Хай війна закінчиться у 2022-му, а чому ж не вірити! Кілька мрій окупованих українців у Новий рік

Донецьк, терикон Чумаковський. Нагору, зверніть увагу, забралися двоє дівчат

Артур Гмиря

Чого б хотілося в прийдешньому 2022-му жителям окупованих територій? Радіо Донбас.Реалії запитало співрозмовників з міст, які нині контролює російська гібридна адміністрація.

Пара пенсіонерів із Донецька розповідає:

Хочеться з онуками в Україні, хоч у новому році, побачитися, сподіваємося, вийде. А зараз лише до родичів у Росію пускають – от ми і їдемо на новорічні до них, шашлики посмажимо, Путіна послухаємо, хай вже чогось наобіцяє. У нас так багато хто робить.

Вкрай депресивно налаштований пенсіонер із Горлівки:

– Хотілося б, щоб дороги відремонтували, але не віриться; якщо пощастить, центр нашої Горлівки залатають, а на околицях так і буде ризик подарувати собі пару нових колес після поїздки. У закінчення війни тут точно ніхто не вірить: усі, хто залишився, або звикли до такой дійсності, хоч і бентежної, і тяжкої, гнітючої, або щодня зранку до вечора йдуть якомога далі від неї за пляшкою.

У мене за ці часи гарно розвинулась тривожність – живу на околиці. Хочеться, щоб повномасштабного вторгнення РФ не почалося, а то днями тільки про нього й говорять. Молюсь, щоб дав Бог здоров’я дожити до завтра – про Новий рік говорити нічого, прокинувся зранку й уже щасливий, що живий. Вип’ю чарку за здоров’я рідних і ляжу спати. Ніякого президента слухати не буду: що Путін, що Зеленський нічого для нас не роблять, тим паче, ця скотина Пушилін.

А от школярка з тієї ж Горлівки готова до святкування.

На новорічні будемо гуляти, відсвяткуємо, як треба. Звісно, війна напружує, але нічого не поробиш, потрібно продовжувати жити. Святковому настрою нічого не завадить, має бути весело.

Валентина Сергіївна з Донецька:

– КПВВ Пушилін-гад не відкриває, а з дітьми побачитися дуже хочеться, вже б і через Росію поїхала, але здоров’я зовсім паскудне. Смішно, бо не знаєш, що може не витримати: серце чи коліно. Два роки вже не стрічалися – у ніщо більше не вірю, а на відкриття КПВВ сподіваюсь. Знущаються з нас, як хочуть. Хочеться, щоб ці сім років закінчилися, як страшний сон, але віри все менше чи взагалі вже немає.

Вражає своїм оптимізмом Галина Василівна, яка витратила 20 годин, аби дістатися з окупованої Макіївки у вільну Україну до онука на Новий рік:

Вірю, що це не назавжди, хотілося б, щоб у прийдешньому році вже війна закінчилася, чого ж не вірити, вірити потрібно завжди! Не уявляю собі, як багато хто змирився з нею, ніколи цього не прийму, війна навіть зараз залишається війною. Звідси говорити легше, але ніколи не покидаю надій на покращення нашої ситуації. На жаль, через кілька тижнів доведеться повертатися, і це вже трохи гнітить... Ця дорога – справжнє випробування твого здоров’я.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безкоштовно). Ваше ім'я не буде розкрите. Матеріал опубліковано мовою оригіналу

ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Україна чинитиме опір. Чи готова тероборона? (фоторепортаж)
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Усі військові бази Росії на окупованому Донбасі. Супутникові знімки (оновлено)
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Що робити цивільним, якщо війна? Текст для тих, хто іронічно всміхається