«Всього 7 рочків, – і отаке побачити! Він почав заїкатися»: як село під Ізюмом лікують після окупації

Діти бігали між російською бронетехнікою, що увірвалася до села; загарбники вели артилерійський вогонь по бійцях Сил оборони просто з подвір’їв селян; російські військові викрали кількох цивільних і розграбували амбулаторію. Такі спогади про майже піврічну окупацію лишилися у жителів Липчанівки біля Ізюма. Після звільнення селяни опинилися у скрутному становищі: окрадену амбулаторію закрили, а дві місцеві медсестри, хоч і мають необхідні на перший випадок ліки та роблять різні маніпуляції, – не в змозі надати повноцінну медичну допомогу. Аптеки в селі немає. Дорога до Ізюма для селян, – складна, бо коштує дорого, та ще й розбита. На допомогу липчанівцям прийшли медики з міжнародної організації «Лікарі без кордонів». Як їхні мобільні клініки долають хвороби липчанівців, і як на здоров’ї селян позначилася окупація, – у репортажі Радіо Донбас.Реалії (проєкт Радіо Свобода).

Дорога зі Слов’янська до Ізюма, – прекрасна. Дорога від Ізюма до Липчанівки, – сповнена болю і для водія, і для автомобіля: суцільні ями, розділені тонкими смужками асфальту, подекуди заповнені водою.

Вибору тут немає: куди не повернеш кермо, все одно доведеться їхати по ямах. Долаємо цей повільний неприязний шлях з медиками міжнародної організації «Лікарі без кордонів».

Так виглядає ділянка дороги від Ізюма до Липчанівки

Врешті доїжджаємо до будівлі, де наразі облаштували пункт надання медичної допомоги. Поки бригада лікарів розвантажує коробки з ліками та обладнанням, спілкуємося з місцевими медсестрами.

Наслідки окупації

Розграбована амбулаторія

Липчанівська амбулаторія не працює через російських військових, які тут «господарювали», ділиться місцева жителька, сімейна медсестра МОЗ Валентина Тихоненко.

«Після приходу окупантів нашу амбулаторію треба ремонтувати. Там немає нічого, звідти винесли все, що могли: столи, холодильник, стільці, шафи. Немає там зараз ані меблів, ані будь-якого інвентаря», – змальовує наслідки окупації Валентина.

За її підрахунками, в селі лишаються 550 жителів, з них 87 – це діти. І всі вони потребують медичної допомоги.

Жителі звільненого села на Харківщині розповіли про пережите в окупації

Аптеки в Липчанівці немає. Автобус до сусіднього Ізюма їздить двічі на тиждень, старим людям важко долати цей шлях через убиту дорогу, а винайняти авто коштує 600 гривень в обидва боки. Такі витрати, каже медсестра, для пенсіонерів завеликі.

Читайте також: «Висмикував міни руками»: як фермер з Кам'янки долає наслідки російської окупації

«Немає ні серед мертвих, ні серед живих»

У перші дні окупації російські військовослужбовці прийшли до оселі Валентини. Вона згадує, що їх привів односелець. Окупанти сказали, що заберуть у молодшого сина-мисливця рушницю. Той був проти, не віддавав.

«Росіяни сказали: «Зараз ми тебе застрелимо на очах у матері». І зброю довелося віддати», – зітхає медсестра.

Односельці, каже Валентина, повідомили російським військовим, що її молодший син працює у поліції та, мовляв, має доступ до якихось секретних матеріалів.

Розграбована окупантами амбулаторія у Липчанівці

На нього почали полювати: вибивали двері, робили обшуки. Коли в село зайшли бійці угруповання «ЛНР», пригадує жінка, прибігла сусідка і сказала, що сина шукають, треба тікати. Згодом з окупації виїхав і старший син.

У підсумку лишився доглядати за хатами колишній чоловік Валентини Анатолій Тихоненко. Тоді він мав 59 років.

3 травня 2022 року окупанти зв’язали його і викрали. Казали, що старший син, мовляв, планував організувати в Липчанівці підпілля для боротьби з російськими військами.

«Його викрали в один день із старостою нашого села. Упродовж трьох днів їх утримували в одній ямі, спілкуватися забороняли. Яма була у три метри глибиною, тому вилізти бранці самотужки не могли. Їх там катували, – з болем у голосі ділиться жінка. – В підсумку старосту за три дні звільнили. А колишнього чоловіка не повернули. Наразі він має статус безвісти зниклого. Ми здавали зразки ДНК, – та його немає ні серед мертвих, ні серед живих».

