Про оборону Луганщини, контрнаступ та Казахстан. Ексклюзив із Сергієм Гайдаєм

Що відбувалося на Луганщині протягом повномасштабного вторгнення Росії? Чи можна було краще підготувати область до оборони та хто за це відповідальний? А також про те, хто очолить Луганську ОВА після звільнення Сергія Гайдая. Кореспонденти Радіо Свобода поспілкувалися з нині вже ексочільником регіону і розпитали про майбутню роботу послом в Казахстані.

Пане Гайдай, перший день після 2,5 років, коли ви не на посаді очільника Луганської області. Якої щоденної рутини у вас сьогодні зранку немає?

– Давайте корегувати. Все ж таки 3,5 роки я був на посаді. Це моя каденція. Хоча 2,5 роки відносно мирні. І це був чудовий час, тому що це був період розвитку за довгі часи взагалі Луганської області.

Що стосується відсутності рутини, як ви кажете, чи роботи, то вона ще є. В нас налагоджено і запущено дуже багато процесів, які не можна, по-перше, просто так залишити, по-друге, треба нормально передати всі справи для того, щоб в області не було проблем з моїм переходом на іншу роботу чи взагалі просто моєю відсутністю в області в цілому. Тому сьогодні ще роботи достатньо багато. І вона буде залишатися, я думаю, що не тільки не один день, але й не один тиждень.

Але, напевне, якийсь відпочинок потрібен. Можливо, тиждень. Я не знаю. Далі все буде залежати від президента. Як тільки мені дадуть інший напрямок роботи, то я зволікати не буду. Тим паче, що зараз йде війна і не можна десь розслаблятися і довго відпочивати.

– Які процеси, окрім того, що ви вже зазначили, ще залишаються? Що будете передавати своєму наступнику? І чи відомо, хто це?

– Ні, мені невідомо. І я так розумію, що ще тривають певні консультації в Офісі президента. Але команда готова до будь-яких рішень.

Що стосується роботи, то це постійна співпраця з Силами оборони, з усіма підрозділами, які перебувають не тільки на території Луганської області. Але Донецької, Луганської та Харківської. Тому що певні замовлення, які ми виконуємо, передаються нашим сусідам чи в Донецьку область, чи в Харківську. І це природно і нормально. Тому що у нас майже один фронт і одні завдання стоять.

Далі. У нас є деокупована територія, де досі проживають люди. І потрібна співпраця з ними постійна. На жаль, через прильоти, постійні обстріли з боку російських окупаційних військ у нас є поранені і, на жаль, навіть загиблі. То ж треба займатися цими людьми так само, постійно їм допомагати, забезпечувати їх усім необхідним – як побутовими якимись речами у вигляді хімії чи засобів гігієни, так і продуктових наборів.

Ну і плюс, у нас працюють гуманітарні штаби у кожній області України. Треба забезпечити стабільну їх роботу і забезпечення всім необхідним людей зі статусом ВПО.

– Подейкують, що вашим наступником буде військовий. Наскільки це правильне рішення, на вашу думку? І чи вам бракувало військового досвіду на цій посаді, особливо протягом останнього більш ніж року, під час повномасштабного вторгнення Росії?

– Мені здається, що це абсолютно нормально і природно, що людина, яка займе моє місце, буде військовою. Тому що все ж таки попереду у нас важкий період деокупації, пов'язаний з будівництвом фортифікаційних споруд, надалі продовжувати співпрацю з усіма підрозділами, які входять в склад Сил оборони. Тобто те, що це військовий – це нормально. Враховуючи те, що якщо у нього буде своя команда, або він буде покладатися на ту команду, яка разом зі мною вивела область на третє місце в країні за результатами двох років роботи, то з якихось адміністративних питань команда допоможе.

