Пару років тому мій знайомий раптом перейнявся питанням: як допомогти родині співробітника НКВС Миколи Кузнєцова перевезти його прах зі Львова до Росії. Питання мене здивувало. Тим більше, що попри начебто чисто людську, гуманітарну складову питання, в ньому також проглядала дуже важка і небезпечна геополітична складова.
Було зрозуміло, що Львову прах агента НКВС не потрібний, але питання його репатріації на історичну батьківщину до відновлення Status Quo з Російською Федерацією, до повернення Криму і частини Донбасу – не виглядало ані актуальним, ані взагалі здійсненним.
А тут, кілька днів тому, зі заяви міського голови Львова Андрія Садового, я зрозумів, що Росія продовжує боротьбу за прах!
І ситуація нагадала мені мій власний роман «Остання любов президента», в фіналі якого РПЦ оголошує Володимира Леніна святим і дарує його мощі Києво-Печерській лаврі. Російські комуністи несуть мощі на плечах до Києва, таким чином здійснюється масовий прихід російських православних комуністів в Україну, чим ставиться під великий сумнів європейське майбутнє незалежної країни.
Цього разу саме український суд ухвалив рішення про повернення праху Кузнєцова до Росії, а Львівський міськвиконком відмовився це рішення виконувати – перш, ніж українців, яких захопили в Криму і на Донбасі не звільнять з російських тюрем і не відправлять додому.
Микола Кузнєцов
Партія ОПЗЖ, що нагадує мені саме православних комуністів з мого ж роману, виступила в Раді проти рішення Андрія Садового. Її підтримав головний пропагандист російського телебачення Володимир Соловйов.
Війна за прах вийшла на новий рівень і я не здивуюся, якщо найближчими днями який-небудь Басманний суд в Росії у ухвалить рішення про перейменування мера Львова Андрія Садового в «Маркіза де Сада».
Однак у цій історії є і трохи інший аспект: під час нинішнього кривавого протистояння Росії і України передати родичам прах Кузнєцова – це вистрілити собі в ногу.
Головним «родичем» Миколи Кузнєцова є сам Володимир Путін, якому прах радянського розвідника необхідний для чергового закачування «пропагандистського ботоксу» російському суспільству, щоб наповнити свіжою «кров'ю губи» російського патріотизму.
Микола Кузнєцов
Можна тільки уявити собі, який креатив проявлять режисери-постановники великого переміщення праху радянського героя з «фашистської» території України на історичну батьківщину. Тут оживе вся радянська історія з її пантеоном, підніметься новий інтерес до радянських фільмів про Другу світову війну, додасться яскравих фарб і в нову любов до Сталіна, ну і ясно, що кульмінацією всього цього має бути виступ Володимира Путіна на всіх телеканалах Росії про значення НКВС в радянської історії і про роль розвідника Миколи Кузнєцова в ній же.
Такої дози войовничого адреналіну російське суспільство не отримувало з часів урочистій анексії Криму.
Гордість за велику батьківщину відродиться з новою силою і дасть Кремлю фору на кілька років продовження своєї нинішньої внутрішньої і зовнішньої політики, однією з цілей яких буде в черговий раз підтвердити, що у Росії – особливий цивілізаційний шлях, особлива власна демократія і особлива власна історія, яка визначає цей шлях і цю «демократію».
Одним словом передача праху Кузнєцова додасть Кремлю сили і можливості продовжити боротьбу з Україною та іншими сусідами, що вирішили піти своїм власним шляхом.
Як письменник, а не як політик, я б запропонував сприймати повернення праху Кузнєцова, як довгостроковий проект і для початку можна було б передати прах на конкретно обумовлений час третій країні з тим, щоб після закінчення ворожих дій РФ щодо України і після ліквідації наслідків цих дій – прах радянського розвідника міг би бути переданий третьою країною представникам Російської Федерації.
Андрій Курков – письменник, журналіст, кіносценарист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
Микола Кузнєцов (справжнє ім'я Никанор), згідно з радянською офіційною легендою – радянський диверсант, спецагент-ліквідатор, агент НКВС, «партизан», розвідник. Під час Другої світової війни виконував терористичні та провокаційні завдання радянського командування, які мали на меті викликати терор у відповідь з боку німецької окупаційної влади проти українського населення. Убив кількох вищих офіцерів та високопоставлених чиновників нацистської окупаційної адміністрації у Рівному – столиці Райхскомісаріату Україна, та Львові – адміністративному центрі дистрикту «Галичина». Посмертно нагороджений зіркою Героя Радянського Союзу. Про нього в СРСР знімали художні фільми та розповідали у школах.
Микола Кузнєцов похований на Пагорбі Слави у Львові з великими почестями 27 липня 1960 року. Є версія, що спецагент «Пух», який виконував терористичні і провокаційні завдання також під псевдонімами Пауль Зіберт, Рудольф Шмідт, Микола Грачов, загинув 8 березня 1944 року в селі Боратин Львівської області у бою з вояками УПА. За радянською, а нині російською версією, радянський «льотчик» Микола Кузнєцов і ще два спецагенти були схоплені бійцями УПА, і нібито Кузнєцов, який був у німецькій формі, побоюючись провалу операції, підірвав себе гранатою. Також існує сумнів, чи саме останки Миколи Кузнєцова поховали на Пагорбі Слави у Львові.
Члени виконавчого комітету Львівської міськради 22 жовтня одноголосно проголосувати проти передачі Росії останків «радянського розвідника-диверсанта» Миколи Кузнєцова, який похований у Львові на Пагорбі Слави.
«Поки громадяни України, які перебувають в ув’язненні на окупованих територіях та на територіях Росії не повернуться додому, рішення про перепоховання не матиме підтримки на виконавчому комітету Львівської міськради», – зазначив під час засідання виконкому мер Львова Андрій Садовий.
Росія заперечує, що веде війну проти України і є стороною воєнного конфлікту на Донбасі. Окупація Криму Росія називає «добровільним волевиявленням народу Криму і переходом до складу Росії внаслідок референдуму».
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ: Мерія Львова відмовила видавати Росії останки радянського розвідника-диверсанта Миколи Кузнєцова