Читайте також: Дитячого письменника Вакуленка вбили в окупованому Ізюмі: перед цим він закопав щоденник

«Дитинка казала: «гради», «гради»

Cеляни важко пережили окупацію, були дуже виснажені: три місяці виживали без хліба, вісім місяців без електрики, згадує місцева медсестра Тетяна Макогон.

Вона роздавала людям ліки з власної аптечки, і кожна таблетка тоді була на вагу золота.

«Це як фільм жахів: їдуть російські танки, їдуть БТРи по селу, бруд, – і діти бігли поміж танками. Я починаю кричати: «Поховайтеся, діти!» А ще до наших дворів заїжджали «Гради» (РСЗО «Гради» – ред.), і звідти стріляли, – не стримуючи сліз, ділиться спогадами Тетяна. – До куми приїхала онука. Вони місяць сиділи у погребі. Дитинка погано говорила, і тільки казала: «гради, гради».

Липчанівські краєвиди

Тетяна Макогон згадує, що витримувати жахи окупації допомагала тільки надія на звільнення та перемогу України.

П’яні окупанти: «Нам тут не раді»

Лікарі розпочинають прийом пацієнтів. Ми виходимо у коридор і спілкуємося з селянами, які стоять у черзі.

Ользі Валентинівні 63 роки. Каже, і не думала ніколи, що доживе до такого – російських танків на своїй вулиці.

«Дивлюся: танки їдуть. Як ото, знаєте, фільми були колись про війну: виїжджає отак з-за сараю. А в тебе не тільки волосся, а й шкіра дибки стає, – згадує селянка. – А я опікуюся онуком. Йому всього сім рочків, – і отаке побачити! Він почав заїкатися. А зараз, як тільки почує вибухи, одразу ховається під стіл дитина».

Окупанти, згадує жінка, іноді цікавилися думками місцевих: «Каже: «Бабусю, ну що, краще стало жити?» А я кажу: «Хлопці, вам правду казати чи поглузувати? Вони кажуть: «Хотілося б правду почути». Кажу: «Ну за правду ж не стріляють, правильно?» І стою я з онуком і кажу: «Якого ви (матюком) приїхали сюди?! Від чого ви нас звільнили?! Ні газу, ні світла ж немає, пенсій немає».

Церква у селі Липчанівка

Олександр Васильович, каже, окупанти пояснювали свою появу у Липчанівці тим, що прийшли звільнити місцевих.

«А я їм сказав: ви ж нас уже «звільнили». Там біля мене електричний стовп на повороті збили, а там же і електричні дроти, і інтернет. Ви вже «звільнили»: електрики немає, інтернету немає. До магазину теж уже ходити не треба, бо його розікрали. Ото такі «асвабадітілі», – стримано посміхається чоловік.

Він згадує, як одного разу його рано-вранці зупинили п’яні окупанти: «Їхав якось о 6:30 ранку. Стоїть їхній КамАЗ, а вони сидять на узбіччі і п’ють пиво. Я про всяк випадок пригальмував. Один почав мене зупиняти, найп’яніший. Питає: «А ну, діду, скажи, ви нам раді чи ні?» А я відповідаю: «Ви що, самі не бачите, з чого тут радіти?» А він так розвернувся до інших і каже: «Я ж вам казав, що нам тут не раді!»

Читайте також: Діти вже не читають російською: історія бібліотекарки, яка рятувала книги в окупованому селі на Харківщині

Окупація і хвороби

Безкоштовні ліки

Поки одні селяни діляться з нами спогадами про окупацію, інші розповідають бригаді лікарів про проблеми зі здоров’ям.

Людей вислуховують, обстежують, міряють тиск і сатурацію, роблять різні аналізи: на вміст цукру у крові, на рівень гемоглобіну, аналіз сечі, швидкі тести на різноманітні інфекції.

А ще медик заповнює амбулаторну картку пацієнта, аби будь-який лікар міг нею користуватися.

Про це нам розповідає Валерія Леонова, менеджерка медичних команд «Лікарів без кордонів».

Медики міжнародної організації «Лікарі без кордонів» проводять прийом жителів Липчанівки

За її словами, в усіх країнах, де працює організація, людям надають ліки безкоштовно. Вони призначені, зокрема, для лікування хронічних хвороб: гіпертонії, цукрового діабету, ішемічної хвороби серця, також є знеболювальні препарати та медикаменти для надання допомоги під час гострих станів (наприклад, пневмонія чи бронхіт, ниркові захворювання).

