На околицях порослими бур’яном вулицями блукають здичавілі в’єтнамські свині, що були домашніми. Це екзотика, та найбільше тут собак – вони з нашийниками, але так само без господарів. Ближче до центру поміж побитих обстрілами армії РФ будинків вже можна побачити нечисленних мешканців, а ще «зуби дракона» – оборонні споруди з бетону у формі пірамід. Це – Покровськ. Навіть перші два роки великого вторгнення це велике місто Донбасу з потужною промисловістю лишалось тиловим – зараз агресор вже за 6 км від нього. Аналітики прогнозують, що Покровськ може бути наступною топ-мішенню Росії.
Армія РФ почала масований наступ 10 жовтня 2023 року, націлилась на Авдіївку. Після місяців важких боїв 13 лютого українські підрозділи залишили місто. Відтоді з різною швидкістю агресор просувається Донеччиною. Восени темп пришвидшився. На початку жовтня російські війська окупували Вугледар, наприкінці – Селидове, між ними – понад десяток сіл і селищ. За підрахунками німецького видання Welt, російські війська захопили понад 470 кв. км лише за місяць, і це найбільший приріст захопленої території з березня 2022 року. Деякі експерти та військові заговорили про обвал фронту, зокрема, таку оцінку надав генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко.
Чи дійсно фронт обвалився? Розбирались Донбас Реалії (проєкт Радіо Свобода).
Фронт сиплеться?..
«Фронт у нас посипався», – таку пряму і відверту оцінку дав генерал-майор ЗСУ Дмитро Марченко у розмові з громадським діячем Бориславом Березою.
Однак заява військового такого рівня не спричинила ефекту бомби, що вибухнула, хоча і розійшлась інфопростором. А все тому, що розмови про кризу на фронті вже не один тиждень точаться в армійських та експертних колах.
Західні оглядачі взагалі називають ситуацію катастрофічною. За підрахунками німецького видання Welt, армія РФ захопила понад 470 кв. км лише за останній місяць. І це – найбільші темпи просування російських військ з березня 2022 року. З них лише за останній тиждень жовтня найбільшу площу від початку цього року, йдеться більш ніж про 200 кв. км, – такого висновку дійшов Bloomberg, спираючись на мапу DeepState.
Непокоїть й інша цифра. Від Покровська до адмінмежі Донецької області з Дніпропетровською – трохи більше 15 км навпростець. Аналітик німецького ж Bild Юліан Рьопке вважає, що за таких темпів просування російська армія вийде на кордон Донецької області вже за пів року.
Підігрівають тривожні очікування й інші західні ЗМІ, зокрема, The Economist, який випустив матеріал «Україна зараз бореться за виживання, а не за перемогу». Серед іншого автори наводять занепокоєння західних чиновників та українських командирів щодо розвитку подій на фронті та здатності України стримувати наступ армії РФ ті самі пів року.
Сам Покровськ тим часом готують до оборони. ЗСУ зводять фортифікаційні споруди на околицях міста, повідомив начальник міської військової адміністрації Покровська Сергій Добряк в етері телемарафону 30 жовтня. «Зуби дракона» у Покровському районі бачили і журналісти Радіо Свобода, є вони і в самому місті.
Чоловік відпочиває в оточенні «зубів дракона», Покровськ, 20 жовтня 2024 року
Попри те, що Покровськ вбачається найбільш очевидною мішенню, є ще й другий варіант – Курахове. Армія РФ продовжує просуватися на півдні Донбасу, до міста їм залишається близько 10 кілометрів навпростець (за картою на 1 листопада). Разом із Покровським Курахівський напрямок у зведеннях українського Генштабу почергово тримають лідерство за кількістю атак.
Все це спонукає частину оглядачів і військових до такої серйозного висновку як «обвал фронту». Але чи дійсно це так? Є і ті, хто оцінює ситуацію як важку – але все ж не катастрофічну. І вони мають свої аргументи.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Безлюдні вулиці, дикі свині і «зуби дракона»: що відбувається у Покровську…чи таки ні?
