Як російська окупація впливає на свідомість жителів, які залишаються на тимчасово окупованих теренах України? Які наслідки для суспільства має довготривала окупація? Скільки людей чекають на деокупацію та підтримує рух українського підпілля? Яких кроків від української влади бракує людям в окупації? Про все це – в матеріалі проєкту Радіо Свобода «Новини Приазовʼя».
- Президент України Володимир Зеленський вважає, що Україні буде складніше ментально повернути після деокупації людей з Донбасу, аніж з Криму, оскільки там велися бойові дії і більш поширеним був сепаратизм. Про це він сказав на зустрічі зі студентами трьох миколаївських закладів вищої освіти наприкінці листопада 2023 року. На Донбасі була постійна контактна лінія і постійні бойові дії, а це означає, що в тій чи інші сім'ї Донбасу не усі повернулися... Деякі жителі Донбасу і зараз теж воюють на боці Росії. Разом з цим бойових дій в Криму не було, пояснив президент.
- На окупованих територіях загарбники продовжують вишукувати проукраїнськи налаштованих жителів. Зокрема російська окупаційна влада проводить моніторинг соціальних мереж у пошуках членів українського підпілля, повідомляють у Центрі національного спротиву, який створено Силами спеціальних операцій. Там закликають українців, які вимушено перебувають в окупації, зберігати пильність і зайвий раз не наражати себе на небезпеку.
Луганськ: «мітингували проти війни»
«Новини Приазовʼя» вирішили дізнатися, як мінялися настрої населення Донбасу, частина якого вже тривалий час перебуває в російській окупації.
Дар’я Калашнікова – мисткиня, волонтерка та активістка з Луганська. У 2014 році вона організувала Євромайдан у своєму рідному місті. Проте через російську окупацію дівчині довелося покинути Луганськ. Вона розповіла про спротив українського населення на сході України.
Напис на гаражі в Луганську, 2014 рік
Це була перша артикульована агресіяДарʼя Калашнікова
«Після закінчення Євромайдану просто були окремі мітинги проти війни. І вони були, наприклад, 8 березня прямо в центрі міста навпроти будівлі СБУ. 8 березня було все нормально. Я була з постерами. Це був мітинг саме проти війни. А 9 березня був день народження Тараса Шевченка. Саме в цей день, 9 березня, в Луганську просто розбили проєвропейський, проукраїнський мітинг. Просто людям порозбивали обличчя, комусь зламали ніс. Це була перша артикульована агресія», – згадує активістка.
«Не готові бути біженцями»
З 2014 року Дар’я проживала в Києві, а після початку повномасштабного вторгнення Росії виїхала до Риги. Ми поцікавилися її думкою про те, чому частина українського населення досі залишається в окупованому Луганську? Дівчина зауважила, що більшість не готові були, як раніше, так і зараз, крокувати в невідомість.
«Люди відмовляються покидати домівку, в якій вони вкорінились вже. Тут є кілька окремих питань. Перше – кожного разу, коли ти в житті робиш крок в невідоме, ти маєш спиратися на себе, ти маєш бути сильним і дорослим. І це не про вік в документах, це про психологічний вік, психологічний стан. Є окрема інша тема – колективної відповідальності. Я це переживала кілька разів в Україні. Це неприємно. Наприклад, коли не здають квартири ВПО (внутрішньо переміщеним особам – ред.). Зараз таке саме було і в Європі, де не хочуть здавати квартиру біженцям, бо невпевнені у їхній платоспроможності», – каже українка.
Під час евакуації поблизу міста Лиману на Донеччині, 11 травня 2022 року
З початку окупації частини Донбасу російська влада активно почала просувати пропаганду на цих територіях, каже Дарʼя. Вона стверджує, що неодноразово чула певні пропагандистські тези від деяких російських громадян за кордоном. Одним із найчастіших закидів, є теза про те, «де ви були 8 років».
Лівобережжя Херсонщини: «70% чекають деокупації»
З 2022 року під окупацією опинилася частина Херсонської області. Володимир Коваленко – міський голова Нової Каховки, яка перебуває досі під контролем російських сил, розповідає, що зараз в громаді залишається близько 14 тисяч жителів. За його словами, 70% з них мають українську позицію та чекають на деокупацію міста ЗСУ.
