Польща, Німеччина, Чехія та Франція – саме ці європейські країни для отримання вищої освіти найчастіше обирають українські студенти. Загалом, за даними аналітичного центру CEDOS, у 2016-2017 роках за кордоном навчалися майже 78 тисяч наших громадян. Найбільше студентів у Польщі – 33 000, але тільки 6% з них планують приїхати назад. Радіо Свобода поговорило з Анною Чащиною, яка після навчання у трьох закордонних університетах повернулася в Україну, щоб заснувати власний стартап.
Анна Чащина народилася та виросла у Донецьку. Після закінчення школи разом із батьками переїхала на навчання до Києва, а згодом пройшла відбір на магістерську програму Erasmus Mundus та переїхала до Франції.
Анна Чащина в Парижі
Про вибір професії
–У дитинстві батьки вранці залишали відчиненою квартирку, і до нашого повернення вона покривалась товстим шаром пилу. Вже тоді я почала замислюватися над тим, чим насправді я дихаю та що падає з повітря на мою шкіру. Бо коли живеш у місті та нікуди не виїжджаєш, то навіть не помічаєш жахливого екологічного стану.
Ми з родиною їздили відпочивати на озера у Щурово, і як поверталися звідти, то була разюча зміна запаху й повітря. Тоді це був перший сигнал для мене, що щось йде не так. Коли вже настав час обирати університет, я зрозуміла, що у моєму місті мені стає тісно. Тому я вирішила переїжджати до Києва і вступити до університету на військову журналістику.
Пам’ятаю, я ще тоді захоплювалася репортажами з гарячих точок Андрія Цаплієнка та Костянтина Стогнія.
Проте, ця ідея зовсім не сподобалася моїм батькам. Вони вирішили переїхати зі мною до столиці, щоб я обрала іншу професію. Мама з татом буквально ходили зі мною за руку по приймальних комісіях, щоб я раптом не подала документи на те, що мені тоді здавалося цікавим.
Вони мріяли, щоб їхня старша донька стала економістом, але я вирішила стати екологом.
Своїм знанням англійської та французької завдячую школі №115 у Донецьку
У Києві я навчалася чотири роки у державному університеті на бюджетній формі з англійською мовою викладання. Своїм знанням англійської та французької завдячую школі №115 у Донецьку. Це школа із спеціалізованим вивченням іноземних мов.
Також паралельно із заняттями в університеті я підпрацьовувала організатором масових заходів, зокрема, на відкритті «Донбас-Арени» та «Євро-2012» у Донецьку.
Your browser doesn’t support HTML5
У Донецьку на відкриття фан-зони майже ніхто не прийшов
Це був фантастичний час, місто було переповнене людьми різних національностей та країн, і нічим не відрізнялося від європейських.
Про навчання за кордоном
За чотири роки навчання в Україні до нас жодного разу не приходили екологи з приватних підприємств чи державних структур. У мене не було поняття, що і як робити на практиці, але я інтуїтивно відчувала, що десь все зовсім по-іншому. Тому на останньому курсі я почала шукати стипендії для навчання на магістратурі за кордоном і знайшла Erasmus Mundus.
Це програма уряду ЄС, яка дає можливість студентам із різних країн навчатися у чотирьох різних університетах, по одному академічному семестру у різних країнах. До всіх іспитів підготувалась сама, і в університеті ніхто не знав про це до мого від'їзду.
У Франції я навчалася в університеті Пуатьє, у Великобританії – в університеті Східної Англії, і в Португалії – у Коїмбрському університеті. Також я повинна була навчатися у Німеччині, але мені не сподобалась програма курсу, і я обрала знову Францію. Звісно, дуже важко порівняти рівень навчання з українським.
В київському університеті у нас не було технічної бази та лабараторій, а хімічні реакції ми малювали й фантазували у голові
В київському університеті у нас не було технічної бази та лабараторій, а хімічні реакції ми малювали й фантазували у голові.
А в цих університетах, окрім хорошого матеріального забезпечення, була ще зацікавленість викладачів у реальних знаннях студентів. Тут намагалися комунікувати з нами на рівних, і ми завжди працювали на результат та практичні знання.
Про порівняння західної освіти з українськими реаліями
Вже з перших днів навчання до нас приходили люди із індустрії, які могли максимально точно пояснити те, що ми вивчаємо, як ці знання використати на практиці.
Мені, людині із України, було дико усвідомити, що на дослідження популяції птахів виділяють гроші, і за це ще й платять науковцям. У школі всі хімічні експерименти робили виключно у нашій уяві: змішайте у думках це, і уявіть, що з того вийде.