Що стосується того, чи не вистачало мені військового досвіду, то, напевне, 24 лютого якогось специфічного досвіду, пов’язаного з повномасштабним вторгненням, у мене не було. Але не тільки досвід, який пов'язаний просто з бойовими діями. Тому що, нагадаю, Луганська область – це область, в якій з 2014 року була третина території тимчасово окупована і проходила лінія розмежування, де постійні бойові дії. І з кожним командиром ОК «Північ», який якраз відповідав за фронт на Луганщині, у мене була постійна співпраця, ми разом планували певні речі. Тут у нас було повне порозуміння абсолютно.

– Враховуючи, що третина області була окупована ще з 2014 року, чи можна було підготуватися до повномасштабного наступу 2022-го краще і убезпечити область від того, що на сьогодні 95% регіону перебуває під російською окупацією?

– Нехай роблять висновки військові експерти. Але можу сказати, що давайте просто так логічно поміркуємо. На нас напала 140-мільйонна країна, яка в багато разів і більше нас, і має більші запаси як техніки, так і боєкомплектів до техніки, особового складу набагато більше, ніж в Україні.

В Луганській області кордон з Російською Федерацією – більш ніж 700 кілометрів. Якщо десь просто відняти частину окупованої Луганщини, то 550 кілометрів. Якщо почали би вибудовувати лінію захисту прямо по всьому кордону з Російською Федерацією, то, по-перше, це час, це величезні кошти і це треба було би тримати підрозділи саме на всьому кордоні. Тому... не знаю. Нехай військові дають оцінку.

Єдине, що можу сказати, що всі якісь військові операції, які частково залежали від обласної адміністрації або від мене особисто, то військові все отримували, повністю все. Послухайте мене, я пишаюся тим, що в мене є відзнаки від кожної військової частини, від кожної бригади, які були розташовані на території Луганщини за мою каденцію, навіть з урахуванням ротації.

– Ми багато говорили про те, що можливий контрнаступ ЗСУ саме цієї весни. Необхідна техніка надходить від західних партнерів. Водночас основні зусилля російська армія зосереджує саме на Луганщині та Донеччині. Чи ви прогнозуєте те, що росіяни і далі будуть зосереджуватися саме на цих напрямках? Який ваш прогноз на цю весну?

– Я впевнений, що все ж таки активізація бойових дій дійсно буде цією весною. Але трохи пізніше, коли закінчаться ці дощі, коли трохи підсохне земля. Тому що на сьогодні важка техніка все ж таки в’язне у ґрунті, дороги дуже швидко розбиваються. Якщо це польова дорога, то нема сенсу навіть підсипати її, за добу-за дві вона знову буде болотом, бо важка техніка все розбиває. Як тільки все підсохне, а це через пару тижнів, якщо погода сприятиме, тоді буде активізація бойових дій. Але ж вона може бути як з одного боку, так і з іншого. І це так само не треба виключати.

Єдине, що можу сказати, що я впевнений, що ми вже накопичили сил і засобів для того, щоб мати можливість хорошим бойовим угрупованням вже почати контрнаступ по певних якихось ділянках. Коли саме це буде, якими силами та засобами та на якому напрямку, то це нехай вирішує Генштаб, наше командування. Їм краще видно, де і коли починати контрнаступ.

– Пане Гайдай, через свої прогнози, переважно оптимістичні, ви й зазнавали найбільшої критики з боку політиків, у тому числі і провладних. А що для вас особисто було найскладнішим?

– Я про критиканів не буду говорити. Тому що краще вони щось робили б. Насправді багатьох з них просто не видно було, а дехто тільки приїжджав і шкодив. То таке. Хай це вже залишається на їхній совісті.