Одна з доріг на в’їзді до Каховського району Херсонської області, 9 січня 2022 року
Це наші люди, це наші громадяни і їхню психіку треба оберігатиВолодимир Коваленко
«З моєї точки зору, відсотків 70 з тих 12-15 тисяч, що там живуть, однозначно чекають ЗСУ. Звичайно, час робить свою погану справу, певна зневіра є. Важко зрозуміти людям, які не були в окупації хоч один день, психологію і внутрішній стан тих людей, які там перебувають майже два роки. Тому не повинно бути таких легко кинутих слів, звинувачення якогось, що ви там по своїй волі залишилися. Треба бути дуже обережним. Це наші люди, це наші громадяни і їхню психіку треба оберігати», – наголосив він.
За словами Коваленка, у Новій Каховці залишаються різні прошарки людей. Хтось тримається української позиції, хтось змирився з окупацією і не чинить спротиву, а хтось користується можливостями, наданими російською владою, зазначив міський голова.
Під час акції проти збройної агресії Росії в День Незалежності України. Тбілісі, Грузія, 24 серпня 2022 року
«Друга категорія людей – це, як правило, люди достатньо серйозного вже віку, які змирилися з ситуацією, вони не йдуть на співпрацю, не беруть участь у якихось референдумах, виборах, не йдуть очолювати заново так звані створені підприємства. Але в силу життєвих обставин вони змушені були піти взяти той паспорт (російський – ред.), бо треба звертатися до лікарні, взяти 10 тисяч рублів і таким чином виживати. А є люди, які взяли російські сертифікати, виїхали, взяли якесь житло», – розповів він.
«Чітка позиція влади»
Коваленко наголошує, що українська влада має мати чітку та єдину позицію щодо людей на окупованих територіях, щоб вони відчували свою відповідальність.
В окупації відбувається примусова російська паспортизація
«Ви пам'ятаєте ситуацію з паспортами? Один високий чиновник каже, візьмете паспорт, куди вам діватися, це не є зрадою, за це не буде відповідальності. І інша чиновниця такого ж рівня каже, ви будете нести за це відповідальність. Тут повинна бути чітка позиція: хто колаборант, а хто ні», – наголосив міський голова.
- 1 травня 2023 року віцепремʼєрка, міністерка з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук опублікувала рекомендації для українців, які перебувають на окупованих територіях, щодо отримання російських паспортів. Вона зауважила, що її рекомендації залишаються незмінними – російські паспорти не брати, з окупантами не співпрацювати й за можливості виїхати.
- Водночас Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець 30 квітня заявив, що українці на окупованих територіях можуть брати російські паспорти задля того, щоб вижити.
Маріуполь: «змирилися з війною»
Майже два роки під російською окупацію перебуває Маріуполь. Головна редакторка місцевого видання «0629» Анна Романенко каже, що зараз у місті переважно залишаються люди, які змирилися з обставинами війни.
Ушкоджена обстрілом стела на в'їзді до міста Маріуполь з боку Бердянська, травень 2022 року
Це не означає, що вони прийняли до себе у серце російську владу. Це означає лише те, що вони змирилисяАнна Романенко
«Значна частина людей, які мали проукраїнські погляди або були нейтральні, а зараз отримали такі погляди в результаті дій РФ, вони виїхали з Маріуполя. Більша частина людей, які там залишилися, це переважно літні люди або люди, які повернулися через майнові причини, через те, що вони не змогли влаштуватися на підконтрольній владі України території або навіть у Європі. І це не означає, що вони прийняли до себе у серце російську владу. Це означає лише те, що вони змирилися з тими обставинами, в які вони потрапили й потрапило їхнє місто», – пояснила вона.
«Приховують реальні погляди»
За спостереженнями Романенко, людей, які ідеологічно підтримують Росію, в Маріуполі небагато – близько 15-20%.
«Я думаю, що їхнє число фактично не змінилося у порівняні з тим, яким воно було до повномасштабного вторгнення. Я маю сподівання, що найбільш радикальні ці прибічники будуть тікати після деокупації Маріуполя, залишаться ті, які саме або нейтральні, або зараз живуть в очікуванні України й приховують свої реальні погляди», – каже журналістка.
Під час акції «Маріуполь – це Україна» проти незаконних так званих референдумів Росії на окупованих нею частинах України. Одеса, 24 вересня 2022 року
Зараз, в тимчасово окупованому Маріуполі російська влада активно просуває свою пропаганду, зазначила Романенко. І це має свій вплив на містян додала вона.
