«Двічі мене «розстрілювали»: прикордонник, якого вважали зниклим, повернувся з полону

Валерія Константинова

Олександр Зарва – український прикордонник. Він один з тих полонених, яких під час обміну повернули в Україну 3 січня 2024 року. У полоні йому довелося писати розписку окупантам про власний розстріл, пережити знущання, втратити 40 кг ваги, але не втратити віру в перемогу України. Він розповів проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя», як під час полону люди в камерах сходили з розуму, а російські наглядачі розпилювали по камерах газ.

«Не змогли вийти з оточення»

Олександр Зарва – головний сержант третього прикордонного загону, водій відділення інспекторів прикордонної служби. З 2015 року пішов служити в ЗСУ, був учасником АТО. Під час боїв у селі Борова на Харківщині 13 квітня 2022 року потрапив у полон та тривалий час вважався зниклим безвісти.

Олександр Зарва

Наш співрозмовник є головним сержантом третього прикордонного загону, працював водієм відділення інспекторів прикордонної служби.

Ще у 2015 році пішов служити в ЗСУ, був учасником АТО. Під час боїв у селі Борова на Харківщині 13 квітня 2022 року потрапив у полон та тривалий час вважався зниклим безвісти.

Олександр згадує, що 15 лютого 2022 року його відправили у відрядження під Валуйки, де він пробув до 24 лютого. Там його і застало широкомасштабне вторгнення РФ. Він детальніше розповів, на яких напрямках йому довелося виконувати бойові завдання.

– Цього дня наш загін почали розподіляти по всій території, повністю підконтрольній загону. Я спочатку був на Донецькому напрямку, потім – на Луганському, а пізніше відправили на Харківський, де і потрапив у полон.

За словами прикордонника, ніхто не очікував, що російські сили зайдуть так швидко.

– Ми були підготовлені, працювали разом з 79-ою окремою десантно-штурмовою бригадою, проте не вистачило людей та техніки. Нас оточили, і ми не змогли вийти з кільця. Декому усе-таки вдалося вийти, а дехто загинув. Я виходив дозорною машиною й отримав поранення, ще один побратим загинув. Поки надавав медичну допомогу, мене російські військові потягнули до себе.

Коли український прикордонник з побратимами потрапив у полон, то кілька днів їх російські військові возили різними територіями.

– Нас повезли в Шебекіно, Бєлгородська область, у наметове містечко, де і тримали певний час. А потім – у місто Старий Оскол в СІЗО. Тут вже почалася наша подорож. Перебували ми там до жовтня 2022 року. До обміну весь час були в місті Кінешмі, це Іванівська область, під Москвою.

«Там просто вандали»

Сержант каже, що як тільки російські військові взяли українців в полон, то відібрали абсолютно всі речі.

Олександр Зарва

– Навіть зняли ланцюжок з хрестиком. Мені здається, якби були золоті зуби, то вони їх вирвали б. Там просто вандали.

Нас постійно возили зі зав’язаними очима. Я не міг зорієнтуватися, де ми взагалі знаходимося. Кидали та тримали всюди, де було вільне місце: у підвалах, складських приміщеннях тощо.

Під час перевезень українських військовополонених окупованими територіями їх могли не годувати по три дні, згадує Олександр. Про те, як відбувалися допити чоловік розповідає без деталей, але зазначає, що знущалися дуже сильно.

– Вже на території Росії почалися серйозні допити. З фізичним натиском. Я розказувати сильно не буду, але просто знущалися.

«Стояли по 16 годин»

За словами Зарви, українських полонених, як військових, так і цивільних тримали в камерах. Наприклад, якщо камера була розрахована на 4 осіб, то туди доварювали додаткові ліжка і розміщали там по 12-15 людей.

– Малий простір, де люди сходили з розуму. Перший час, коли ми приїхали в Кінешму, майже три місяці просто стояли. Нас підіймали о 6 ранку та змушували співати гімн Росії. Потім стояли по 16 годин. Сідали лише, коли їли. Також могли нас підняти посеред ночі. Давали читати книжки про капіталізм, соціалізм, комунізм.

Принесли перелік своїх солдатів, які загинули у Харківській, Луганській та інших областях, яких вони вважали героями, і змушували нас вчити ці прізвища. Якщо помилявся хоч в одній букві, били. Не було жодного цілого ребра. А ще змушували співати різні російські пісні. Їх вмикали росіяни по гучномовцю. Змушували кричати гасла про нашого президента (Зеленського). Але ми відмовлялися це робити. Нас десь знімали, видали текст, стали з автоматами за спиною та сказали:

- Бери, читай.

- Я цього читати не буду.

- Тоді пиши розписку, що ми тебе розстріляємо.

І я написав: «прошу вас такого-то числа мене розстріляти». Поставив підпис. Двічі мене «розстрілювали» і не розстріляли. Не хотів я цього говорити, бо це було неправдою.

«Втратив 40 кг ваги»

Олександр Зарва каже, що до полону важив 115 кілограмів, а повернувся з полону додому – 75 кг. Харчування було неякісним.

– Як ви думаєте, яке харчування там було? Ніяке взагалі. Годували лушпинням від картоплі. Ми не встигали їсти, бо було дуже гаряче. А якщо не встигав з'їсти, то виводили з камери та били. Тому ми харчувалися в основному хлібом та водою. Зранку приносили кашу, одна тарілка була розрахована на дві людини. Виходило по 3-3,5 ложки їжі.