«Прорив лінії фронту означає, що мало не на марші він (ворог – ред.) міг би просуватися – це були б не сотні метрів чи кілометрів, це були б десятки кілометрів», – зазначає військовий аналітик, ветеран російсько-української війни Олексій Гетьман в ефірі Радіо Донбас Реалії.
Як приклад справжнього обвалу він наводить те, що сталось з фронтом – тільки російським – під час контрнаступу ЗСУ на Харківщині восени 2022 року.
«Ми пам'ятаємо, навіть був жарт «Чи можна перемогти російську армію? Можна, якщо ми зможемо її наздогнати». Ось це посипався тоді фронт», – наголошує експерт.
Говорити про якийсь розвал фронту, глибоку кризу Збройних сил України підстав немаєЮрій Федоров
Російський військово-політичний експерт із Праги Юрій Федоров також не бачить підстав говорити про обвал української оборони.
«Я думаю, що говорити про якийсь розвал фронту, глибоку кризу Збройних сил України підстав немає. Що таке розвал фронту? Масові втечі з фронту, масові непокори і решта, а нічого подібного не відбувається. Навпаки, як я розумію, Збройні сили України досить завзято чинять опір і не показують жодних ознак розпаду та розвалу», – зазначає він в ефірі Радіо Донбас Реалії.
І наводить інші цифри. Він каже, що неокупована територія Донецької області на середину цього року займала приблизно 10 тис. кв. км, а за рік наступу – від початку масованих атак на Авдіївку 10 жовтня – російські війська захопили територію у 1700 кв. км.
«Це згрубша 17% ось тієї території, яку їм потрібно було б зайняти у разі, якби вони виконали наказ [лідера РФ Володимира] Путіна вийти на межі Донецької області. А такий наказ був даний», – зауважує він.
Читайте також: Кремль окупував Селидове: далі Покровськ і Запоріжжя?
Федоров звертає увагу і на слова деяких українських експертів та аналітиків – що Україна проводить стратегічну оборонну операцію.
«Виходячи з цього, Збройні сили України мають займати ті позиції, лінії, які максимально зручні та пристосовані для оборони. При цьому цілком можливий певний відступ, стратегічний відступ. У цьому немає жодної трагедії, це нормальна система дій за умов, коли країна веде оборонну війну», – каже експерт.
І додає, що Україна може дотримуватися і іншої стратегії, а саме стратегії «обміну територій на втрати противника».
«Триматися за кожну ділянку території, за кожний населений пункт, за кожну висоту, зручну для оборони, щоб завдати супротивникові максимальних збитків, віддаючи ці території під натиском противника, одночасно завдаючи йому максимально можливих збитків, максимально можливих втрат», – пояснює він.
Олексій Гетьман також вказує, що у ЗСУ на Донеччині зараз несприятливі умови для оборони – через рельєф.
Ми перебуваємо у незручних зараз позиціях, де складно тримати оборонуОлексій Гетьман
«Вугледар – це були панівні висоти, а довкола, відповідно, не панівні, тобто низина. Тримати оборону в низині досить складно, тому те, що вони (війська РФ – ред.) просуваються досить швидко, це не тому, що ми стали гірше воювати чи вони стали краще воювати. Просто ми перебуваємо у незручних зараз позиціях, де складно тримати оборону. Коли ми відійдемо ще на північний схід, ось там якраз йдуть панівні висоти... Тому зараз так песимістично ставитися до того, що він швидко просувається, не варто», – пояснює експерт.
«Фронт не посипався, просто ми маємо великі проблеми», – своєю чергою таку оцінку ситуації дає старший лейтенант ЗСУ, експерт аналітичної групи «Левіафан» Микола Мельник програмі Свобода Live.
І ось з цим згодна більшість експертів та військових – у ЗСУ є великі проблеми. І для того, аби втримати, їх життєво необхідно вирішити.
Проблеми ЗСУ: які вони і які рішення
Стан справ на фронті зараз – наслідок багатьох подій і факторів, які з’явились значно раніше за захоплення армією РФ Селидового чи Вугледара.
«Є великі проблеми на Курахівському напрямку, великі проблеми на Покровському напрямку. Але вони виникли не сьогодні, вони виникли доволі давно», – розвиває свою тезу не про обвал, а про великі проблеми ЗСУ Микола Мельник.
