- Про подальші кроки, які США мають зробити для затвердження підтримки України після візиту держсекретаря Майка Помпео, мовиться в статті на сайті Інституту Брукінґса.
- Про те, чому не варто очікувати якихось радикальних змін у підході Кремля до України, пишуть у статті на сайті ECFR.
- The Washington Post пише про «злиту» розмову щодо збиття літака «МАУ» рейсу PS752 під Тегераном 8 січня.
Україну відвідав державний секретар США Майк Помпео. Але що буде далі? На це питання шукає відповіді колишній посол США в Україні Стівен Пайфер у статті-блозі на сайті дослідницького центру «Інститут Брукінґса».
2019 рік був не найкращим для відносин між Україною і США. Президент України Володимир Зеленський наразився на тиск із боку США з вимогою про розслідування давно спростованих звинувачень у корупції щодо його потенційного конкурента на виборах Джо Байдена і його сина Гантера Байдена, щоб це допомогло президентові США Дональдові Трампу переобратися. Пізніше Білий дім заблокував Зеленському можливість візиту, а також на деякий час затримав затверджену Конгресом військову допомогу США, нагадує автор.
Київ настільки хотів прийняти Помпео, що заплющив очі на його грубі слова за тиждень до візиту, коли він накинувся на журналістку, яка в інтерв’ю порушила тему України, і розлючено запитав: «Ви собі думаєте, що американцям Україна не байдужа?»
Візит Помпео, пише автор, мав на меті показати і українцям, і Москві, що американцям Україна таки не байдужа. Держсекретар зустрівся з українськими високопосадовцями і висловив прихильність Україні. Проте від відповіді на запитання про те, коли ж Зеленський нарешті відвідає Білий дім, Помпео ухилився.
Пайфер переконаний, що тепер американській владі і самому Помпео треба зробити три речі для зміцнення відносин і довіри з боку України.
По-перше, необхідно нарешті призначити посла США в Україну, а не тимчасово повіреного. Українці можуть думати, що відсутність затвердженого посла означає, що США не турбуються про Україну належним чином, вважає Пайфер.
По-друге, необхідно доручити заступникові держсекретаря Стівену Біґуну присвятити частину свого часу питанням щодо Росії та України. Заступники голів Державного департаменту зазвичай мають під своїм безпосереднім кураторством одне або два регіональні питання. Біґун добре знає пострадянський регіон, мовиться у статті.
По-третє, держсекретар повинен попросити Трампа нарешті назвати конкретну дату зустрічі з Зеленським у Вашингтоні. У Києві Помпео заперечив, що існують якісь умови для візиту – хоча, зазначає автор, це його заперечення прямо суперечить свідченням чинних і колишніх американських посадовців, які вони дали в Конгресі під час слухань щодо імпічменту Трампа. І найкращий спосіб підтримати слова Помпео – запросити українського президента до Білого дому.
Про те, чому не варто очікувати якихось радикальних змін у підході Кремля до України, йдеться в статті на сайті міжнародного аналітичного центру «Європейська рада міжнародних відносин» (ECFR).
У зв’язку з імовірною заміною «політичного оператора, ідеолога і менеджера агресії Росії проти України» Владислава Суркова на Дмитра Козака дехто передбачає можливу зміну політики Кремля щодо України. Але автор коментаря, аналітик Ґустав Ґрессель, дав йому заголовок «Політика Росії щодо України: змінити, щоб залишити ту саму».
У минулому Козак критикував політику Суркова на Донбасі, зокрема фінансовий тягар, спричинений і західними санкціями, і необхідністю фінансувати «міні-диктатури» на чолі угруповань «ДНР» і «ЛНР». Козак виступав за те, щоб Москва шукала компромісу з Києвом і довела конфлікт до завершення», – мовиться у статті. Але чи дійсно є привід для оптимізму?
Так, Козак більш ввічливий у перемовах, проте за суттю він мало чим відрізняється, переконаний автор. «Схожість між двома стає ще більш зрозумілою при вивченні пропозицій Суркова щодо України під час переговорів щодо мінських угод. Положення про незалежні суди й міліцію для сепаратистських урядів послабило б адміністративну систему України, нагадуючи плани Козака щодо Молдови, які той подавав на десятиліття раніше (йдеться про так званий «план Козака» про вирішення придністровського конфлікту, за яким Молдова перетворилася б на слабку федерацію з Придністров’ям, а сепаратистський регіон отримав би право блокувати всі рішення й реформи Кишинева – ред.). І Україна, і Молдова відмовилися від «пропозиції», – мовиться у статті.