Найважче – це було просто швидко ухвалювати певні рішення і реагувати на всі потреби. Були ж багатопрофільні напрямки роботи. Що стосується Сил оборони, то це постійна робота, цілодобова. До прикладу, планується певний наступ і потрібна певна допомога. Ми забезпечуємо, а потім щось змінюється на іншому напрямку і допомога потрібна вже там, треба провести швидко ротацію. До прикладу, той наступ, який, можливо, планувався на нашій ділянці, планується на якійсь іншій ділянці, відповідно, щось змінюється в потребах для військових, працюють РЕБи – потрібні постійно БПЛА, квадрокоптери, автотранспорт недовговічний...

Тобто всі виклики, всі замовлення військових треба було робити швидко. Враховуючи те, що вже підходив рік війни, багато хто втомився. Вже не було такої величезної кількості людей, які пропонували свою допомогу, чи міжнародних організацій.

Далі треба було опікуватися нашими людьми, які залишилися на деокупованій частині Луганської області. Постійно з ними спілкуватися, приїжджати до них, налагоджувати нормальне життя для них – зв’язок, харчування, медичні засоби. Враховуючи, що там постійні обстріли, іноді бували і загиблі серед цивільного населення і поранені.

Медики на фронті: як рятують життя бійців на передовій

Далі треба було постійно працювати з нашими гуманітарними штабами, які ми відкрили по всій Україні. Вирішувати проблеми людей, а їх сотні тисяч, реагувати швидко на проблеми, які виникали... До прикладу, приїхала гуманітарна допомога, а вона, на жаль, прострочена. І треба було щось вирішувати, щоб та чи інша область не залишалася без допомоги для наших людей зі статусом ВПО. Треба було допомагати бізнесу з релокацією, можливо, з дозволами, можливо, з проблемами, з рішеннями з податковою.

Треба було вирішувати медичні питання. Ми медичні заклади змогли перевезти з окупованої частини Луганської області, відкрити їх. І вони вже працюють на благо жителів Луганщини. І не тільки, заходять іноді за допомогою люди, які там проживають. Тобто величезна купа роботи, яка в першу чергу потребувала миттєвого реагування.

– Зараз в російських пабліках, телеграм-каналах дуже активно обговорюють нібито «відновлення» Луганщини, тієї частини, яка захоплена російською армією. Але взагалі вже не говорять про Попасну. Тому що міста фактично немає. Скільки населених пунктів Луганщини сьогодні не підлягають відновленню, а потребують повної відбудови з нуля?

Порятунок Софійки та її морської свинки Пепи: евакуація цивільних з Луганщини (фоторепортаж)

– З приводу відновлення Луганської області, то не треба було її руйнувати. Ми і так відновлювалися. І хто буде відновлювати? Люди, які радіють тому, що привезли буханку у вигляді «допомоги» з Татарстану для Луганщини у той час, коли ми десятками надсучасні медичні автомобілі передавали нашим закладам? Хто буде відновлювати? Люди, які крадуть наше обладнання, сучасні КТ і МРТ, які ми поставили по наших приймальних відділеннях і по інших лікарнях? Відновлювати будуть ті, які привозять дрова у дев’ятиповерхівки? Навіщо ви руйнували центральне опалення? Про яке відновлення вони говорять?

З приводу зруйнованих міст, то так, дійсно на їхній новій адміністративній мапі Попасної навіть не існує. Я можу вам сказати, Новоселівка – немає жодного вцілілого будинку. Макіївка – немає жодного вцілілого будинку. Білогорівка – не існує. Тошківка розбита вщент. Новотошківське розбите вщент. Куземівка розбита вщент. І це тільки те, що ми знаємо на сьогодні. Сєвєродонецьк – 90% будівель пошкоджені обстрілами, з них 70% не підлягають відновленню. Рубіжне – половини міста немає. Лисичанськ – так само.

На цей час, коли ще немає деокупації, росіяни знищили величезну кількість населених пунктів. Але наше завдання буде все одно відновити все без винятку.

Позиції ЗСУ на Луганщині: стримування супротивника (фотогалерея)

– А для чого Російській Федерації ці території та населені пункти, які вона зараз рівняє з землею?

