених снарядами, розбитих аптек я приносила вцілілі ліки, з медцентру – хірургічний інструментарій. Перев’язувала поранених, накладала шви, лікувала діабетиків, людей із серцевими захворюваннями. Все робила без світла і води, не було теплої їжі, нічого не було. Там були вагітні жінки, породіллі, немовлята, яких вдалося евакуювати з розбомбленого пологового будинку. Коли робила укол, то пацієнт тримав свічку, а я колола. Ми сиділи без електропостачання, як кроти, добами. Мої онуки просили хліба (плаче). Я зранку до ночі працювала, це рятувало від думок, видавала по пів таблетки, щоб вистачило іншим. У Маріуполі у мене залишилось усе. Все, в чому я вбрана, це речі, які мені дали у Львові. Ми втікали в теплих куртках і черевиках», ‒ розповідає свою історію лікарка.

Ірина Дагаєва, лікарка з Маріуполя

Щодня Ірина Дагаєва слухає історії маріупольців, які до неї звертаються. Лікарка говорить про те, що люди, які залишили своє місто, втекли від російської окупації, обстрілів, сьогодні переживають посттравматичний синдром, не знають, як їм жити, куди звернутись у тій чи іншій проблемі.

«У центрі ми їх скеровуємо, робимо так, щоб вони почувались трішки захищеними. У людей проблеми психологічного плану. Бо перебували під завалами, ховали своїх рідних у подвір’ях будинків, були без води, їжі, зв’язку, електропостачання, без тепла з малими дітьми, паралізованими родичами. У людей болить душа, болить. Загострились всі хвороби, бо не могли в блокаді отримати ліки. Зараз звертаються з захворюваннями серця, щитовидної, шлунку, алергічними захворюваннями, травмами і переломами, які погано зрослись, погано загоєні опіки у людей. Таких пацієнтів дуже багато і вони потребують допомоги. Ми оформляємо маріупольців до себе, як сімейні терапевти, і вже тоді скеровуємо, при потребі, на обстеження чи лікування», ‒ говорить Ірина Дагаєва.

У центрі людям видають продукти та засоби гігієни

У центр підтримки завітала Олена, яка у Маріуполі мала власний магазин одягу. Її крамниця пограбована, квартири її та доньки ‒ розтрощені. Родина Олени знайшла прихисток у Львівській області, в селі Унів, де знайомі надали для проживання будинок. Жінка показує фотографії помешкання доньки і не стримує сліз. Жодної фотографії з минулого, щасливого життя в Маріуполі немає, все залишилось у помешканні.

«Фотосесії робили, стільки фотографій, нічого не змогли взяти. Хіба до того було… Ось квартира доньки, лише зробили ремонт, працювала багато, щоб допомогти, – показує вона світлини в телефоні. – Ось валяється іграшка онучки. Все розкидано, вибухова хвиля знищила, потім ще й пограбували квартиру. Магазин теж пограбували, все забрали. А ось квартира моєї подруги, провалився нижній поверх, на стіні телевізор залишився і все. Я прийшла у центр підтримки перший раз. Мені таблетки потрібні, продукти. Все боляче дуже згадувати. Продавала одяг, а сама в тому, який мені дали, нічого мого на мені», ‒ каже жінка.

Олена з Маріуполя показує фотографії зруйнованих квартир

Переважна більшість маріупольців, яка приходить у центр підтримки, просить роботу. Найскладніше працевлаштуватись старшим людям. Одна з відвідувачок, лікарка на пенсії, шукає роботу прибиральниці, лиш би десь працювати, щоб мати гроші на оренду житла і просто не зійти з розуму від пережитого і думок.

У центрі підтримки «Я ‒ Маріуполь» збирають інформацію про потреби переселенців. Протягом шести днів роботи сюди звернулись по допомогу півтори тисячі мешканців Маріуполя.