На подальші плани Козака щодо України також можуть вказувати його дії щодо Молдови, а саме його роль у формуванні, а потім у розвалі коаліційного уряду проросійської Партії соціалістів і прозахідного альянсу ACUM. «У Молдові Козак намагався сприяти «міжнародному визнанню нейтралітету» у формі багатостороннього договору як основи для управління європейсько-російськими відносинами у їхньому спільному сусідстві», – мовиться у статті. За цим планом Молдова, Захід і Росія мали б підписати договір про нейтралітет Молдови, який заборонив би їй вступити до НАТО, а, можливо, й до ЄС.
Але з Україною такий сценарій «нейтралітету в обмін на мир» мало ймовірний, адже вона не зможе довіряти Росії, що та дотримається своїх зобов’язань. Крім того, немає ніяких ознак того, що Москва має намір розпустити «ДНР» і «ЛНР», повернути на вихідні позиції свої практики паспортизації й русифікації, вивести свої війська тощо. Тож для України такий мир не мав би ніякого сенсу.
Ба більше, в той час як риторика Росії сфокусована на тому, щоб перешкодити вступові України в НАТО, практичні дії Москви мають на меті ізолювати Київ і в інших питаннях, далеко не тільки військових. Росія виступала проти угоди про асоціацію України з ЄС, вона протестує проти підтримки Заходом сфери безпеки чи судової реформи в Україні. Але ці реформи надзвичайно важливі для перетворення України зі слабкої клептократичної держави на повноцінну демократію, засновану на верховенстві права, що й було головною вимогою революції на Майдані, переконаний автор. Ідеї вступу в НАТО і ЄС дедалі популярніші серед українців, і це прагнення закріплене в Конституції. Тож президент Зеленський не мав би необхідного мандату для того, щоб це змінити, навіть якщо й схотів би.
«Те, чи дійсно Росія відкрита до миру в Україні, залежатиме від її «готовності вийти з цієї країни, а не прикривати старі вимоги щодо федералізації України новими відполірованими ініціативами. Москва відчуває тиск санкцій, і тому хотіла б досягти перезавантаження з Європою. Але наразі вона не хоче платити ціну за це перезавантаження шляхом надання Києву поступок», – переконаний автор.
«І тільки якщо Європа буде далі віддана збереженню цього тиску санкцій на високому рівні, Росія піде на тривалі й істотні зміни в своїй політиці щодо України. Заміна Суркова на Козака – це тільки перестановка на вітрині. Інтереси ж і політика Кремля щодо України не змінилися», – наголошує дослідник.
Американська газета The Washington Post пише про «злиту» розмову щодо збиття літака «Міжнародних авіаліній України» рейсу PS752 під Тегераном 8 січня.
2 лютого український телеканал «1+1» оприлюднив запис розмови між диспетчером аеропорту Тегерану і пілотом літака іранської компанії Aseman Airlines, яка відбулася зранку 8 січня – у той час, коли збили український літак. Пілот доповідав про те, що бачив у небі світло від ракети, а після цього – вибух.
В Ірані засудили публікацію записів, мовляв, це – конфіденційна інформація. Директор розслідувань нещасних випадків Організації цивільної авіації Ірану Хасан Резаїфар сказав іранській новинній агенції Mehr News, що документи є конфіденційними, згідно з іранськими й міжнародними нормами, тому рішення української сторони опублікувати їх «дивує». Тому, сказав він, «ми більше не будемо надавати їм (українцям) документів».
Газета нагадує, що Іран чотири дні після авіакатастрофи заперечував, що літак був збитий ракетою
Як пише видання, розслідуванню перешкоджають незгоди між органами України й Ірану, зокрема щодо того, як поводитися з записами бортових самописців.
Президент України Володимир Зеленський заявляє, що «чорні скриньки» літака мають досліджуватися в Україні, але Іран відмовився передати їх, заявивши, що для декодування записів українські фахівці мають приїхати до Ірану.