– Кремлівському режиму плювати на людей було завжди. Тут немає різниці. Навіть не те, що на українців. Вони плювати хотіли на грузинів, коли у 2008-му починали свою операцію. На чеченський народ, коли починали першу кампанію, другу кампанію. На Сирію і зараз на Білорусь, і на всіх. Люди для них – це просто розхідний матеріал. Їм потрібні території, тому що у них є бункерний керманич, який просто вважає себе якоюсь реінкарнацією нового імператора, який буде збирати так звані «землі російські».

Це нездара, який не розуміє історію не тільки Російської Федерації, а взагалі історію, як і що створювалося. Якщо він переписує історію України...

– Тобто для Російської Федерації інтерес в цих територіях суто політичний, жодного економічного зиску звідти вони не отримають?

– Так, їм потрібні території. Якщо б їм вдалося окупувати територію цілої країни, то, звісно, з України викачали би всі ресурси, які тільки є. Давайте подивимося просто на те, що є на Росії. Вся країна працює тільки на два регіони – Пітер і Москва. І все. За великим рахунком. Так само було би з Україною.

Давайте подивимося, що відбувається на тих територіях, які все ж таки вдалося окупувати Росії, давайте порівняємо Молдову і Придністров’я, подивимося на те, що відбувається в Грузії і в Абхазії. Таких порівнянь дуже багато. Давайте порівняємо, що відбувалося в частково окупованих районах Луганської та Донецької областях і як розвивалися ми.

Тобто їм потрібна була тільки територія. А те, що на територіях вони зробили б випалене поле, тому що викачали би всі ресурси заради якоїсь невеличкої групи самого того кремлівського режиму, то тут немає жодного сумніву.

– Коли я згадала про критику на вашу адресу, ви доволі стримано відповіли. У попередніх публічних конфліктах, зокрема з пані Безуглою, ви не особливо добирали слів. Але на майбутній дипломатичній посаді доведеться це робити. Чи ви готові? Чи це буде вам складно?

– Звісно, готовий.

Що стосується цієї панянки, повірте, дуже багато буде запитань після нашої перемоги. Вони будуть стосуватися її безпосереднього втручання в бойові дії, її «розпорядження» відправляти певні підрозділи, які потім залишалися... Потім були і «двохсоті», і «трьохсоті». І інших аспектів, як, наприклад, хотіла зробити примусову евакуацію людей під обстрілами, тобто таку саму депортацію, як робили росіяни. Тому ця пані «Білка» – це в неї такий позивний – мене не цікавить. Де «Білка» зараз – я не знаю. І мене її доля не цікавить абсолютно.

(2022 року народна депутатка від фракції «Слуга народу» Мар’яна Безугла, зокрема, звинуватила Гайдая у поганій підготовці до оборони Луганщини. – ред.)

Ми робили свою справу і зробили її непогано. А про нашу роботу треба, напевне, навіть не по моїх словах орієнтуватися, а запитувати у тих підрозділів Сил оборони, які якраз боронять територію України, захищають її на території Луганської області.

Що стосується майбутньої роботи, дивіться, ми поки що говоримо про теорію. Насправді я працював і працюю в команді президента. Якщо Верховний головнокомандувач побачить, що завтра, до прикладу, треба, щоб я працював на іншій якісь посаді, а не дипломатична служба це буде, то я буду працювати. Я навіть не буду сперечатися. Тому що зараз йде війна. І мені здається, що на рахунку кожен солдат чи офіцер. Я не знаю, з ким можна порівнювати керівника обласної адміністрації – чи з солдатом, чи з офіцером – немає різниці.

– Ви говорите, що поки йдеться в теорії про дипломатичну роботу. Але чутки про ваше звільнення з посади голови Луганської ОВА з’явилися ще у січні. Протягом цього періоду з вами вели переговори? Чому звільнення відбулося майже через два місяці після того, як про це дізналися журналісти?

