Чим закінчилося засідання Міжнародного суду ООН за позовом України проти Росії стосовно геноциду? Наскільки відрізняються справи, які розглядає Міжнародний суд ООН та Міжнародний кримінальний суд? Чи складно довести у суді, що Росія чинить геноцид українського населення? І чи належить до цього злочину депортація дітей до Росії? Про все це – в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Із 18 до 27 вересня у Гаазі тривало засідання Міжнародного суду ООН за позовом України проти Росії щодо Конвенції про геноцид. Офіційний Київ стверджує, що Росія зловживає міжнародною Конвенцією про запобігання геноциду для виправдання повномасштабного вторгнення. Адже, оголошуючи «спеціальну військову операцію» (як в РФ називають війну проти України), президент Росії Володимир Путін заявляв, що має на меті «запобігти геноциду» на сході України.
- Україна подала цей позов до суду в Гаазі через два дні після початку повномасштабної війни 24 лютого 2022 року. Пізніше, у жовтні минулого року Росія висунула попередні заперечення щодо юрисдикції суду та прийнятності заяви України.
- До судового процесу у цій справі долучилися 32 держави, серед яких усі країни-члени ЄС, окрім Угорщини. Також долучені Велика Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія та Ліхтенштейн. Усі вони, виступаючи у суді, наполягли на тому, що Міжнародний суд ООН має юрисдикцію для розгляду цієї справи. Українська делегація сподівається, що суд винесе рішення щодо юрисдикції до кінця цього року.
- Слухання проходили у два раунди: Росія виступала 18 та 25 вересня, а Україна – 19 і 27 вересня. Експерти, яких цитує агентство Reuters, заявили, що рішення на користь Києва не зупинить війну, але може вплинути на майбутні репараційні виплати.
«Пропаганда РФ в суді»
Представник України у Міжнародному суді ООН Антон Кориневич у коментарі Радіо Свобода назвав передбачуваними аргументи Росії під час слухань. Представники цієї країни у суді звинувачували владу України у «розпалюванні русофобії, нацизмі, нападах на населення Донбасу, вбивствах цивільних» тощо. За словами Кориневича, такі аргументи Росії не мають юридичної ваги, і це просто пропаганда, якій не мало б бути місця у суді.
Антон Кориневич
Російська Федерація зманіпулювала, спаплюжила поняття геноцидуАнтон Кориневич
«Міжнародний суд ООН – це судовий орган Організації Об'єднаних Націй. Це орган, який вирішує питання на основі права і фактів міжнародного права. І це не платформа для пропаганди. Тобто це суд, який вирішує юридичні спори між державами. В чому полягає цей спір? Так, у тому, що Російська Федерація зманіпулювала, спаплюжила поняття геноциду, порушивши таким чином Конвенцію про злочин геноциду 1948 року і використавши оцей претекст геноциду для здійснення повномасштабного вторгнення на територію України», – зазначив він.
За словами Кориневича, рішення суду на користь України може мати вплив на низку інших рішень на шляху до притягнення Росії до відповідальності.
Публічні слухання Міжнародного суду ООН за позовом України проти Росії 6 червня 2023 року
Наступною стадією є стадія репараційна та компенсаційна. Для цього теж потрібне рішення Міжнародного суду ООНАнтон Кориневич
«Нам це потрібно для різних цілей. Для того, щоб ми мали ствердження того, що не тільки держава – жертва цієї агресії, так вважає, а це вважає головний судовий орган ООН. Ну і нам це потрібно в тому числі для репарацій. Тому що до прикладу питання репарації може ставитися у міжнародному суді ООН, коли рішення справи по суті. Тобто наступною стадією є стадія репараційна та компенсаційна. Для цього теж потрібне рішення Міжнародного суду ООН. Воно тільки допоможе нам ще більше рухатися по треку із забезпечення відповідальності Росії, в тому числі і репараційно-компенсаційному, по збільшенню політичного тиску на РФ і застосуванню цих рішень в інших питаннях», – пояснив представник України в ООН.
Про суть справи
Адвокат, який представляє жертв воєнних злочинів в міжнародних і українських судах, Юрій Білоус наголосив, що цей судовий процес не вирішує питання, чи здійснює Росія геноцид в Україні. Справа стосується того, як Росія використовує терміни, що зазначені у Конвенції про геноцид.
Юрій Білоус
«Росія маніпулює цим терміном щодо геноциду і штучно використовує термін геноцид. РФ використовувала його для того, щоб, в першу чергу, визнати так звані «ДНР» та «ЛНР» (незаконні збройні угруповання – ред.), потім на підставі того, що нібито в Україні відбувається геноцид в Донецькій, Луганській областях, для захисту російськомовного населення, захисту тих людей, яких РФ вважає тими, що страждають від геноциду, Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Ось наша держава взяла цю Конвенцію про геноцид, взяла статут цього Міжнародного суду ООН і звернулася з заявою до суду, де попросила ухвалити таке рішення, яким буде зафіксовано, що ніякого геноциду в Україні, в Донецькій, Луганській областях з боку української держави не було», – роз'яснив адвокат.
