Прем’єр-міністр Вірменії Нікол Пашинян, який 9 травня відвідав сепаратистський регіон Азербайджану Нагірний Карабах, заявив, що фактична влада цього регіону має взяти участь у мирних переговорах, метою яких є врегулювання конфлікту між Єреваном і Баку.
Пашинян поїхав до Карабаха на наступний день після його обрання прем'єр-міністром Вірменії.
Вірменські лідери традиційно відвідують регіон 9 травня. День Перемоги також збігається з днем, коли війська, підтримувані Вірменією, взяли під контроль місто Шуша в 1992 році під час війни в Нагірному Карабасі. У столиці Нагорного Карабаху Степанакерті Пашинян і фактичний лідер Нагірного Карабаху Бако Саакян поклали вінок до меморіалу солдатам, які загинули під час нагірно-карабахського конфлікту і Другої світової війни. Потім Пашинян і Саакян вирушили в Шушу.
«Я готовий – і Вірменія загалом готова – вести переговори з Азербайджаном, а від імені Карабаху має виступати президент Карабаху», – сказав Пашинян після зустрічі з Саакян.
Парламент Вірменії призначив Пашиняна на посаду прем'єр-міністра 8 травня після кількох тижнів масових протестів у країні.
Баку раніше висловив невдоволення з приводу планів Пашиняна відвідати Нагірний Карабах. Прес-секретар МЗС Азербайджану Хікмат Гаджієв заявив 8 травня, що «Нагірний Карабах, який в даний час окупований, завжди був невід'ємною частиною Азербайджану».
Нагірний Карабах мав автономію у складі міжнародно визнаних кордонів Азербайджану. Більшість населення цього регіону становили етнічні вірмени. Нагірний Карабах одностороннім чином проголосив 1991 року «незалежність» у перебігу протистояння кінця 1980-х і війни 1990–1994 років, унаслідок якого Азербайджан втратив контроль над регіоном. У Баку вважають, що цей регіон окупувала Вірменія: хоча Єреван разом із усім світом формально не визнав самопроголошеної «незалежності» регіону, він фактично надає йому щонайширшу підтримку.
Унаслідок конфлікту довкола Нагірного Карабаху загинули близько 30 тисяч людей, сотні тисяч стали біженцями. Азербайджан нині не контролює не тільки переважну частину самого Нагірного Карабаху, а й деякі прилеглі до нього території, які ніколи не належали до складу колишньої автономії, – всього близько 20% своєї міжнародно визнаної території.