Російські фейки про історію півдня України: на них будується пропаганда

Які історичні міфи і фейки існують про південь України? Чому російська пропаганда використовує історію українського південного регіону? Як протидіяти історичним маніпуляціям в інформаційному просторі? Ці та інші актуальні питання обговорювали у програмі «Новини Приазов’я» на Радіо Свобода.

• Українські історики стверджують, що північне Причорномор’я і південь України досі страждають від міфологізованої історії про цивілізаційну роль для цих земель російської імператриці Катерини ІІ у 18-му столітті. Зокрема, на цьому ґрунтується ідея так званої «Новоросії». Саме так про історію півдня України звикли розповідати і гіди, і навіть шкільні підручники.
• Сучасна українська археологія дає реальні докази того, що розвинений центр цивілізації був на цих землях ще у 14-15 століттях, і він був пов'язаний з культурою та історією трьох народів – українського козацтва, Великого князівства Литовського часів князя Вітовта і кримських татар.

Різниця між фейком та міфом

Політолог з Херсону Дементій Білий розмежовує два близьких поняття, які часто плутають: міф та фейк. «Є міфи та легенди, а є історичні фейки. Їх треба розрізняти. Фейк – це спеціально створене неправдиве повідомлення про те, чого не було, з метою увести в оману чи у пропагандистських цілях. Наприклад, «на півдні завжди був дикий степ, а цивілізацію сюди принесли росіяни». Це є фейк», – пояснює Білий.

Він також наводить ще один поширений історичний фейк: «Сталін був успішним керівником, під час його правління був стрімкий ріст промисловості».

Насправді ж, частину заводів будували американські інженери, а найважчу роботу, в надзвичайно важких умовах, робили селяни, які не мали документів і не могли нікуди поїхати. Було дуже багато жертв. Голодомор – це розплата за волелюбність українського народу, а з іншого боку – розплата за заводи, які треба було будувати».

Показувати правдивість ситуації, на його думку, можна саме через такі паралелі.

Переосмислення ролі Катерини ІІ та Потьомкіна

Культурний центр Україна-Литва вже понад шість років займається підтримкою експедиції Інституту археології Національної академії наук України, яка досліджує середньовічну пам’ятку на великому городищі біля села Тягинка на Херсонщині. Голова організації Наталія Бімбірайте розказала під час ефіру, що ця пам’ятка дуже мало досліджувалася і донедавна не було достовірних даних про історію цих місць.

«З 2017 року археологи знайшли перші артефакти 14 століття литовського походження. Це хрестоподібні шкіряні накладки на шкіряні торби – калита, так звані гаманці. Вони абсолютно тотожні литовським знахідкам цього періоду», – розказала Бімбірайте.

Кожного року експедиція знаходить все більш вражаючі артефакти, зазначає вона.

«Наприклад, в 2021 році на 30-ту річницю відновлення Незалежності України ми знайшли залізну гетьманську булаву – ознаку влади в Україні. Поки достовірно невідомо, кому вона належала, але це вражаюча знахідка. Поступово ми відкриваємо рештки середньовічної фортеці, з усіма знахідками і артефактами вона датується кінцем 14-го – початком 15-го століття. Це період Великого князівства Литовського на чолі з князем Вітовтом, це підтверджує, що тут існували південні кордони тодішнього великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського», – переповідає Бімбірайте.

За її словами, знахідки свідчать про високий рівень цивілізації тодішнього міста. Дослідниця підкреслює: «Наші знахідки спростовують фейк про так звану цивілізаційну роль Катерини ІІ та Потьомкіна на півдні України. Маємо переосмислити ці події. Російська імперія жодного культурного шару тут не мала, крім їхньої військової агресії, так само як і зараз відбувається з Кримом та Сходом, із зазіханням Росії на територіальну цілісність України. У 18 столітті Росія так само окупувала цю територію, ідучи війною на Крим, і знищила все, що було побудовано до них. Власне, історія була переписана».

Водонапірна вежа і князь Трубецький

Перші подібні висновки, за словами дослідниці, робив в 1914 році Віктор Гошкевич – український археолог та краєзнавець з Херсону.

«Він тоді провів розкопки та склав схему цієї фортеці. Щоправда тоді не було квадрокоптера і він намалював половину фортеці. Вона насправді вдвічі більша, трикутної форми Константинопольского типу», – розповіла Наталія Бімбірайте.

Завдяки подібним експедиціям та дослідженням, за її словами, у населення поступово змінюється розуміння історії та цінностей.

«Коли ми починали, місцеві жителі майже не знали, що тут було, не надавали цьому значення. Натомість це грабувалося: каміння, з якого побудована фортеця в Тягинці, можна побачити у приватних будинках. Крім фортеці, ми на Херсонщині маємо унікальну середньовічну вежу, назва якої збереглася як топонім – вежа Вітовта, або Литовська вежа. Це найстаріша кам’яна споруда, яка збереглася у майже первозданному вигляді донині на півдні», – каже вона.

Представники Культурного центру Литва-Україна зазначають, що «врятували вежу від знищення».

«В опублікованому плані побудови другої черги Каховської водостанції ми побачили, що майбутній канал зачіпає вежу, вона потрапляла в епіцентр будівництва. Ми розпочали кампанію, в результаті якої в 2018 році Кабмін прийняв рішення про постановку цієї пам’ятки на облік в Національний реєстр пам’яток архітектури», – стверджує Бімбірайте.