Серед таких, за його словами, «шалений» розрив між тактичним та стратегічним рівнями управління, фіктивні доповіді про обстановку командирів, відсутність роботи над помилками.
«А також інколи такої «шапкозакидальницької» стратегії, коли ми не маємо декількох ліній рубежів оборони», – додає Мельник.
Як приклад він наводить Гірник на Курахівському напрямку: «Ми виснажили на підходах до Гірника декілька бригад, і потім за саме місто, в самих забудовах ми не змогли організувати якісну і стабільну оборону. Фактично з міста з високозабудовами, яке розташоване на висоті, ми змушені були відступити буквально за один день. Такого не можна допускати».
Однак, зазначає, не все залежить від українського військового керівництва.
«Брак зброї, брак артилерії, брак мінометів. Це все породжує те, що основне навантаження лягає на піхоту», – каже він. І зазначає, що піхота теж інша – порівняно з 2022 роком.
«Вона не настільки мотивована і інколи не настільки добре навчена. Відповідно, ми маємо внутрішні проблеми, які також треба вирішувати. І я не погоджуюся з тезою, що фронт посипався. Але те, що на окремих ділянках ми через певні свої проблеми і проблеми управління не змогли якісно організувати оборону населених пунктів, так, це є такі факти», – зазначає він.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Перевели в піхоту»: як військові фахівці потрапляють в окоп і чому це проблема для ЗСУНа думку «Фізика», командира танкового підрозділу 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша, що тримає Покровський напрямок, командування «відчуває все-таки ситуацію». Але може не мати ресурсів для вирішення проблем.
«Держава досить довгий час перебуває у війні, досить великий ресурс витрачено, тому все дуже складно, розумієте? Не так все просто, не так все однозначно. Це війна. Сьогодні ми відступаємо на якомусь напрямку, завтра ми будемо наступати і так далі. Тобто все динамічно, все постійно змінюється», – пояснює військовий в ефірі Свобода Live.
Сьогодні ми відступаємо на якомусь напрямку, завтра ми будемо наступати«Фізик»
Ще одне питання: фортифікації. Військові та експерти неодноразово вказували на прорахунки з обороною. У Верховній Раді створили тимчасову спеціальну комісію щодо фортифікацій та закупівлі дронів, її робота ще триває. Але і проміжні висновки не надто втішні – принаймні за словами одного з членів комісії Дмитра Разумкова.
«Ми бачимо тих, хто займався фортифікаціями і їх готував добре, але, на жаль, якщо ми говоримо про області, яким були виділені кошти, велика їх частина використані неефективно. Плюс велика частина фортифікацій, які збудовані, не передані Збройним силам України… На мою думку, це відбувається для того, щоб в тому числі приховати і корупційне, і неефективне використання ресурсів, які виділила держава», – сказав депутат в ефірі Свобода Live.
«Зуби дракона» біля Покровська. Донецька область, жовтень 2024 року
«Фізик» також звертає увагу на інший фактор – масштаби ресурсів, які має Росія, зокрема, живої сили. Хоча втрати агресора у вересні побили черговий рекорд, а потім його перебили показники за жовтень, це поки ніяк не впливає на інтенсивність штурмів.
«Ворог тисне, не зупиняючись. Особовий склад у них поповнюється регулярно, кількість людей, які на цьому напрямку застосовує ворог, дуже велика. Постійно відбувається ротація, постійно підходять нові сили, нові підрозділи, які продовжують штурмові дії, закріпляються на позиціях і, незважаючи на героїчну оборону, досягають свого», – каже військовий.
Микола Мельник звертає увагу на ще один суттєвий зовнішній фактор – затримку постачання американської допомоги минулого року.
«Ми виходимо з того, що засобів, які нам надали наші союзники, абсолютно недостатньо для того, щоб перебити логістичні вузли противника… Тому що виходячи з підтримки порівняно з 2022-м, в нас зменшилися суто статистично в 2,5 рази», – каже він.
Погоджується з ним і Вайдотас Малініоніс, полковник запасу Литовських збройних сил, експерт Team Europe Direct.
