«Треба не плакати, а робити Нью-йоркський літературний фестиваль» – письменниця Вікторія Амеліна

Нью-Йорк в США та на Донеччині об’єднаються літературою. 2-3 жовтня в смт Нью-Йорк (колишнє Новгородське) пройде Ньо-Йоркський літературний фестиваль, який розповість про історію містечка, відкриє його імена, а також познайомить його жителів з поезіями та лекціями українських митців. Про те, яким буде фестиваль, Радіо Донбас.Реалії розповіла очільниця «НЛФ» Вікторія Амеліна.

– Як письменниця я вже дуже давно їздила на схід України з виступами й розмовами з місцевими жителями, брала участь у багатьох фестивалях. Мені бракувало такого фестивалю, який би не лише підтримував місцевих та намагався розважити людей, які живуть біля лінії фронту, але також і розповідав би решті України та світові про Донеччину.

Перегляньте також ефір з жителями прифронтового міста Гірське

З цієї точки зору, локація смт Нью Йорк – дуже вдала. З цього простіше робити бренд, ніж з чогось іншого. Також для мене це дуже особиста історія – про любов. Вся родина мого чоловіка з Нью-Йорка. З 2005 року я приїздила туди як молода невістка. До речі, в родині Амеліних завжди пам’ятали, що це Нью-Йорк, і пишалися тим, що в декого ще у свідоцтвах про народження було не Новгородське, а Нью-Йорк (місто перейменували у 1957-му - ред.).

Втім, коли я приїхала, картинка не збігалася з тим, що чоловік мені розповідав про своє дитинство. Екскурсія виглядала так: «ось тут був дитячий майданчик, ось тут був дитячий садок» і так далі… Селище занепадало, що мені було боляче бачити, а потім взагалі прийшла війна. Ми мусили вивозити звідти своїх родичів.

Щоразу, коли я чула по радіо англомовні пісні про Нью-Йорк (той, що в Америці), я думала про наш Нью-Йорк і починала сумувати, плакати. Врешті я подумала, що треба не плакати, а робити нью-йоркський літературний фестиваль.

– Склад гостей виглядає доволі солідно: Марк Токар, Сергій Жадан, Олена Стяжкіна, навіть митці з Америки та Франції.

– Через пандемію та близькість лінії фронту ми поки що не веземо наших друзів з Америки та Франції до Донеччини, але вони записують для нас відео, і ми будемо старатися робити телемости. У нас будуть відео зі зверненнями до нью-йоркців, з віршами про Нью-Йорк, про війну. Усі ці письменники, наприклад відомі американські письменники Аскольд Мельничук, Олена Дженінс, Василь Махно, – підбирають свої поезії, які би вони хотіли прочитати для нью-йорківців і не лише для них: це стосується всіх людей, які живуть біля лінії фронту.

– На фестиваль завітають лише місцеві, чи також люди з того ж Бахмута, Торецька, з інших куточків України?

– Якби ми робили фестиваль десь у безпечній локації – очевидно, ми би запрошували людей. На наш погляд, Нью-Йорк на Донеччині має стати центром тяжіння, цей фестиваль має притягувати людей з усієї України. Проте, цього року ми не запрошуємо, тому що не всі готові приїхати достатньо близько до лінії розмежування. Однак, ми всім раді й готові допомогти логістично. Буде автобус з Краматорська, а може, і кілька автобусів. Ми закликаємо кожного приймати рішення самостійно.

Будуть стріми на сторінці «Нью-Йоркський літературний фестиваль» у Facebook і сторінках наших партнерів, список яких ми також скоро оголосимо (Радіо Донбас.Реалії транслюватиме кілька подій у фейсбук - ред.).

– Ті митці, що погодились приїхати, одразу ж погодились, чи були в них якісь сумніви? На Донеччині зараз не те щоб багато якихось культурних подій, але скептики кажуть, що вони всі більш-менш однотипні. Чи не було такого?

– Насправді не чула подібного від тих, з ким спілкуюсь, зокрема від гостей фестивалю, яких ви назвали. Ми робимо фестиваль з концепцією, як у дорослих фестивалів: у нас є фокусна тема – «справжні імена, справжні історії». Йдеться про повернення справжнього імені Нью-Йорку. Коли російська пропаганда говорить про «американізацію», спекулюючи поверненням назви, ми хочемо наголошувати, що це повернення справжньої назви та історії. Довкола цього ми і будемо говорити з місцевою громадою. Ми відкриваємо для них свою програму – лекцію Олени Стяжкіної «Історія справжньої Донеччини: втрачена чи вкрадена». І хотіли би, щоб наступні лекції та дискусії чули не тільки в Нью-Йорку, а чули би і по всій Україні та за її межами.