Люди намагаються підлаштовуватися під ці обставини. Але це не означає, що вони принципово змінюють свою позиціюАнна Романенко
«Щодня їм кажуть (російські сили – ред.): «Ну ми ж вкладаємо такі ресурси. Не думаєте ж ви, що ми їх вкладаємо дарма? Що ми просто марнотрати? Раз вкладаємо, значить знайте, це місто ніколи не повернеться Україні». І люди намагаються підлаштовуватися під ці обставини. Але, знову повторю, це не означає, що вони принципово змінюють свою позицію. Це тільки означає те, що вони підлаштовуються. Я вважаю, що з деокупацією Маріуполя не буде проблем, саме з людьми. Проблеми будуть там, де української влади не було вже 10 років», – зазначила вона.
Щоб після деокупації ментально не втратити українців, влада має вже зараз почати впровадження чіткої політики щодо людей в окупації, наголошує Романенко.
«Ми спостерігаємо те, що немає повноцінної комунікації органів влади всіх рівнів з людьми на окупованих територіях у плані злочин і покарання. У людей немає досі розуміння, що їх чекає за, наприклад, отримання російського паспорта, або за роботу в будівельній компанії, або в якомусь Пенсійному фонді чиновником. Немає повноцінної комунікації по цих темах з боку українського уряду. І це дуже проблематично, тому що саме цю інформацію люди, які залишаються в окупації, шукають», – додала журналістка з Маріуполя.
«Новини Приазовʼя» зверталися до Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, щоб дізнатися про конкретні напрацювання в майбутніх процесах реінтеграції населення, яке перебувало в російській окупації. Однак там не надали нам інформації, посилаючись на зайнятість.
Про досвід Німеччини
Певний досвід «ментального возз'єднання» має сучасна Німеччина. Після Другої світової війни країна була розділена на дві держави. Чотири десятки років німці жили у різних країнах з різним політичним режимом.
І якщо Федеративна Республіка Німеччини (ФРН) стала потужною демократичною країною, то східна частина, що опинилася у зоні радянського впливу, стала копією СРСР. У 1989 році НДР припинила своє існування. Але вплив цієї історії на сьогодення відчувається досі. Про це «Новинам Приазов’я» розповів аналітик Стокгольмського центру дослідження Східної Європи Андреас Умланд.
Жителі Західного Берліна збираються перед Берлінською стіною 11 листопада 1989 року, спостерігаючи, як східнонімецькі прикордонники руйнують частину стіни, щоб відкрити новий пункт пропуску між Східним і Західним Берліном
«Ця так звана демократична республіка чимось подібна, скажімо, на «ДНР» або «ЛНР» (незаконні військові угруповання – ред.) вона теж не була суверенною республікою. Тобто там, врешті-решт, посол Радянського Союзу мав останнє слово. І так сталося, коли тільки прийшов сигнал від Москви, що Москва не буде підтримувати цей режим, це коли Горбачов сказав, що кожен може піти своїм шляхом, тоді дуже швидко цей режим пав, був кінець цього режиму східнонімецького. Тобто це був такий режим, який скоріше був побудований на силі, а не на підтримці народу», – зауважив Умланд.
Він зазначає, що для ментального об'єднання з деокупованими територіями значну роль відіграють контакти між людьми та освіта. У Німеччині реінтеграційними процесами опікується агенція політичної освіти, яку підтримує уряд.
«Найбільше ефективне, звичайно, це контакт між людьми. Тобто, щоб люди з окупованих територій приїжджали на неокуповані території. І навпаки, щоб люди з неокупованих територій приїжджали в колишні окуповані території. Потім, звичайно, освітня система грає велику роль. Ми в Німеччині теж маємо таку агенцію політичної освіти, яка підтримується урядом і яка роздає безкоштовно матеріали про те, як функціонує демократія, що таке Європейський союз, що таке західні цінності. Тут, звичайно, має бути спеціально для цих регіонів така інформаційна політика, яка б теж представила інший наратив того, що сталося з 2014 року на окупованих територіях», – вважає Умланд.
- Російська влада у вересні 2022 року оголосила про анексію чотирьох українських областей, включно із Запорізькою, які були лише частково окуповані.
- Україна і Захід засудили цю спробу анексії. Київ, Вашингтон, а також Британія і Канада оголосили про нові санкції проти РФ.
- Українська влада заявляє, що збройним шляхом боротиметься за повернення окупованих територій під свій контроль.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
Загалом, за час повномастабної війни від 24 лютого 2022 року по кінець червня 2024 року ООН верифікувала дані про щонайменше 33 878 постраждалих цивільних, серед них 11 284 загиблих.
Реальна кількість втрат, зазначають експерти, набагато більша. Тільки під час блокади і бомбардування Маріуполя, як заявляє українська влада, могла загинути понад 20 тисяч людей.