Два процеси
- У березні цього року Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав ордери на арешт президента Росії Володимира Путіна, а також уповноваженої з прав дитини Марії Львової-Бєлової. Вони є підозрюваними у незаконному примусовому переміщенні українських дітей.
- Речниця МЗС Росії Марія Захарова тоді заявила, що рішення Міжнародного кримінального суду про арешт не мають для РФ жодного значення, зокрема, з правової точки зору.
- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець неодноразово заявляв, що така політика стосовно українських дітей є складовою геноциду української нації.
Юрій Білоус пояснив, чим відрізняються судові процеси Міжнародного суду ООН і Міжнародного кримінального суду стосовно геноциду.
Це може робити Міжнародний кримінальний суд. Це можуть робити й інші цивілізовані держави. Тому що геноцид є злочином міжнароднимЮрій Білоус
«Важливо не плутати Міжнародний суд ООН – держава проти держави – це місто Гаага. Міжнародний кримінальний суд – там судять людей за воєнні злочини, за злочини проти людяності та геноцид. Він також знаходиться в Гаазі, це саме той суд, який видав ордер на арешт президента Путіна в лютому 2023 року. Тому людей, громадян РФ, за геноцид судити можна. Ми можемо це робити на національному рівні в Україні і, звісно, це може робити Міжнародний кримінальний суд. Це можуть робити й інші цивілізовані держави. Тому що геноцид є злочином міжнародним», – пояснив адвокат.
Він також підкреслив, що Конвенція про запобігання геноциду 1948 року передбачає, що її визнає велика кількість держав, які є підписантами цієї Конвенції. За словами Білоуса, «вони зобов’язані вживати заходи, щоб карати тих людей, які коять геноцид – військових, політиків та пропагандистів».
«Депортація дітей – це теж геноцид»
Адвокат розповів, що означає геноцид з юридичної точки зору.
«Геноцид – це фізичне, біологічне знищення або якоїсь групи, або частини групи як такої, а саме: національної, етнічної, расової чи релігійної. Оці 4 групи захищає Конвенція про геноцид. Це саме намір знищити. Це вбивство з наміром знищити людей як таких, які належать до певної групи. Людина, яка творить геноцид, вбиває іншу саме тому, що вона належить до певної групи, з прямим умислом. Це і буде геноцидом в юридичному тлумаченні», – зазначив він.
Тіло жінки, яка, за словами місцевих жителів, була вбита російськими військовими. Місто Буча Київської області, 2 квітня 2022 року
За геноцид передбачене довічне ув'язнення для тих осіб, які його здійснювали, зазначив Білоус.
«Це може бути людина, яка безпосередньо вбиває, безпосередньо заходить в окуповані міста й організовує різні злочини. Підкреслю, з найнижчого рівня до найвищого, враховуючи пропагандистів, представників освіти, які у своїх промовах, у своїх книжках, статтях закликають до геноциду», – наголосив він.
Втім, злочин геноциду довести непросто, додав адвокат. І пояснив, чому. Зокрема, каже він, треба доводити спеціальний намір знищувати людей в конкретному випадку – в Україні саме через те, що вони – українці.
«Вбивство може бути як воєнним злочином, так злочином проти людяності, так і геноцидом. Це залежить від того, який масштаб, на якій території, скільки людей знищено і – найголовніше – за яким планом це робилося. Чи була це широкомасштабна політика? Чи був спеціальній намір знищувати українців саме тому, що вони – українці? Тому депортація дітей, так, вона теж може бути визнана геноцидом», – додав Білоус.
«Дітей розібрали по сім’ях»
Група дітей з 5 осіб, яких вдалося повернути з російської депортації, також перебували в Гаазі, де у супроводі уповноваженого Верховної Ради з прав людини Дмитра Лубінця та уповноваженої президента України з прав дитини та дитячої реабілітації Дар'ї Герасимчук розповідали свої історії. Діти також зустрілися з керівництвом Міжнародного кримінального суду (МКС).
Омбудсман України Дмитро Лубінець в Гаазі разом з українськими дітьми, яких вдалося повернути після депортації до Росії
«Важливість їхнього приїзду сюди – це показник того, що ми готові показати і надати свідчення конкретних дітей, які перебували під тиском РФ. Так, безумовно, їхні свідчення, їхні історії повинні стати окремими сторінками в томах кримінального провадження проти РФ. І саме в Гаагу, де буде відбуватися зустріч з керівництвом МКС, на мій погляд, найбільш важливо було не тільки приїхати офіційним представникам України, а й привезти дітей, які можуть розказати свої власні історії», – наголосив Лубінець.