«Щоб зупинити цю повінь, яка зараз на вас іде, вона вже йде не один місяць, ви втрачаєте небагато, але все одно втрачаєте території, – і щоб ця повінь відійшла, потрібні рішення західні. Одне з рішень, звісно, найперше – має бути дозволено вам бити по цілях вглиб Росії… Мають руки вам бути розв’язані, але потрібно і щоби ви отримували достатньо і вчасно озброєння, яке Захід вам обіцяв», – зазначив він в ефірі Радіо Донбас Реалії.
США передали Україні 10% допомоги, схваленої Конгресом у квітні 2024 року, повідомив президент Володимир Зеленський на пресконференції 30 жовтня.
Чому РФ шалено тисне просто зараз?
У Росії ж є свої причини, чому вона досі, попри значні втрати, продовжує «спалювати» у боях живу силу і техніку. Першим чинником Юрій Федоров називає вибори президента США, які відбудуться 5 листопада.
«Я думаю, що російське командування отримало дуже жорсткі вказівки з Кремля домогтися максимальних успіхів за останній тиждень до цих виборів, розраховуючи, що буде обрано Дональда Трампа. Якщо він справді прийде до влади, то Росії потрібно, як думають у Москві, захопити максимально території для того, щоб або торгуватися, або якимось іншим чином використовувати ці території та контроль над ними», – каже експерт.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Гарріс чи Трамп. Який вплив це матиме на Україну?Другий фактор – очікування неминучого осіннього бездоріжжя. Коли почнуться затяжні дощі, земля розмокне, вже не буде змоги інтенсивно наступати, – саме так і відбувалось у попередні роки.
«Отже, [Росії] треба знову-таки захопити якнайбільше території для того, щоб мати кращі позиції або на переговорах, про які постійно говорять, або для майбутньої військової кампанії, весняно-літньої кампанії наступного року – тут теж таке можливе», – зазначає Федоров.
Про це каже і Вайдотас Малініоніс: «Вони хочуть, напевно, до зимового сезону взяти [територій] скільки можливо. Плюс ще вибори у Сполучених Штатах відбуваються, там теж заморожені рішення, можна так сказати. А після 5 листопада, звісно, буде ще період, коли будуть змінюватися президенти, можливо, якісь рішення будуть ухвалені швидше».
Читайте також: Аналітики розповіли, як Україна може змінити хід війни
І третій фактор – проблеми Росії з вичерпуванням запасів бронетехніки на складах.
«Виробляти нову бронетехніку у тих масштабах, які необхідні армії, російська промисловість неспроможна. Значить, потрібно ось до того моменту, поки ще вистачає бронетехніки, танків, бойових машин, піхоти, бронетранспортерів і так далі, МТЛБ, наприклад, потрібно намагатися якнайбільше зайняти [території]», – пояснює Юрій Федоров.
«Ось є те, що в Москві вважають своєрідним вікном можливостей, і ним хочуть максимально скористатися», – наголошує він.
Бійці 15-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії України “Кара-Даг” біля затрофеєного раніше в боях російського БТР-82. Покровський напрямок, Донецька область, 9 жовтня 2024 року
Спільний знаменник цього – те, що Кремль не розглядає варіант укладання миру. Як повідомив Bloomberg, президент Сербії Олександр Вучич розмовляв із Путіним на початку жовтня 2024 року – вперше від початку великої війни. Вучич розповів агентству, що порушив тему припинення вогню в Україні, але той «схоже, не виявив інтересу». Натомість відповів, що Росія виконає всі цілі «СВО», – як Кремль називає війну проти України.
Американський Інститут вивчення війни (ISW) у звіті 31 жовтня зауважує, що Путін «відданий досягненню своєї мети знищення української державності». Водночас, на думку аналітиків ISW, якщо буде домовлено про припинення вогню, за нинішніх обставин це піде лише на користь Росії. Кремль зможе ще більше радикалізувати та мілітаризувати російське суспільство, а російська армія – матиме час відпочити та відновитися, «ймовірно, перед майбутнім нападом на Україну».
Отже, фронт не посипався, але ситуація дійсно важка і проблеми, які до неї призвели, екзистенційні для України. Росія миру не хоче – Росія хоче війни. А оскільки обставини не грають на користь України та її війська, це заохочує Кремль і далі її вести.
Повномасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.