ФСБ змушує українців шпигувати на користь Росії, використовуючи для цього різноманітні методи. Зокрема, шантажує їх полоненими родичами. Матеріал про це нещодавно опублікувало видання The Washington Post. Особливо активним став цей процес після повномасштабного вторгнення РФ в Україну.
Проєкт Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» вирішив дізнатися які методи використовує Росія для вербування? Як ФСБ шантажує жителів окупованих територій та їхніх родичів, і яку інформацію намагається отримати? Чи загрожує кримінальна відповідальність людям, яких змусили діяти проти України?
«Шантаж рідними в окупації»
Служба безпеки України у березні цього року повідомила про затримання українського військовослужбовця, який намагався отруїти командирів одного із підрозділів ЗСУ в Запорізькій області за вказівкою ФСБ.
За даними української спецслужби, батьки військового живуть на окупованій території Луганської області – їх взяли в полон і жорстоко катували, змушуючи військовослужбовця перейти на бік Росії. Солдата звинуватили у держзраді, і тепер йому загрожує довічне позбавлення волі.
Як пишуть журналісти, це не єдиний подібний випадок. Такий спосіб вербування став поширеним після початку повномасштабного вторгнення, оскільки російська армія окупувала 20% українських територій та взяла в полон тисячі місцевих жителів. Багато хто з тих, кого намагаються завербувати, це звичайні люди, які не мають досвіду у шпигунстві. Їх змушують розповідати про пересування української військової техніки чи підтверджувати, що випущена російська ракета вразила ціль.
Офіцер контррозвідки СБУ, коментар якого опублікований у матеріалі The Washington Post, радить людям, на яких тиснуть російські спецслужби, звертатися до правоохоронних органів України. У такому разі їх вважатимуть «жертвами», а не «зрадниками». Інакше їхні дії підлягають кримінальній відповідальності.
Чим ще схиляють до співпраці?
Головна спеціалістка з питань інформаційної політики Херсонської обласної прокуратури Анастасія Весіловська розповіла «Новинам Приазов'я», що російські силовики використовують різноманітні маніпуляції, щоб схилити українців до співпраці або щоб вони не чинили опору окупаційній владі.
Більш жорсткі методи використовуються, щоб змусити людей передавати якусь важливу інформаціюАнастасія Весіловська
«Починаючи від заманливих обіцянок, за якими людина нібито може покращити свій соціальний статус, до застосування насилля такого як незаконне ув'язнення для проведення бесід під час яких є прямі погрози життю і здоров'ю, як затриманого, так і близьких йому людей. Також застосовують тортури та катування. Більш жорсткі методи використовуються також, щоб змусити людей передавати якусь важливу інформацію, наприклад, щодо громадян з проукраїнськими настроями. Це робиться для того, щоб боротися з тими, хто може нести загрозу окупаційному режиму. Для того, щоб, все-таки, наприклад, подолати якийсь кадровий голод, який існує в окупаційних органах на ТОТ, вони пропонують людям захмарні зарплати, якісь бонуси, пільги та інше», – зазначила вона.
Проте, каже Весіловська, є люди, які з власних ідеологічних переконань йдуть на співпрацю з окупантами, але найпоширеніше – це прагматичні мотиви.
«98 вироків за злочини проти нацбезпеки»
Якщо людина починає співпрацювати з російськими силовиками і це шкодить інтересам України, такі дії можуть кваліфікувати як злочини проти основ національної безпеки, зауважила представниця прокуратури.
За даними відомства, з початком повномасштабного вторгнення за процесуального керівництва органів прокуратури Херсонщини розслідується понад 1900 кримінальних правопорушень вчинених проти основ національної безпеки. І станом на зараз вже 682 особи отримали підозру у вчинені таких дій.
«За злочин проти національної безпеки у нас передбачено покарання різне, залежно від наслідків, які настали. Це може бути покарання не пов'язане з позбавленням волі, а також безпосередньо позбавлення волі, у тому числі довічне. На сьогодні у нас за злочини проти основ національної безпеки прокурорами Херсонщини, судами за підтримання публічного обвинувачення судами вже винесено 98 обвинувальних вироків», – повідомила вона.
Суд зважає на обставини, в яких опинилася людина, коли пішла на співпрацю з Росією і визначає, чи були ці дії добровільними, чи примусовими, додала Весіловська.
«Людину, яка діяла під примусом, в принципі, не можна карати. Вона автоматично не підлягає кримінальній відповідальності. Можна притягнути до відповідальності лише ту особу, яка добровільно працює на окупантів і пішла на співпрацю, усвідомлюючи наслідки, які настануть після її злочинних дій проти української держави», – пояснила Весіловська.
«Шукають агентів, схожих на місцевих»
Заступник голови Бердянської районної ради Віктор Дудукалов повідомив «Новинам Приазов'я», що на окупованій території Запорізької області були випадки, коли російські силовики намагалися схилити до співпраці жителів, які виїхали на підконтрольну Україні територію.