Українські діти розповідали в Гаазі історії свого повернення з російської депортації
«Новини Приазовʼя» поспілкувалися з двома підлітками, яких російські військові під час блокади Маріуполя вивезли на окуповану територію Донецької області. Їх звати Іван Матковський і Максим Бойко. У червні минулого року дітей вдалося повернути на підконтрольну Україні територію.
Це було перше повернення дітей спільними зусиллями Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України та організації «СОС Дитячі містечка». Зараз підлітки – студенти Маріупольського будівельного фахового коледжу, який переїхав на підконтрольну Україні територію.
Хлопці розповіли про те, як їх вивезли з Маріуполя.
«Ми були у Маріуполі 24 лютого, ми там жили 4 роки. 5 березня (2022 року – ред.) ми потрапили в центр міста, ми були в бомбосховищі, потім 19 березня до нас прийшли українські військові й сказали йти звідти, бо буде обстріл. Вранці 20 березня зібралися невеликою групою і вийшли на селище Мангуш, йшли пішки і потрапили на російський блокпост. В нас там перевірили документи, речі й потім за блокпостом посадили в автобус, довезли до Мангуша. У Мангуші дізналися, що ми – діти-сироти, вони (окупаційні сили – ред.) зателефонували до «служби у справах дітей» – і нас забрали до Донецька», – розповів Іван Матковський.
Іван Матковський
Він каже, що з ним був його старший брат та ще один хлопець Богдан. Вони всі – зі школи-інтернату. Трьох підлітків окупаційні служби забрали, а повнолітнього брата Івана відпустили. Як розповідають хлопці, дітям пропонували поїхати до табору у Росію, але вони відмовилися і чекали, щоб їх забрав директор коледжу і їхній опікун – Антон Білай.
З огляду на бойові дії і окупацію Росією частини південних територій України, редакція не може отримати офіційного підтвердження про деякі озвучені свідчення чи незалежно їх перевірити.
«Подолали 4 тисячі кілометрів»
Обирався найбезпечніший шлях. Тому що ми їхали, спочатку я один, потім з хлопцями через Європу – це Польща – Литва – Латвія
«Коли я вибрався на підконтрольну уряду України територію, це було 23 березня. Тоді безпосередньо вже розпочалася така підготовка. Я вже мав по телеграму, по вайберу зв'язок з хлопцями, у них інтернет в лікарні був. І таким чином ми спілкувалися. Там (в Донецьку – ред.) я спілкувався з «начальником служби у справах дітей» «ДНР». Обирався найбезпечніший шлях. Тому що ми їхали, спочатку я один, потім з хлопцями через Європу – це Польща – Литва – Латвія, пішки переходили кордон, заходили до РФ, а там вже чекає інший автобус. А потім Москва – Ростов – Донецьк. Це якраз в другій половині травня запрацював цей маршрут», – згадує чоловік.
Щоб дістатися України, маріупольці подолали 4 тисячі кілометрів. Зараз хлопці продовжують навчання у коледжі та живуть у гуртожитку, додав опікун.
«Маріупольський будівельний фаховий коледж тимчасово переміщений до Хмельницького політехнічного фахового коледжу. Тому ми тут розміщуємося, ми й минулого року робили набір, і в цьому році набір. Керівництвом коледжу були забезпечені найгарніші умови», – запевняє Білай.
«Не всіх дітей повернуть»
Програмна директорка організації «СОС Дитячі містечка» Дар’я Касьянова розповіла «Новинам Приазов’я», що депортація для дітей зазвичай є дуже травмуючою подією. За її словами, часто на очах цих дітей гинули їхні батьки, інші рідні або близькі люди.
Дарʼя Касьянова
Дитина сама ховала дідуся, а потім батька, а після цього дитину вивезли в РосіюДарʼя Касьянова
«У нас є випадок, коли дитина сама ховала дідуся, а потім батька, а після цього дитину вивезли в Росію. Він там був у якомусь реабілітаційному центрі, після цього повернули в Луганськ, після цього знов вивезли в Росію і там намагалися влаштувати в прийомну сім’ю. Тому, дійсно, те, що ці діти пережили, це жах. Ми іноді, коли пишемо ці історії, документуємо ці факти, не впевнені, чи дорослі могли б після цього жити», – зазначила вона.
Згідно з даними офіційного порталу «Діти війни», станом на 28 вересня Росія депортувала 19 тисяч 546 дітей. Повернути вдалося 386. Згідно з даними з відкритих джерел, кількість незаконно переміщених дітей становить 744 тисячі, сказано на порталі.
До України з РФ повернули двох дітей, їхня мати була звільнена з полону в жовтні 2022 року, липень 2023 рік
Касьянова вважає, що не всіх дітей вдасться повернути до України через те, що про деяких з тих, кого вивезли до РФ, в Україні не знають.