– Ви сказали, що багато місцевих організацій відгукнулися на ініціативи з повернення історії. Наскільки можна зрозуміти, громада Нью-Йорка – дуже активні люди, які спочатку відстоювали повернення імені, а тепер намагаються створити з цього туристичний бренд. Чим ви надихнулися при спілкуванні з ними? Чи з’явились на ґрунті цього якісь ідеї співпраці, окрім фестивалю?

– Я бачу величезний потенціал. Це одна з причин, чому я не прийшла в Нью-Йорк: я, як ім’я, повернулась до Нью-Йорка. Я побачила у соцмережах активні громади, що обговорюють життя міста і бажають покращень. Там, наприклад, є ГО «Ініціативна молодь Нью-Йорка», які влаштовують свята, монтують про це відео. Ми їх зараз залучаємо до створення промо-ролика нашого фестивалю. Є історико-культурний центр «Український Нью-Йорк» – це відновлений німецький кооперативний магазин, справді історично цікава локація зі старими цеглинами та уламками черепиці, яку з ХІХ століття виготовляли у нашому Нью-Йорку. На старій черепиці відтиск кириличними літерами «Нью-Йорк». У символіці нашого фестивалю ми відмовились від концепції дизайну, який можна було би побачити в метро американського Нью-Йорка. Ми зробили айдентику цегляного кольору, кольору дахів українських та менонітських старовинних будинків нашого селища, а також традиційного для України блакитного кольору віконниць.

Німецький кооперативний магазин, пам'ятка селища

– Окрім лекцій, музики та віршів, чого ще очікувати на фестивалі? Планується конкурс есеїв для дітей...

– У нас є проект «Книжки для Нью-Йорка». Він народився з нерозуміння того, наскільки можливий попит на книжки в селищі. Ми зараз не запрошуємо видавців інвестувати в це, тому що у смт на 10 тисяч населення на лінії розмежування – людям не до купівлі великої кількості книжок. Ми поставили собі задачу, що всі книжки, про які ми представлятимемо на фестивалі, мають залишитись як подарунки в бібліотеці Нью-Йорка. Більшість книжок ми отримуємо безпосередньо від авторів або видавництв, відповідно вони будуть з дарчими авторськими надписами.

Конкурс есеїв – дуже важлива складова частина фестивалю. Ми сподіваємось, що конкурс есеїв, як і фестиваль, буде щорічним. Поки що це стосується тільки шкіл смт Нью-Йорк. Для 9-11 класів ми будемо проводити конкурс есеїв «У пошуках справжніх історій». Результати оголошуватимуться на нашому фестивалі – ми дуже хочемо, щоб старшокласники його відвідували.

– Дата проведення – початок жовтня. Чи не стане погода на заваді?

– Ми меншою мірою тривожимось через погоду, аніж через війну та пандемію. Ми не знаємо, яка буде ситуація з карантином. Основні події ми будемо проводити всередині (приміщення). У нас повністю складена програма, однак ми ще дискутуємо про локацію. Скоріше за все, це буде одна зі шкіл Нью-Йорка. У нас є інші варіанти, однак ми вважаємо, що сама назва «Нью-йоркський літературний фестиваль» та школа – вдале контрастне поєднання. Ми збираємось робити футболки «Нью-Йорк без понтів і пафосу», і нам здається, що Нью-Йорк «без понтів і пафосу» і наш літературний фестиваль має тепло та камерно проходити в школі.

– Фестиваль можна буде подивитися через онлайн-трансляцію з будь-якого куточка країни. Чи сподіваєтесь ви, що люди з окупованих територій дивитимуться трансляцію?

– Завжди, коли є трансляції, їх дивляться і з окупованих територій. За можливості я завжди звертаюсь до людей по той бік фронту. У мене є далекі родичі на окупованих територіях. Багато людей не можуть вмовити своїх батьків виїхати з тих територій, бо ті не хочуть залишати свої домівки і чекають на повернення України. Виступаючи деінде на сході України, я завжди кажу: «до зустрічі в Донецьку та Луганську». Я дуже в це вірю.

ОСТАННІЙ ВИПУСК РАДІО ДОНБАС.РЕАЛІЇ:

Ми працюємо по обидва боки лінії розмежування. Якщо ви живете в ОРДЛО і хочете поділитися своєю історією – пишіть нам на пошту Donbas_Radio@rferl.org, у фейсбук чи телефонуйте на автовідповідач 0800300403 (безплатно). Ваше ім’я не буде розкрите