«Переважно за гроші намагаються взаємодіяти з цими людьми. За гроші просять або від них інформацію щодо координат розташування збройних сил, або, відповідно, звертаються з іншими питаннями, які їх цікавлять – піти подивитися, хто де мешкає, хто на якій машині їздить, для того, щоб потенційно можна було організовувати диверсії або теракти. Якщо вони не можуть з кимось домовитися за гроші, то інколи вони можуть використовувати те, що в них є в заручниках на окупованій території фізично, чи то родичі тієї жертви, яку вони обрали, чи то майно, яке перебуває в окупації. Тобто те, що вони фізично контролюють або можуть контролювати», – розповів він.
Представники російської ФСБ на окупованих територіях шукають собі агентів, максимально схожих на типових місцевих жителів, каже посадовець.
Намагаються шукати тих, хто розмовляє саме на суржику, такому типовому для нашої сільської територіїВіктор Дудукалов
«Вони намагаються знайти серед мешканців окупованої території, так би мовити, своїх, які їм зможуть допомогти із різного роду інформацією щодо учасників бойових дій, учасників АТО, щодо тих, хто служив у поліції, тих, хто може мати якусь цікавість з точки зору кадрової необхідності, тому що з кадрами величезна проблема в окупації. І вони на це вербують наших українців на окупованій території, щоб вони там в суспільстві сприймалися як свої. І з середини суспільства діставали для ФСБшників інформацію. І вони навіть окремо намагаються шукати тих, хто розмовляє саме на суржику, такому типовому для нашої сільської території, на відстані максимум 100 кілометрів від Бердянська, щоб ці люди були завербовані, розмовляли суржиком і сприймалися як свої», – зазначив Дудукалов.
«800 грн за коригування ракет»
З тих, хто погоджується співпрацювати з російськими силовиками та надавати інформацію про ЗСУ або про об'єкти на підконтрольній Україні території, є люди з проросійськими поглядами або ті, хто роблять це переважно через гроші, додав посадовець.
«Я чув про гроші від 800–2000 гривень. За стандартом, це десь 100-200 доларів, здається, в кращому випадку. Тобто це невеликі гроші. І це отут наштовхує на питання, чи то така бідність винувата, чи то реально такий невеличкий додаток до того, що люди проросійські є. Я особисто знаю одного навідника, затриманого нашою СБУ разом з іншими підрозділами. Він у мене свого часу, працював в інституті, де я навчався в Запоріжжі. Він був офіцером міліції. Пішов на «гражданку», став цивільною особою. І оце таксував (працював таксистом – ред.) і наводив на [українські] позиції ракети росіян. Але я точно знаю, що він «ватник» (прихильних «русского мира» – ред.). Він такий типовий любитель совка, він вже рік чи півтора не на волі перебуває», – розповів Дудукалов.
«Постійно дезінформують»
Адвокат із Росії, колишній захисник українських політв'язнів Микола Полозов розповів детальніше «Новинам Приазов’я», як російські силовики використовують полонених українців для вербування їхніх родичів і отримання у такий спосіб необхідної інформації.
Тисячі людей перебувають у так званій сірій зоні. Навіть за російським законодавством вони утримуються на беззаконних підставахМикола Полозов
«Російська влада не гребує ні чим. Тобто, з одного боку, це можуть бути свого роду різні послаблення для перебування в полоні. Наприклад, можуть надавати можливість розмовляти телефоном за допомогою відеозв'язку. І тут важливо розуміти, що загальний стан і полонених, і цивільних, яких утримує російська влади, жахливий. Більшість із них – це тисячі людей, вони перебувають у так званій сірій зоні. Тобто навіть за російським законодавством вони утримуються на беззаконних підставах без судових рішень, без будь-яких документів», – наголошує адвокат.
Він також звертає увагу на те, що і полонених та цивільних заручників постійно дезінформують. Їм як правило щодня розповідають, що Україна програла війну, що їх близьких вбито, занурюючи цих людей у важкий психологічний стан.
«Я вже не кажу про фізичне насильство, тиск, тортури, побиття тощо. Тому такого роду пряник, як можливість хоча б із близьким поспілкуватися, іноді дуже дієвий», – зауважив Полозов.
Але буває і навпаки, коли російські силовики починають демонструвати родичам полонених, що ще більше знущаються з них, каже адвокат.
Іноді це зовсім зневірені матері, яким кажуть: ось йдіть подивіться чи немає там якоїсь базиМикола Полозов
«Можуть катувати й показувати це. Для того, щоб припинити це, рідні теж готові йти на все, в тому числі на можливі злочини проти України. На жаль, такі випадки є. Звичайно ж, насамперед їх цікавлять або самі рідні військовослужбовців, які залишаються в Україні, або ті, хто мають доступ до якихось документів, або, умовно кажучи, до великих воєначальників і можуть цю інформацію звідкись отримувати та передавати російським спецслужбам. Іноді це зовсім зневірені матері, яким кажуть: ось йдіть подивіться, чи немає там якоїсь бази або якихось ракет, і після цього туди здійснюють прильоти російських ракет», – розповідає адвокат.
Російська влада використовує будь-які методи, які можуть їй допомогти виграти війну і не зупиниться ні перед чим, додав Полозов.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Їх там катують до смерті». Історії трьох полонених українців ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Виїзду нема. Чому російські сили не випускають українців з окупації? ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Я дуже боюся, щоб сина не катували там»: історії українських «в’язнів Кремля»