Від початку березня, зазначає Валерія, лікарі навідували Липчанівку двічі на місяць. Потім взаємодія налагодилася: хворі отримували рекомендації, безкоштовні ліки, проходили курси лікування, їхній стан стабілізувався. І тепер вистачає приїзду раз на місяць.

Саме Валерія, – сімейний лікар і двічі переселенка. Розповідає, що починала медичну кар’єру у Горлівці. У 2018 році довелося виїхати до Бахмута. Продовжила працювати там.

А в 2022 році після початку повномасштабного вторгнення Росії вже евакуювалася з Бахмута. Працює дистанційно в лікувальному закладі і міжнародній команді лікарів.

Безкоштовні ліки від міжнародної організації «Лікарі без кордонів»

«Основною мотивацією було не з’їхати з глузду в очікуванні чогось. А тут я розумію, що роблю дуже корисну справу, добру справу. Організація «Лікарі без кордонів» забезпечує робочими місцями інших переселенців. А найважливіша наша місія: ми надаємо допомогу людям», – ділиться Валерія Леонова.

Хвороби загострилися через окупацію – лікарка

Приймає жителів Липчанівки лікарка-терапевт міжнародної організації Вікторія Ліхачова. Вона родом з Авдіївки, яку наразі цілодобово штурмують окупанти. Там народилася, виросла і після навчання почала працювати в місцевій лікарні. Каже, будинок цілий, а от квартира вигоріла ущент.

У березні 2022 року Вікторія стала вимушеною переселенкою.

«Я розумію, що я туди вже не повернуся. Тому що міста того, яке я знала з дитинства, вже немає. Те, що я бачу на фотографіях, дуже жахливо», – важко зітхає жінка.

Цікавимося: чому ж вона, маючи тяжкий досвід війни в Авдіївці, продовжує працювати у населених пунктах, що наближені до лінії бойового зіткнення.

Вікторія Ліхачова (ліворуч) під час прийому у Липчанівці

«Важко пояснити, чому це так (сміється). Я працювала в таких умовах фактично з 2014 року. У нас, в Авдіївці, війна не закінчувалася. Ми в Авдіївці постійно чули вибухи, тому особисто для мене нічого не змінилося: я вже звикла до такого життя», – відповідає лікарка.

Вона зауважує, що в Липчанівці багато людей страждають на високий тиск, діабет, потребують інсуліну, чимало алергіків, також звертаються по допомогу не лише дорослі, а й діти.

«Російська окупація погано вплинула на здоров’я людей. Погіршилися хронічні захворювання. У деяких під час окупації виникли захворювання, наприклад, на діабет; трохи є психічних розладів, адже сон практично у всіх став поганий, бо люди відчувають тривогу, стреси, депресії, постійно перебувають у напруженому стані, – зауважує лікарка. – Таким людям допомагаємо антидепресантами: вони вгамовують їхню тривожність, сум певною мірою, надають їм сил жити далі».

За її підрахунками, під час цього візиту прийняли більше 40 людей, а буває – і більше 60-ти.

«Люди живуть у тривожному очікуванні» – психолог

Найчастіше жителі Липчанівки скаржаться на порушення сну: хтось дослухається до вибухів, комусь не дають заснути думки, – розповідає Тетяна Савченко, психолог «Лікарів без кордонів» з Краматорська.

«Вони продовжують розповідати про травматичний досвід окупації. І люди виснажені, бо війні немає кінця. Вони весь цей час живуть у стані небезпеки. Те, що трапилась тоді окупація, – було дуже несподіваним, ніхто до цього не був готовий. З того часу вони живуть у тривожному очікуванні, – а що буде завтра. Бо війна не скінчилася. Це їх виснажує», – підсумовує психолог.

Помітно, що селяни із задоволенням з нею спілкуються. А фахівець зазначає: прагне, аби люди побачили ті речі, що підтримують і допомагають.

Тетяна Савченко (праворуч) під час прийому жителів Липчанівки

«В мене є єдина порада, яку я використовую, по-перше, для себе, і намагаюся показати людям, що вони це мають, – це цінувати те, що маємо зараз. Це теж така, знаєте, трошки з відчаю порада, бо я ж з Краматорська, – з сумною посмішкою каже Тетяна Савченко. – В цей час, коли ми почали озиратися назад і думати: як ми добре жили до цього, – а ми цього не знали. От саме з цього досвіду: ми зараз теж щось маємо, ми зараз теж живемо, і маємо цінувати те, що маємо».

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук, телеграм або вайбер за номером +380951519505. Якщо ви пишете з окупованих територій, ваше ім'я не буде розкрите.