«Демократія – це загроза для правління Путіна». Навіщо Україні вступати в НАТО

У Брюсселі 14 червня відбудеться саміт НАТО. Цього разу там будуть тільки члени альянсу і не буде партнерів, яким є, наприклад, Україна. Зазвичай саме в такому вузькому форматі проходять перші саміти після обрання нового президента США.

Через два дні Джо Байден зустрічається з Володимиром Путіним у Женеві. І, як очікується, теми України обов’язково торкнуться. Чи будуть вони говорити про Київ у контексті потенційного вступу в НАТО – поки що неясно. Але Кремль неодноразово виступав проти будь-якого розширення альянсу на схід. Після закінчення Холодної війни до НАТО приєдналися 13 європейських країн. Цю ситуацію Кремль уже багато років продовжує інтерпретувати як зраду Заходу.

Відносини сучасної Росії і НАТО були партнерськими – до 2014 року, поки Росія не анексувала український Крим. Союз НАТО після цього тимчасово припинив консультації з Москвою. Через те, що до позиції Росії прислухаються навіть усередині НАТО, реакція Кремля перешкоджає Україні отримати План дій щодо членства в НАТО.

Перший заступник директора українського центру «Нова Європа» Сергій Солодкий, депутат Верховної Ради від партії «Слуга народу» і голова постійної делегації України в Парламентській асамблеї НАТО Єгор Чернєв розповіли телеканалові «Настоящее время», створеному Радіо Свобода з участю «Голосу Америки», що на майбутньому саміті Північноатлантичного альянсу питання України порушуватимуть, але мова про план дій поки не йде.

Чернєв: На цьому саміті вкрай малоймовірно, що будуть такі рішення. Але у фінальному комюніке саміту однозначно буде згадана Україна, однозначно буде згадана підтримка подальшого просування України на шляху до НАТО – і, звичайно ж, у розрізі російсько-української війни і Росії як загрози не тільки Україні, але й євроатлантичній безпеці.

Єгор Чернєв

– Дивіться, як цікаво все складається: після саміту НАТО в Брюсселі пройде зустріч Путіна і Байдена в Женеві. Уже говорять, що Україна стане однією з ключових тем. У будь-якому разі, російські політологи передрікають саме це. Сергію, як вам здається, чи може Путін якось вплинути на Байдена або якимось чином переконати його не давати Україні Плану дій щодо членства в НАТО?

Солодкий: Путін це і раніше намагався робити, і, якщо ми згадаємо 2008 рік, коли Україна за часів президентства Віктора Ющенка прагнула отримати ПДЧ відразу, США підтримували Україну, але ми тоді пам’ятаємо, що Росія, особисто Путін почав активно надавати аргументи, в першу чергу європейським країнам: Німеччині, Франції, – для того, щоб цей процес був заблокований. Ми знаємо, чим ця історія закінчилася: Грузія і Україна ПДЧ не отримали, але при цьому в підсумковому документі їм пообіцяли в майбутньому членство і ПДЧ.

Минуло 13 років – можливо, якраз зараз той момент, коли Україна, партнери у НАТО повинні були б провести якийсь аудит того етапу, який сторони вже пройшли, і перейшти на новий етап. Це може бути ПДЧ, про що зараз заявляє українська влада, а може бути і якийсь новий інструмент, який передбачатиме підготовку України, реформи відповідні, відповідний момент для членства України в альянсі.

– А якщо Україні все-таки нададуть План дій щодо членства в НАТО, то яких кроків, наприклад, із боку Росії можна очікувати? Кремль може, умовно, сприйняти це як загрозу, що вимагає мало не військової відповіді?

Чернєв: У ці роки чомусь жили, озираючись на Росію, і в підсумку отримали все одно війну. Тобто ми «як би чого не вийшло, давайте, не будемо йти в НАТО, або давайте, не будемо в Європейський союз» і так далі, але в 2014 році ми отримали вже збройний напад. Зараз уже далі нікуди очікувати і жити, озираючись на Росію. На прямий конфлікт, я думаю, Росія не піде, тому що ми бачили реакцію Заходу на стягування до кордонів України тих ешелонів військ у рамках нібито навчань – досить різка була реакція.

Я гадаю, що якраз-таки ця реакція і змусила змінити плани Путіна, тому що він чудово розуміє, що якби раптом було вторгнення, то це було б не тільки відключення SWIFT, але це був би цілковитий остракізм Росії на міжнародній арені. Тобто в цьому плані я не думаю, що будуть якісь дії.

