23 лютого у туристично-інформаційному центрі Запоріжжя відбувся захід, присвячений річниці депортації радянською владою чеченців та інгушів.
Зокрема організатори презентували портрет «козака» авторства художника 19 сторіччя чеченського походження Петра Захарова-Чеченця, чий творчий доробок зазнав забуття внаслідок радянської політики щодо чеченців.
«23 лютого – день депортації чеченців, інгушів. Їх депортували до Середньої Азії, де народився, наприклад, (президент республіки Ічкерія Джохар – ред.) Дудаєв. Ми сьогодні хочемо нагадати не лише про те, що була депортація, а й про 1990-і роки 20 сторіччя, хочемо нагадати про 19 сторіччя, про Шаміля (лідер національно-визвольного руху на Кавказі у добу Кавказької війни 1817-1864 років – ред.), який чинив опір російській експансіоністській політиці. Хочемо нагадати, хто власне вбив батьків цього художника – це російський генерал Єрмолов. І будемо робити це через мистецтво», – розповів представник Національного заповідника «Хортиця» В’ячеслав Зайцев.
Читайте також: «Cусіди прийшли грабувати», «повернулися і односельці за тиждень мазанку збудували» – історії розкуркулених родів
Петро Захаров-Чеченець – єдиний професійний художник-чеченець 19 сторіччя. У 1819 році його малюком знайшли російські солдати на території аулу Дади-юрт, знищеного російськими військами за наказом генерала Олексія Єрмолова під час Кавказької війни. Дитину віддали на виховання козаку Захару Недоносову, а згодом його взяв на виховання до свої родини сам генерал Єрмолов. Художник в якості вільного слухача закінчив Петербурзьку академію мистецтв. Свої роботи підписував як «Захаров з чеченців», «Захаров-Чеченець» та «Захаров-Дадаюртський».
«Ми знаємо багато трагедій, про які говорять, як той же Холокост. Але історія Дади-юрта, Кавказької війни, така, що там вижили лише ті, хто не опинився на території того поселення. Було знищено сто відсотків населення. Один з тих, хто вижив – цей хлопчик, якого потім назвали Захаровим. У Грозному шанували його як діяча (культури – ред.). Була галерея його імені, від якої каміння на камінні не залишили, яку знищили як весь Грозний. Трагізм в чому? Бюст Єрмолова стояв в центрі Грозного практично поки не розвалився СРСР. Його пробували зносити, але його або відновлювали, або огороджували парканом. В 1991 році лише з появою Джохара Дудаєва він був прибраний звідти», – поділився під час заходу представник чеченської діаспори Запоріжжя на ім’я Малік.
Картини Захарова довгий час приписували іншим авторам
Представлена у Запоріжжі робота Петра Захарова, що зберігається в фондах Національного заповідника «Хортиця», не має авторського підпису: його, ймовірно, відрізано з нижньою частиною полотна. Встановити автора вдалося завдяки спільним зусиллям низки музеєзнавців.
«Через те, що чеченців було депортовано, його ім’я не згадували, приписували картини взагалі іншим майстрам. Він вже після смерті зазнав переслідувань. На картині зображений козак-чорноморець, але насправді, це якийсь грузинський князь, аристократ, який намальований у стилі козака-чорноморця. Ця картина була спочатку у Третяковці, потім – в Ленінграді, а у 30-х роках потрапила у Ворошиловград, сучасний Луганськ. У 1987 році хотіли отримати до музею картину «Козаки пишуть листа…». Є два варіанти, і хотіли б, щоб один потрапив до нас, оскільки музей козацтва. Але дозволили взяти «Козака». Ніхто не зрозумів, що це картина відомого чеченського художника, і лише зараз ми з’ясували, що автор – це дуже талановитий чеченський художник», – розповів В’ячеслав Зайцев.
Крім того, заходи з нагоди річниці депортації чеченців та інгушів, а також пам’яті жертв репресій кримських татар відбулися у Дніпрі.
У Музеї Голокосту зібрались зібралися науковці, представники національних та релігійних громад міста, молодь, небайдужі містяни.
Музей представив мінівиставку до Дня пам’яті жертв радянської депортації чеченського та інгушського народів, а також кінохроніку тих подій 1944 року.
«23 лютого розпочалась масштабна ганебна операція військ НКВС під назвою «Чечевиця» – коли треба було впродовж кількох днів виселити цілий народ. Порахувати важко, але ми говоримо, що це приблизно 600 тисяч. Чверть народу загинула під час депортації і в перший рік. Після, в травні 1944-го, розпочалась депортація кримськотатарського народу», – сказала історик Світлана Каюк.
Світлана Каюк
Присутні також вшанували пам’ять видатного лідера кримськотатарського народу Номана Челебіджіхана (1885–1918 рр.) Це лідер національного відродження, перший голова уряду Кримської Народної Республіки, організатор Курултаю кримськотатарського народу, муфтій мусульман Криму, Білорусі, Литви та Польщі, автор вірша «Ant etkenmen» («Я поклявся»), який пізніше став кримськотатарським національним гімном. Більшовики розстріляли його в ніч з 22 на 23 лютого 1918 року разом з сотнями кримськотатарських діячів.
«У ніч на 23 лютого було розстріляно 600 осіб, всі ті, хто творив і очолював кримськотатарське відродження», – зазначила Світлана Каюк.
Учасники заходу переглянули документальний фільм про Номана Челебіджіхана. Пам’ять загиблих вшанували молитвою за мусульманською традицією.
1944 року з 23 лютого до 9 березня майже всі представники інгушів та чеченців – за оцінками істориків, близько 650 тисяч людей – були силою виселені до Середньої Азії під приводом нібито їхньої співпраці з нацистською Німеччиною. Частину людей – переважно літніх, жінок та дітей з високогірних районів, було знищено на місці. Чечено-Інгушетію, як автономну республіку, у складі РФСР ліквідували. Близько половини депортованих загинули в дорозі чи вже на місці примусового поселення через суворі умови життя там. 1957 року, вже після смерті Сталіна, тим, хто вижив, дозволили повернутися на Батьківщину. Також було поновлено Чечено-Інгушську автономну радянську республіку у складі РФСР.