Повернути дітей з окупованих територій іноді складніше, ніж з території РосіїДарʼя Касьянова
«Дітей з Маріуполя вивозили маленьких, і вони можуть не знати, що відбувається, не розуміти. Так, з часом вони дізнаються. І, працюючи багато років з дітьми, які усиновлені в Україні, я точно знаю, що у дитини завжди з'являються питання про походження, про те, звідки дитина. Все одно це буде, але буде, на жаль, через умовно 10-12 років. Поки ми штучно, в ручному режимі повертаємо цих дітей, і це невелика кількість. Зараз ми бачимо, що повернути дітей з окупованих територій іноді складніше, ніж з території Росії. Тому що там і військові дії, і дуже складна логістика, і дуже часто це діти, які не мають уже нікого (сироти)», – пояснює вона.
Про механізми вивезення дітей з РФ
Правозахисниця зазначила, що настільки масового явища депортації дітей у світі ще не було, тому і немає ефективних механізмів, які б дозволили їх повернути. Це могла б бути якась третя країна, яка була б посередником в цьому процесі і куди можна вивозити українських дітей з РФ, каже Касьянова.
«Я так розумію, пропрацьовується механізм, що якась країна буде таким хабом, куди будуть вивозити цих дітей, там вони будуть проходити, умовно, реабілітацію і тільки після цього повертатися в Україну», – поділилась правозахисниця.
Євген Межевой, батько з Маріуполя. Його дітей депортували в Росію. Він їх повернув
Вона додала, що на Заході подекуди не розуміють глибини проблеми, яка пов'язана з незаконним вивезенням дітей до Росії.
Ми кажемо, що дитина має свою сім’ю в Україні, вона хоче повернутися. Чи запитали у дитини її думку?Дарʼя Касьянова
«Іноді ті питання, які нам ставлять, в тому числі європейські журналісти, шокують. Типу, а що тут поганого, якщо дитина буде жити в прийомній сім’ї в Росі? Що тут поганого?! Ми кажемо, що дитина має свою сім’ю в Україні, вона хоче повернутися. Чи запитали у дитини її думку? Це ж не маленькі діти, дуже часто це дорослі діти. Є Конвенція ООН з захисту прав дитини, й це ратифікований документ для багатьох країн світу. Чому такі питання взагалі виникають?» – наголосила правозахисниця.
Саме через це, каже Касьянова, свідчення дітей, а також їхніх батьків, опікунів в Гаазі є дуже важливими. Це міняє ставлення до проблеми західного світу, дає розуміння того, що мова дійсно йде про депортацію, що є злочином і може трактуватися як геноцид, додала вона.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: «Веде війну в ім’я жахливої брехні» – представник України закликав суд ООН розглянути поданий проти РФ позов щодо геноцидуМасштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.
Геноцид і його ознаки у діях Росії проти України
Під час широкомасштабної війни Росія вчиняє щодо громадян України усі види злочинів, які можуть підпадати під визначення геноциду, вважають правники, дослідники геноцидів і правозахисники.
А саме:
- оголошення намірів про знищення українців: президент Росії і представники російської влади неодноразово заявляли, що українців як етносу «не існує», що це «штучно створена» нація, і тих, хто так не вважає, «треба знищити», а України і українців не повинно існувати у майбутньому;
- публічні заклики до знищення українців;
- цілеспрямовані обстріли систем життєзабезпечення населення та закладів охорони здоров’я України з метою позбавити людей електроенергії, водопостачання, зв’язку, медичної допомоги та інших засобів для життя;
- переслідування і знищення на окупованих територіях людей із проукраїнською позицією;
- винищення інтелігенції: учителів, митців, людей, які є носіями української культури та виховують інших у ній;
- запровадження в освітніх закладах на окупованих територіях системи навчання та виховання, націленої на зміну ідентичності дітей;
- депортація дітей без батьків до Росії з метою зміни їхньої ідентичності;
- вилучення та знищення із бібліотек українських книг, пограбування музеїв та цілеспрямоване викрадення артефактів, що вказують на давню історію українців.
Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього була ухвалена Генеральною асамблеєю ООН у 1948 році.
Країни-учасниці Конвенції, а їх на сьогодні 149, мають запобігати актам геноциду і карати за них під час війни та в мирний час.
Конвенція визначає геноцид як дії, що здійснюються із наміром повністю або частково знищити національну, етнічну, расову, релігійну, етнічну групу як таку.
Ознаки геноциду: вбивство членів групи або заподіяння їм серйозних тілесних ушкоджень; навмисне створення життєвих умов, розрахованих на знищення групи; запобігання дітонародженню та насильницька передача дітей з однієї групи до іншої; публічне підбурювання до вчинення таких дій.