Будуть далі тривати спроби дестабілізації всередині НАТО, як вони зараз відбуваються, і, в принципі, НАТО про це знає і веде протидію гібридній війні Росії, яка, на жаль, проникає і в органи управління держав і впливає на політиків країн-членів НАТО, абсолютно різних, і члени НАТО чудово розуміють кіберзагрози від Росії. Тому чогось нового я не думаю, що буде. Але триватиме така ось повзуча агресія, гібридна війна стосовно членів альянсу.

– Ви сказали «жили з оглядом на Росію», але ж з оглядом на Росію, ми змушені це констатувати, дивляться, в тому числі, і країни-члени НАТО, бо все-таки в Росії є спільні кордони з країнами-членами НАТО, тому вони, в тому числі, дивляться на це. І тому хотів би вас запитати: чи не стане тут позиція Росії каменем спотикання для надання цього плану Україні? Я маю на увазі всередині самого НАТО, тобто для країн-членів?

Чернєв: Це за фактом є зараз. Ми зараз розуміємо, що є країни такі, як Сполучені Штати Америки, або Велика Британія, або Канада, які виступають повністю за просування України до членства в НАТО. Є країни, на кшталт Франції, Німеччини, Італії, які дуже насторожено, м’яко кажучи, ставляться до надання ПДЧ для України, тому що не хочуть псувати відносини з Росією.

– Сергію, президент України Володимир Зеленський на останній зустрічі нещодавно з держсекретарем США говорив про підготовку якоїсь важливої угоди між країнами. А чи не може це бути, наприклад, статус основного союзника поза НАТО? Просто розпорядженням Білого дому, я маю на увазі без згоди Сенату, без згоди самого НАТО, – таке можливо?

Сергій Солодкий

Солодкий: Дискусії в самій Україні точаться, я впевнений, що такі питання порушують на найвищому рівні в діалозі з нашими партнерами у Вашингтоні для підписання двосторонньої угоди, яка б передбачала гарантії в царині безпеки для України. Чи принесуть ці амбіції України успіх – питання знову ж для припущень: можливо – а можливо, й ні. Але знову ж таки, питання двосторонньої угоди між Києвом і Вашингтоном у царині безпеки жодним чином не суперечить і не може суперечити прагненню України йти шляхом інтеграції в НАТО. Можливо, як припускають в Україні, двостороння угода України і США – швидший процес, бо передбачає згоду все-таки двох сторін, а не як у випадку України і НАТО – 30 країн.

– А якщо просто ставити питання: коли Україна буде в НАТО? Прогнози є?

Солодкий: Коли ми надамо належні аргументи для наших союзників у Європі – в Берліні і в Парижі. У найближчій перспективі, на жаль, я цього не бачу, але мені здається, що ми зараз набагато ближче, ніж були в 2002 році, коли заявляли про своє бажання, або за часів Ющенка в 2008 році, оскільки все більше і більше політиків, які мислять тверезо, в самому Європейському союзі, в країнах НАТО, щодо того, що собою являє Росія, – дедалі більше людей розуміють, що Україна прагне йти в НАТО не для того, щоб нападати на Росію, як це подається російською пропагандою, а для того, щоб захистити демократію в своїй країні, для того, щоб долучитися до демократій Заходу, для того, щоб іти шляхом розвитку, успіху, знову ж, шляхом демократії, шляхом, який є чужим для більшості країн пострадянського простору, в першу чергу для Росії, Білорусі. І якраз Росія, найімовірніше, тут боїться не НАТО, і Росія не боїться України чи Грузії в НАТО. Росія боїться поширення демократії як моделі, тому що загроза демократії – це така соціальна загроза для нинішнього правління Росії, особисто Путіна.

– Єгоре, якщо вам теж таке питання доволі просте, з одного боку, поставити, то як ви на нього відповісте: коли Україна буде в НАТО?

Чернєв: Тут важлива робота, знову-таки, з нашого боку, нашого МЗС і президента на всіх рівнях, та й, у принципі, парламенту насправді, і ми це робимо на рівні і Парламентської асамблеї, і на двосторонніх зустрічах, щоразу просуваючи і промовляючи ці питання. Але і поведінку Росії, як я вже говорив, тому що Росія зараз кожним наступним кроком агресії або порушенням міжнародного порядку сама себе заганяє в кут, сама погіршує відносини з членами і партнерами НАТО, і тоді у партнерів на це не залишається аргументів, чому ж вони можуть підтримувати Росію або не надавати ПДЧ Україні. На мій погляд, робота, виконана нами, я маю на увазі національні річні програми, дозволяє нам очікувати досить короткого проміжку часу між отриманням ПДЧ і отриманням членства, тому що у нас дійсно проведена велика робота.