Юлія Щетина
Херсонський центр соціально-психологічної реабілітації дітей розташований у селі Степанівка, яке межує з Чорнобаївкою. Під час російської окупації тут перебувало понад пів сотні дітей, яких довелося рятувати від депортації до окупованого Криму або на територію РФ. Про те, яким чином колектив закладу зміг убезпечити маленьких херсонців від такої долі, проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя» розповів директор цього центру Володимир Сагайдак.
Володимир Сагайдак
«Сподівалися на евакуацію»
За словами директора Херсонського центру соціально-психологічної реабілітації дітей Володимира Сагайдака, на початок війни в закладі було 52 дитини. Це діти позбавлені батьківського піклування та діти, які опинились в складних життєвих обставинах Вік цих дітей – від 3 до 18 років.
Опинилися сам на сам без фінансування, без підтримки держави, тому було важко
– Коли почалась війна, ми опинилися в окупації. Опинилися сам на сам без фінансування, без підтримки держави, тому було важко. Звичайно, ми вже зрозуміли, що те, життя, яке в нас було, воно вже буде не таким.
Сагайдак розповів, що перші місяці закладу дуже допомагали виживати волонтери. Вони привозили продукти, ліки тощо. Через якийсь час в центрі поменшало і працівників.
– Певна частина людей виїхала з окупації, потім люди теж залишали роботу і виїжджали разом зі своїми дітьми, тому не було працівників. Бувало таке, що ми троє працювали на 53 дитини. Плюс була комендантська година, яка з 17:00 починалася, але транспорт о 15:00 вже не працював . І, звичайно, вихователі, які приходили і повинні були працювати до 20:00, вони вже в 14-й годин йшли додому.
Архівне фото. Російські військові патрулюють окупований Херсон
Директор згадує, що з першого дня війни в центрі сподівалися, що їх евакуюють.
Нас готові були прийняти всі країни світу. Але головна умова була – приїхати до Львова
– Але ця надія з кожним днем гасла і ми десь протягом трьох місяців зрозуміли, що ніхто нас не зможе вивезти з окупації, бо росіяни не випускали, а тим більше таку категорію дітей і в такій кількості нас би не випустили.
– Нас готові були прийняти всі країни світу. Але головна умова була – приїхати до Львова, а звідтіля вони нас заберуть. Звичайно, ми літати не вміли. Тому ми залишились в окупації.
«Конспіративне життя»
Сагайдак каже, що тривалий час дітям довелося вести прихований спосіб життя.
Діти не кричали, не сміялися, не бігали, вони розуміли, що якщо буде крик, шум, то нас можуть знайти
– Ми весь цей період вели конспіративне життя. Діти не виходили на вулицю, у нас є закрита територія, ми її називаємо господарським подвірʼям, куди привозять продукти і машини, але з вулиці не видно цього. Там діти гуляли по 15 хвилин, кожна група. Не кричали, не сміялися, не бігали, вони розуміли, що якщо буде крик, шум, то нас можуть знайти.
– Діти розуміли, що їх можуть разом з нами вивезти в Росію, тому поводилися дуже гарно.
Про центр російські військові дізналися через кілька місяців після окупації.
– Росіяни в червні нас знайшли, вони зрозуміли, що є заклад, де піклуються про дітей. Тому, коли в них виникла проблема, на лінії фронту, це село Новопетрівка, там є спеціалізована школа, де в підвалі проживало разом з директором школи 15 дітей, російські солдати вивезли цих дітей до нас.
Директор центру згадує, що переляканих дітей з Новопетрівки привезли на бойових машинах.
Вони думали, що їдуть в Росію. Але, слава богу, вони їхали до нас. З нами вони прожили 3 місяці
– Діти були перелякані, бо вони думали, що їдуть в Росію. Але, слава богу, вони їхали до нас. З нами вони прожили 3 місяці і за цей період росіяни контролювали цих дітей – вони приїжджали, питали, як вони живуть, як їх годують, чи не ображають? Коли 19 жовтня, вони почали тікати з Херсону, то, звичайно, вони забрали цих дітей.
Сагайдак стверджує, що не міг сховати цих дітей.
– Якби ми їх сховали, то їх би все одно знайшли. Росіяни вміють вибивати покази і були люди, які сказали б, де перебувають діти і постраждали б не тільки діти, яких ми сховали, а постраждали б і всі працівники. Тому цих дітей окупанти вивезли. Сказали, що везуть в Генічеськ, але брехали, їх вивезли спочатку в Крим, а звідти в Анапу Краснодарського краю.
Надалі, за словами співрозмовника, цих дітей, за допомогою закордонних волонтерів, все ж вдалося вивезти з території Росії в Грузію.
«Вигадували легенди»
Задля порятунку дітей свого центру керівнику закладу довелося піти на підробку документів і навіть опанувати для цього фотошоп.
Я розумів, що провезти дітей через блокпости буде проблемою. Тому ми на кожну групу дітей робили легенди
– В нас були російські блокпости й вони (окупанти – ред.) перевіряли документи і роздягали людей, обшукували сумки та рюкзаки. Я розумів, що провезти дітей через блокпости буде проблемою. Тому ми на кожну групу дітей робили легенди.
– Одна з них – це молода вихователька, років 30, взяла 5 дітей, найстаршій дівчинці було 16 років. Це були різновікові діти. Починаючи від 5 рочків і до 16. Тому, звичайно, я розумів, що на першому блокпості будуть проблеми. І ми придумали версію, що у неї є сестра, і сестра на 9-му місяці вагітності на обстеженні в лікарні й вона їх везе додому. Ми це проговорили зі старшою дівчиною, яка їхала з вихователем і для того, щоб підтвердити цю версію, я зробив довідку. Зробив у фотошопі печатку лікарні, бо я не знав, яке відношення в лікарні… Тобто люди, які там працювали, могли нас просто здати.
Але все склалося добре, каже директор закладу. Підопічних центру вивезли до Миколаївської області. Попри деокупацію, перебувати в херсонському центрі дітям зараз небезпечно.
– 11 грудня прилетіли снаряди у двір цього будинку і повилітали вікна, де діти спали. Тому, поки що я можу сказати, що жодна наша дитина не постраждала, усі вони живі, здорові, але в центр ми їх не можемо повернути, бо Херсон обстрілюють і обстрілюють кожен день.
- Наприкінці січня Верховний комісар ООН у справах біженців Філіппо Ґранді заявив, що Росія порушує фундаментальні принципи захисту дітей у воєнний час, видаючи українським дітям російські паспорти та віддаючи їх на усиновлення до російських родин. Йдеться про дітей, яких вивезли із окупованих територій України до Росії. Найчастіше, це відбулося проти волі дітей.
- Критики дій Кремля порівнюють депортації українських дітей до Росії з «германізацією», якій гітлерівські нацисти піддавали дітей з окупованих Східної та Центральної Європи. Досі немає можливості встановити точну кількість депортованих нацистами з України дітей у роки Другої світової війни. Дослідники називають цифри від трьох до 50 тисяч з території СРСР. Гітлерівці відбирали «расово чистих» дітей, перевиховували їх у спеціальних пунктах і відправляли у німецькі родини на усиновлення. Більшість із тих викрадених країною-агресором дітей ніколи не дізналися, що з ними сталося.
- Уповноважена президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'я Герасимчук у січні заявляла, що її відомству «вдалося ідентифікувати та верифікувати дані 13 899 дітей, які були викрадені та депортовані російською армією». Дитячий омбудсмен України сказала, що лише 125 із них вдалося повернути додому.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.