За її словами, пам’ятка виявилася зовсім не дослідженою. Саме тому і ширилися фейки про її походження: «Легко поширювати фейк про те, що це водонапірна вежа, збудована Трубецьким (князь Петро Трубецький – ред.) у 19-му столітті.

Насправді ж, в результаті дослідження ми виявили, що скріплюючі матеріали вежі на 99% ідентичні вежі у Меджибожі, яка датується 14-15-им століттям. Але остаточна дата не встановлена. Для цього необхідна додаткова експедиція та фінансування», – каже дослідниця.

Воронцов – батько-засновник Бердянська?

За словами політолога з Херсону Дементія Білого, виділяють приблизно шість великих наративів для російської дезінформації. Частина з них стосується півдня України. Серед них, що ніякої України на півдні не було, а була так звана «Новоросія».

«Нагадаю, що на підтвердження цього міфу будувалася ціла система фальсифікацій. Наприклад, більшість міст півдня вважають датою свого заснування кінець 18-го століття: Берислав, яке насправді дуже старе місто, Генічеськ, Херсон», – зазначає політолог.

Однак в Україні продовжують слідувати російським лекалам літочислення.

«Ведуться дискусії істориків, краєзнавців, але влада проявляє такий незручний консерватизм, вони звикли до тих імперських наративів і послуговуються ними, – констатує Білий. – Причини такого явища він вбачає у багаторічній російській пропаганді. Сила пропаганди, яка одурманює жителів нашого краю з 19-го століття, з російської історичної школи».

Щоб змінити дати заснування, каже експерт, депутатам місцевих рад треба обговорити і проголосувати дане питання.

«На жаль, політичні сили, які при владі у наших містах, не готові до таких історіософських дискусій», – каже він.

Але є і позитивні моменти, каже Білий: «Поступово ситуація змінюється. Потроху справжня історія до нас повертається. Це справа рук громадських активістів та науковців-ентузіастів».

«Тема літочислення південноукраїнських міст є топовою кілька останніх років», – каже Ігор Лиман – історик з Бердянська, представник наукової школи, яка досліджує Україну часів Російської імперії вже близько 30-ти років.

Представники цієї школи «лупають цю скелю міфів. Баталії стосовно Одеси, Нікополя тривають вже давно», каже він.

«За радянських часів використовувалися підходи цивілізаторської місії Російської імперії, зрозуміло, на що вони працювали. З іншого боку, не можна суто з патріотичного міркування намагатися у будь-якому місті здавнювати історію до часів Давньоруської держави, як це робиться із Запоріжжям», – певен Лиман.

Він наводить локальний приклад: «У Бердянську стоїть пам’ятник Воронцову, як батьку-засновнику, оскільки генерал-губернатор Новоросійського краю Воронцов віддав наказ про пошук місця на Азовському морі, де заснувати порт, потім неодноразово відвідував Бердянськ та називав вулиці. Це викликало протидію «свободівців», які були проти встановлення цього пам’ятника».

Бердянськ, листопад 2018 року

Проте, за його словами, на території Бердянська життя тривало і до 1827 року – офіційної дати заснування міста.

«Ще за часів, коли Бердянська коса була у складі Османської імперії, там запорозькі козаки мали свої рибні заводи і соляні промисли. Це ще один міф про постійну ворожнечу козаків та татар. Але насправді: вони час від часу воювали, але чудово співіснували, перебираючи один в одного звичаї», – зазначив Ігор Лиман.

Поширення фейків гідами та через підручники

Попри активне з’ясування історичної правди, серед місцевих екскурсоводів ще зустрічаються міфи та фейки, які вони переповідають туристам.

«У екскурсоводів є певний дисонанс. Це і стало причиною освітніх заходів, які ми проводимо. Ми хочемо дати більше інформації від експертів в цій темі з аргументацією, щоб екскурсоводи не доносили неправдиву інформацію», – ділиться Бімбірайте.

Вона підкреслює: «Власне вежа Вітовта і фортеця Тягинь разом створюють комплекс, який підтверджує існування розвиненої цивілізації за кілька століть до Катерини ІІ».

На думку завідувача кафедри історії та філософії Бердянського державного педагогічного університету Ігоря Лимана, кількість фейків у підручниках з історії залежить від фахової підготовки та світоглядних позиції автора самого підручника.

«Міфів та фейків вистачає. Але історія – це не фізика, не математика. Тут процес накопичення знань та з'ясування реальної інформації триває постійно», – наголошує історик.

У російському трактуванні минулого південь України до XVIII століття був диким степом і землею небезпечних кочівників. Зокрема, так змалював у своїй статті цей регіон президент Росії Володимир Путін в липні минулого року. За його версією, з приходом сюди Російської імперії ця територія була колонізована та цивілізована. Втім, історики наголошують, що степи північного Причорномор'я протягом століть часто змінювали своїх господарів. Тут були візантійські колонії, панували скіфи і сармати, готи, анти, хозари і печеніги. У IX столітті руський князь Святослав переміг хозарів і на якийсь час встановив контроль над степом. Вихід до Чорного моря для держави, яку нині називають Київська Русь, був стратегічно важливим – саме завдяки цьому здійснювалися торгові і культурні контакти з Візантією.