- Як так вийшло, що президент України опинився з Росією сам на сам? – New York Times.
- Тривалий мир між Росією та Україною вимагає політичної волі, а не безрезультатного припинення вогню, йдеться в статті The Globe and Mail.
- Погляди різних експертів з Берліна на результати зустрічі у «нормандському форматі» пропонує матеріал Atlantic Council.
Коли 9 грудня президент України вперше зустрівся з президентом Росії Володимиром Путіним в рамках зустрічі у «нормандському форматі» у Парижі, зрозумілими стали не лише складні деталі російсько-українського конфлікту, але й того, як адміністрація президента США Дональда Трампа підвела Україну. Про це йдеться в редакційній статті американської газети The New York Times.
Зеленський зустрівся віч-на-віч з «могутнім майстром геополітичної інтриги» і без належної підтримки з боку США «мав мало карт для гри». Якби США підтримали б Україну належним чином, вони додали б їй ваги у переговорах, вважають в The New York Times. Адже Вашингтон контролює одну зброю, якої Москва боїться – санкції за захоплення Криму, мовиться у статті.
Зеленський напередодні саміту потребував зустрічі з Трампом, щоб підсилити свої позиції проти Росії, і показати своєму народові, що вони не самі. Але цього не сталося. Відсутність американської підтримки була дуже помітною під час саміту у Парижі, вважають автори.
Потрібна «розрядка» між Сходом та Заходом
Сам Путін не має жодної зацікавленості у тому, щоб вирішити конфлікт, якщо тільки це не буде на його умовах, які очевидно передбачають дистанціювання України від ЄС та НАТО. Але в самій Україні погляди на можливий варіант припинення кризи також різняться. Ті, кого газета називає націоналістами, бачать у переговорах капітуляцію перед Росією. У той час як Зеленського обрали президентом ті, хто мав надію покласти край конфлікту, який забрав життя понад 13 тисяч осіб, пише газета.
Самотужки Зеленський, який є новачком у політиці, досягти прогресу у переговорах не може. Адже реальне вирішення вимагає так званого détente («розрядки») у відновленій боротьбі між Сходом та Заходом, в якій Україна є ключовим пішаком, йдеться у статті.
Потрібна політична воля
Тривалий мир між Росією та Україною вимагає політичної волі, а не безрезультатного припинення вогню, пише колишній речник місії ОБСЄ в Україні Майкл Боцюрків в статті для канадського видання The Globe and Mail.
Під час зустрічі у «нормандському» форматі у Парижі Володимир Путін – «ветеран самітів» – зміг зробити те, що в нього виходить найкраще – «пообіцяти якомога менше, створюючи враження, що він йде на щедрі поступки від імені Російської Федерації», пише Боцюрків.
Замість того, щоб негайно припинити конфлікт чи прийти з вирішенням, зустріч лише створила відчуття дежавю з обіцянками про припинення вогню. Але як зазначав навіть сам Зеленський, про припинення вогню протягом останніх п’яти років домовлялися близько 20 разів, і жодного не дотрималися.
«З моїх власних спостережень в ОБСЄ, чого завжди бракувало, так це політичної волі для досягнення миру до того, що найкраще можна охарактеризувати як найбільшу відкриту рану Європи», – пише автор.
Путін має розкіш повернутися додому і продати своїй російській публіці без наслідків що завгодно, вважає Боцюрків. Але те, чого він не отримав – так це звільнення від санкцій.
«Це в поєднанні з принизливою постановою ВАДА, яка частково забороняє російським спортсменам брати участь в Олімпіаді-2020 та ЧС-2022, мабуть, стало жахливим початком тижня для російського лідера. Якщо Зеленський продовжить добре виконувати свою роботу, такі тижні повинні стати чимось більш звичним», – вважає автор.
Погляди різних експертів з Берліна на результати зустрічі у «нормандському форматі» публікує американський аналітичний центр Atlantic Council.
Дослідник з німецького інституту міжнародних питань та безпеки Штеффен Галлінг, наприклад, вважає, що заздалегідь можна було передбачити, що саміт в Парижі не досягне прориву у мирних переговорах. Але він мав важливе значення, адже як мінімум ще раз звернув увагу на війну та страждання на Донбасі, і також є шанс зменшити бойові дії та покращити гуманітарну ситуацію.
Дослідник Європейського відділу Фонду міжнародного миру Карнеґі у США і директор Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень у Берліні Ґвендолін Зассе погоджується: нормандський саміт нарешті повернув увагу до війни на Донбасі.
«Ті, хто розчарований результатом, мали нереальні очікування. А ті, хто побоювався «капітуляції» президента України Володимира Зеленського, можуть зітхнути з полегшенням», – вважає Зассе.
На думку Ренати Альт, члену Бундестагу від Ліберальної партії, найбільшим викликом є підтримка припинення вогню та виведення зброї з цілого регіону. «Ключ є в руках Путіна, адже тільки він може впливати на так звані «народні республіки». Однак цього не відбудеться, якщо він хоче досягти своєї мети – дестабілізації України».