У трьох університетах, де я навчалася, до всіх моїх одногрупників ставилися вимогливо та із зацікавленням, тому ніхто навіть не думав байдикувати на парах.
Анна Чащина на врученні дипломів Вручення дипломів в університеті Пуатьє, Франція
В Україні треба перейти від формальностей та старої теорії до практики та мотивації студентів.
Як людина, яка зараз працює та живе тут, у Києві, та бере студентів на стажування, я розумію, що за останні роки нічого не змінилося. Викладачі і далі продовжують існувати самі по собі , а вмотивовані студенти намагаються шукати можливостей, якщо не тут, то у Європі.
І це треба терміново змінювати, бо після успішної адаптації там мало хто хоче повертатися назад. Вина тут не тільки у старих методах навчання, але й у наших роботодавцях. Вони відкидають молодих спеціалістів без досвіду замість того, щоб допомогти та чомусь навчити.
Про захоплення Донецька
У 2013 році мама продала нашу квартиру, хоча тато за неї тримався до останнього. Коли почалося захоплення адміністративних будівель у Донецьку, моя родина вже декілька років як жила у Києві, а я навчалася останній семестр у Франції. Мені здавалося, що СБУ дуже швидко вирішить той конфлікт.
Я мала дивні відчуття емігранта, який повинен бути вдома, а він не вдома
Найемоційніший спогад – кадри сутичок активістів із правоохоронцями на Майдані, які показували на повторі у студентській їдальні. Це був шок.
В університеті до мене як до українки з'явилося багато запитань, але до цього мало хто знав, де знаходиться Україна на карті.
Я мала дивні відчуття емігранта, який повинен бути вдома, а він не вдома і здалека спостерігає за подіями.
Your browser doesn’t support HTML5
Як «русская весна» у 2014-му захоплювала міста України
Найлегше вдавалося говорити про події у рідному Донецьку зі знайомими з післяреволюційних країн — Боснії, Сербії та Косова. Вони казали, що не приїдуть до мене у гості, бо мають погані дитячі спогади.
Зараз дуже важливо морально не втратити жителів Донецька. Востаннє я там була у далекому 2013 році. Потім ми переїхали, але я ще продовжувала спілкувалася зі своєю однокласницею по телефону. Наші розмови припинилися, коли ми зрозуміли, що нас прослуховують.
Я дуже сумую за місцем, де народилася, із радістю туди б з’їздила, але поки це ще небезпечно. Одночасно я боюсь, що те, що я там побачу, не співпадатиме із тим, що пам'ятаю із дитинства.
Літак «Мрія» у Донецькому аеропорту. Донецьк, 26 липня 2011 року
Повернення на Батьківщину
У Франції мені було важко знайти роботу, незважаючи на добре знання мови та французький диплом. Там я як маленька гайка великого механізму, а в Україні вага мого впливу набагато сильніша. Десь на рівні підсвідомості я зрозуміла, що тут все готове, а вдома – ще ні.
Так, вдома жити важко і важче, ніж за кордоном. Важко, коли ти рік живеш у київському будинку і щодня вітаєшся із своїми сусідами, а вони вважають тебе неадекватною. Це дуже сильно б'є по мізках та світосприйняттю. Складається враження, що тут усі всім незадоволені.
Але все ж я вирішила знову повернутися до України, але не в Донецьк, а у Київ.
Через деякий час після приїзду я заснувала власну компанію EcognizeMe, яка надає екологічні послуги для бізнесу. Зараз у нашій команді вже четверо людей, і ми також працюємо над розробкою приладу, який очищатиме стічні води водоростями. Ми шукаємо приватних інвесторів, бо на державні структури надії немає. Незалежно, чи крутий та потрібний цей проект, чи ні. Тому поки для нормального ведення бізнесу і активного розвитку нам не вистачає грошей.
Анна Чащина
Інший погляд на країну
У всьому світі люди платять податки, але тільки в Україні це перетворюється на велику драму.
Мені дуже важко боротися щодня із відсутністю культури у людей.
Ми багато жаліємося, але чимало речей у нас працює набагато краще, аніж у інших країнах ЄС.
Коли розповіла колегам із Хорватії, що у нас відкритий реєстр оцінки впливу на довкілля, то вони не могли повірити, бо у них це закрита інформація.
Всі борються з корупцією, але у інших країнах вона по-різному прихована. В Україні вона відкрита, і це плюс.
Читайте ще:
Еколог про Армянськ: після запуску «Кримського титану» в повітрі відчуваються хімречовини
Планетою шириться акція прибирання сміття the #TrashTagChallenge