ООН звинувачує соратника Трампа в порушенні ембарго на постачання зброї до Лівії – медіа

Ерік Прінс – засновник військово-охоронної фірми Blackwater та неформальний радник експрезидента США Дональда Трампа

Приватний охоронний підрядник та неформальний радник колишнього президента США Дональда Трампа Ерік Прінс порушив збройне ембарго Організації Об’єднаних Націй щодо Лівії – про це йдеться у звіті розслідувачів ООН, цитованому американськими медіа.

Цей конфіденційний документ Ради безпеки потрапив у розпорядження New York Times та Washington Post. В ньому йдеться про те, що Прінс запропонував військову операцію, спрямовану на допомогу лівійському генералу, командувачу Лівійської національної армії Халіфі Хафтару, в квітні 2019 року.

Така операція могла б допомогти Хафтару у його боротьбі проти міжнародно визнаного уряду Лівії.

Читайте також: У Лівії сторони-суперники домовилися про спільний тимчасовий уряд і майбутні вибори

План операції в тому числі передбачав формування загону для вистеження та вбивства лівійських військових командувачів, що протистоять Хафтару, стверджують журналісти New York Times.

Тим часом Washington Post цитує адвоката Прінса, який стверджує, що той нічого не порушив.

«Ерік Прінс не має жодного стосунку до будь-яких операцій у Лівії у 2019 році або будь-коли ще», – йдеться в листі юриста Метью Шварца, який наводить видання.

Прінс – брат колишньої міністерки освіти США Бетсі Девос та засновник військово-охоронної фірми Blackwater, став відомим після того, як співробітники його компанії у 2007 застрелили кількох неозброєних цивільних під час війни в Іраку. Трамп помилував чотирьох засуджених у цій справі.

У Лівії ще з часу скинення 2011 року влади диктатора Муаммара аль-Каддафі внаслідок народного повстання, підтриманого країнами НАТО, з різною інтенсивністю точаться громадянські війни.

Читайте також: У Росії фонд зі зв’язками з «Вагнером» заявив про визволення з полону в Лівії громадянина України

Головними діячами нинішньої війни є, з одного боку, міжнародно визнаний Уряд національної згоди, підтримуваний ООН, який контролює лише частину заходу країни – столицю Тріполі й сусідні території – за підтримки місцевих, переважно ісламістських угруповань. З іншого боку – законно обраний і міжнародно визнаний парламент, на боці якого діє Лівійська національна армія – більша частина колись єдиних збройних сил країни на чолі з головнокомандувачем фельдмаршалом Халіфою Хафтаром; вони контролюють більшу східну частину країни і не визнають Уряду національної згоди.

На боці уряду в Тріполі виступають, зокрема, Туреччина, Італія й Катар; Палата представників – парламент, який базується в місті Тобруці, – і її сили на чолі з Хафтаром мають підтримку Росії, Єгипту й Об’єднаних Арабських Еміратів, і меншою мірою Саудівської Аравії і Франції.

Крім згаданих двох головних сторін лівійського конфлікту, в країні діє чимало різноманітних місцевих сил і збройних угруповань, які тією чи іншою мірою контролюють відносно невеликі регіони.