Полонених не змушували виконувати роботу, каже прикордонник. На вулицю випускали лише на кілька хвилин. Олександр розповів, що у камерах вони самостійно прали одяг у холодній воді. Раз на тиждень їх водили в баню, де можна було поголитися.

– Опалення російські військові вмикали за бажанням. Робили як їм заманеться. Все виконувалося по команді. Наприклад, щоб відчинити або зачинити вікно, потрібно було отримати дозвіл. Траплялося, що у камеру розпилювали газ із газового балончика та примушували співати гімн Росії.

Про допити та катування

Прикордонник розповів і про регулярні допити, під час яких російські військові намагалися дізнатися, де знаходяться військові бази та іншу військову інформацію.

Олександр Зарва з побратимами

– Я їм одразу сказав, що нічого не знаю, бо я звичайний водій. Мене три рази допитали, і більше я їм був нецікавий.

До полонених приїжджали так звані прокурори з окупованих територій, аби призначити строки «за воєнні злочини». Зарва пригадує декілька випадків.

– Один хлопець отримав 15 років, а інший – десь 20-25 років. Вони перебували в сусідніх камерах. Потім їх звідти забрали. Куди їх відвезли, що з ними далі – невідомо.

Олександр стверджує, що у камерах перебували й цивільні полонені, яких окупанти забирали без будь-яких причин. Під час перебування у полоні українці піддавалися знущанням, але й російській пропаганді.

– Російські військові розповідали різні нісенітниці. Наприклад, що представники СБУ будуть нас різати на частини та розкидати. Там була суцільна пропаганда, багато неправди. Над нами сильно знущалися. У мене є татуювання на руці із зображенням герба України, квітів з Котигорошком і вірш Шевченка про москаля. То я був у них гість програми. Головне – це пережити.

«Мамі говорили, що я безвісти зниклий»

Через півтора року полону Олександру дали можливість написати мамі листа. Чоловік поділився, що саме повідомив тоді рідній людині.

– Я написав «все добре, живий і здоровий». Але писати потрібно було російською мовою, бо вони не визнавали нашу рідну українську. Мама отримала листа. Потім сказали, що мені надійшов лист від неї, але прочитати не дали. І тоді я вже знав, що про мене полоненого хтось знає. Адже десь пів року мамі говорили, що я безвісти зниклий.

За словами прикордонника, російські військові були дуже «зомбовані» (перебували під впливом російської пропаганди - ред.) та нічого не розуміли.

– Як мені один казав: «Если бы мы не напали на вашу страну, Зеленський хотел у нас отжать Кубань и Архангельськ». Я кажу: «Ви взагалі хворі на голову чи що?». Там люди не розуміють взагалі, що відбувається. Їм це все розповідають у новинах, а вони вірять. Усі злі на нас, але не можу зрозуміти чому.

«Ви їдете на обмін»

Олександр Зарва говорить, що перед тим, як його разом з іншими полоненими везли на обмін, до камери заходили російські військові та називали прізвища, казали виходити з речами.

– Всього з Кінешмі нас було 17 осіб. Нас завантажили в автозак і десь 4 години везли. Потім ще чотири години чекали літака. Звозили та завантажували людей з багатьох в’язниць Росії. Всього було 230 осіб.

Зрозуміло, що це не перевозять в інше місце утримання, а на обмін. Ще в автозаку ми між собою почали перешіптуватися, хоч це і було заборонено. Нам сказали: «Ви їдете на обмін». Я кажу: «Спасибі велике». Ми зрозуміли, що нас везуть додому. Коли приїхали у Сумську область, побачив наш український стяг і герб. Я потрапив додому.

Повернення українських полонених з РФ, 3 січня 2024 рік

Повернувшись на рідну землю, військовослужбовець одразу зателефонував мамі.

– Це було найголовніше. Мене більше нічого не цікавило. Кажу: «Мамо, не переживай, я в Сумах, все нормально. Я вже вдома. Тільки не плач, бо тобі не можна».

Після реабілітації Олександр Зарва планує повернутися на службу.

– Я буду продовжувати нести службу, поки не закінчиться повномасштабна війна. Вже написав рапорт на переведення у Хмельницький. Піду служити в академію. Буду поряд зі своєю п’ятирічною донькою.

Радість і сльози обміну: фоторепортаж про звільнення 207 українських полонених

«Для перемоги потрібна віра»

Український прикордонник впевнений, що поступово Україні вдасться повернути всіх полонених.

– У нас сильний народ, сильний президент, ми сильні. Головне – все перетерпіти, триматися та не тікати за кордон. Бо деякі так роблять і думають, що вони там пересидять. Я надивився у Луганській, Донецькій, Харківській областях, як ці тварюки (російські військові – ред.) приходять і просто викидають людей з дому. Не хочу, щоб прийшли так само викинули з дому мою матір, дитину. Я буду до останнього і звільнятися зі служби не планую. Україна переможе, все буде добре! Головне – вірити. Чим більше будемо вірити, тим ближче будемо до перемоги.

• Україна і Росія 3 січня повідомили про перший за близько пів року великий обмін полоненими. Київ зміг повернути 230 військових і цивільних.
• Тим часом, Міноборони Росії повідомило, що 3 січня повернуло 248 російських військовослужбовців, які брали участь у повномасштабному вторгненні в Україну.
• 31 січня між Україною і Росією відбувся ще один 50-й обмін полоненими, в ході якого додому повернули 207 українців, серед них майже половина – захисники Маріуполя, повідомив президент України Володимир Зеленський.