– Можливо, тому, що треба готуватися до нової посади.

– То все-таки, яка це посада буде? Не секрет, що зараз говорять про посаду посла у Казахстані.

– Давайте так, я скажу те, що я вже говорив. Якщо президент мене побачить на будь-якій іншій роботі, на іншій посаді, крім посла в країні Казахстан, про яку ви зараз сказали, то я буду обіймати ту посаду. Не буду сперечатися.

Те, що стосується Казахстану, то так, зараз йдуть розмови про це. Якщо це буде доведено до логічного завершення, значить, це зовсім новий для мене рівень, новий виклик. Я готовий, я поїду і буду там виконувати завдання президента, які він мені поставить.

Я дуже сподіваюся, що я так само зможу там працювати, як і на Луганщині. Тобто якщо вдалося Луганську область з найгіршим бюджетом, з війною в області вивести на третє місце в країні, то і завдання президента на абсолютно новій дипломатичній роботі зможу виконати так само, десь вийти в трійку лідерів на цьому поприщі.

– Пане Гайдай, а чому Казахстан? І чи була для вас ця ідея несподіваною?

– Ні, не була несподіваною. Тому що все ж таки проговорювали це питання. Це перше.

Друге. Це стратегічний партнер для нас, для України. Це країна, яка може інвестувати. Це країна, в якій газ, нафта. Те, що треба Україні. Це країна, яка крок за кроком відходить від Московії, яка певні робить кроки в цьому напрямку, про яку зараз російські пропагандисти говорять, що у них є якісь «біолабораторії» і так далі, і тому подібне. Дуже подібне ставлення росіян до Казахстану, як у 2013 році до України.

Тому налагодження більш тісних відносин з казахами, налагодження економічних відносин і виконання тих завдань, які поставив президент – це дуже важливо для нас саме зараз. Не маю жодного сумніву в тому, що ми переможемо. І треба на другий день після підписання капітуляції Московії вже працювати над відновленням. А для того, щоб це відновлення почалося на другий день, а не через рік, через пів року, треба закладати фундамент вже зараз.

(Нещодавно на сайті Офісу президента України з’явилася петиція про перейменування назви «Росія» на «Московія» та заміни термінів «російський» на «московський», а «Російська Федерація» – на «Московська федерація». Автор петиції наполягав, що «історичною назвою Росії є Московія». Петиція набрала понад 25 тисяч підписів і на неї відповів президент. Володимир Зеленський зазначив, що «порушене у петиції питання потребує ретельного опрацювання як у площині історико-культурного контексту, так і з огляду на можливі міжнародно-правові наслідки» і попросив уряд разом з науковими установами комплексно опрацювати це питання. – ред.)

– Окрім налагодження відносин, про яке ви згадали, чи є конкретні завдання і розуміння, якими будуть перші кроки на новій посаді?

– Коли мене призначать, коли президент мені ці завдання поставить вже офіційно, я обов’язково поділюся тією інформацією, якою можна буде поділитися.

– А відсутність дипломатичного досвіду не лякає вас для того, щоб у майбутньому обіймати посаду посла України?

– У 2015 році я ухвалив для себе рішення, приїхав на Закарпаття, знайшов людину, яка завела мене до голови Закарпатської ОДА, і запропонував свою кандидатуру як керівника однієї з РДА напередодні місцевих виборів. І це був мій перший досвід. Це були перші кроки державної служби. Потім був перший досвід роботи керівником військово-цивільної адміністрації в таких умовах, в яких була Луганщина на той час.

Все колись починається вперше. Мене абсолютно не лякає дипломатична робота. Я впевнений у своїх силах, впевнений, що я впораюся. І дуже хотілося б, щоб через певний час поспілкуватися вже з вами, щоб ви дали оцінку вже з боку журналіста по багатьох напрямках моєї роботи. Знову ж таки, якщо це призначення буде.