Національні весільні традиції України популяризують волонтери

ЗАПОРІЖЖЯ – Двогодинне обрядове весільне дійство від сватання і до прощання молодої з домом батьків показали 12 вересня у Запоріжжі під час Всеукраїнського фестивалю консервації. І це не театральна постановка. Організувати весілля за національними традиціями для запорізької пари взялися місцеві волонтери. Молодята ж мріють поставити своєрідний рекорд: зіграти 100 весіль у різних місцях України за традиціями місцевості, де вони проходитимуть. Як це відбувалося у Запоріжжі бачило Радіо Свобода.

Неділя, 12 вересня. Площа Маяковського. Упродовж вихідних на цій локації проходить вже традиційний для Запоріжжя Всеукраїнський фестиваль консервації. Первинно постав він у 2015 році як благодійний: за час його існування організатори зібрали тони різних смаколиків і консервації для українських військових.

Цьогоріч Фестиваль консервації ще й просвітницький. Запорізькі волонтери під час нього показують весільну церемонію за старовинними обрядами. Пара, для якої її виконують, побралася у березні цього року. Це запорожці Мирослава Марченко і Олексій Зінченко.

Частина обрядового дійства

Організувати весілля у національному стилі для них взялися запорізькі волонтери. Одна з тих, хто допомогав парі – Олена Ярошенко, ініціаторка акції «Кохання перемагає», в рамках якої волонтери допомагають провести весілля українським бійцям.

«Наречений вирішив, що хоче би кожен день Мирослави був гарним, дивовижним. Тому, що хоче зробити з нею 100 весіль. Коли відбулося перше весілля-сюрприз, то постало питання про те, яким буде друге. Карантин трохи зіпсував плани. Півроку ми не могли планувати захід. І було б неправильно, живучи у Запоріжжі, де є Січ, не робити весілля в українському стилі. Тим більш, що є Яна Яковенко – носій знань про обряди і традиції. Перше весілля потрапило до рекордів України, то ж пробуємо і друге зробити рекордним, українсько-рекордним. Хочемо показати наскільки красивою може весілля в українському стилі, які костюми і обряди є у нас, що такі весілля можна робити не лише на Закарпатті чи Західній Україні, а й у нас», – розповідає Олена Ярошенко.

Наречену вдягають у традиційне вбрання

Наречена Мирослава Марченко у свою чергу ділиться очікуванням від церемонії: «Для нашої родини саме такий традиційний український обряд вінчання має велике значення. Це як доторкнутися до історії, відчути своє коріння, свою українську ідентичність. Це дуже хвилююче і відповідально. Взагалі, ми хочемо одружитися за різними традиціями різних регіонів України. І розказати та показати людям їх різноманітність та самобутність. Але самий перший наш обряд вінчання мав бути саме таким традиційним і саме тут, на запорізькій козацькій землі».

Намисто для нареченої

«Взагалі, ми планували провести його на Хортиці, але перенесли на міську площу, саме на час проведення такого патріотичного Фестивалю, щоб якомога більше людей могли це побачити і долучитися до цього дійства. Адже тут присутні не тільки мешканці нашого міста, а й багато гостей з інших регіонів. В Україні вперше у якості освітнього проводиться власний реальний обряд вінчання за стародавніми українськими традиціями у автентичному українському вбранні. І ми тішимось тим, що ми до цього причетні, що зможемо вдягнути цей прекрасний одяг, пройти через цей хвилюючий обряд та розділити це свято з нашими гостями. Ну, і встановити новий весільний рекорд України. Хоча це зовсім не було нашою ціллю», – додає Мирослава Марченко.

Подружки одягають вінок на наречену

Унікальні традиції

Ведуть обряди запорізькі волонтери – рідновіри Світовіт Пашник та Яна Яковенко. Розповідають як збирали інформацію, аби віднайти аутентичні національні традиції представлені ними у весільному обряді.

Названа мати споряджає нареченого за коханою

«Я ще в дитинстві застав певні обряди, елементи цих обрядів. Коли навіть ще мої батьки, родичі з сел приїхали, то вони дещо виконували ще. Звичайно, що не обов’язково так робити, як робилося в селах, тому що зараз те, що залишилося від тих давніх обрядів, часто вже спрощено, змінено, бо це вже були радянські часи., тому все менше стали використовувати народні звичаї. Тому довелося доторкнутися до більш давніх витоків, коли це робили наші предки. Найголовніше, щоб це виглядало як суцільне дійство, не просто якісь окремі шматки, а щоб воно мало продовження», – у свою чергу ділиться Світовіт Пашник.

Світовіт Пашник

Аби віднайти старовинні весільні традиції опитували літніх людей, опрацьовували спеціальну дослідження з етнографії. Лише робота у бібліотеці над спеціальною літературою зайняла понад місяць, каже Яна Яковенко.

Отже, які ж обов’язкові складові мали українські національні весільні обряди, показали під час Фестивалю, пояснює Світовіт Пашник. Зазначає, що первино такі були розтягнуті на значний проміжок часу. Починається все з традиційної церемонії сватання. Отож, як вона відбувається?

Жених з названою матір'ю та боярами

«Обряди проходили у нас упродовж тривалого часу, тобто не все за один день робилось. Але нам прийшлося, як кажуть, укоротится до одного дійства, щоб охопити якийсь великий проміжок, що раніше проходив у наших предків. Тому основне, що проходить – це вінчання і сватання, на якому наречений відповідно відправляється до своєї нареченої і вони проходять певні дійства. Потім наречену крадуть. І він повертається до свого двору, збирає бояр, і йде війною. У нього трапляються перепони на його дорозі: або дає викуп, або війною намагається їх подолати. І основне дійство у нас відбувається вже перед двором нареченої: аби розпізнав свою кохану до нього виводять інших дівчат, він вибирає саме свою, яку шукав – він ніби потрапляє в те «тридев’яте царство» і там намагається відбити свою майбутню дружину», – розповідає волонтер.

Яна Яковенко

Виконують обряди молодята у аутентичному національному одязі. Запорізька волонтерка і керівниця мандрівного музею «Родовід» Яна Яковенко ділиться:

«Мандрівний музей – це спроба продовжити давню освітню традицію нашого народу, коли кобзарі, студенти, мандрівні дяки, влаштовували на ярмарках та під час народних свят вистави, розповідали про минуле, історію. Тож і наш музей іде в люди з девізом «Історія на дотик», коли можна потрогати, давні побутові знаряддя, приміряти стародавній одяг, прослухати лекцію з народної культури та традиції навчитися зав'язувати головні убори. Весільні обряди це лише невелика частина діяльності музею. У нас беруть за символічну плату народні строї для сімейних урочистостей, фотосесій, виступи», – каже Яна Яковенко.

Обрядове частування нареченого майбутньою тещею

Волонтерка додає: «Кожна пара обирає собі вбрання на власний розсуд, єдина вимога, щоб було в національному стилі. Так як сьогодні у нас вінчання з освітніми моментами, то наречені погодилися одягнути стародавній стрій з мандрівного музею «Родовід». Це додільна сорочка, плахта, фартушок, пояс і народні прикраси для нареченої та сорочка з домотканого полотна, штани і шапка з кушаком для молодого».

Наречений має двічі відмовится від частування і вилити напій, яким його пригощає майбутня теща

При бажанні такий одяг пара наречених може віднайти і самостійно: «Сьогодні існує ціла група людей, які збирають стародавній одяг, у них можна придбати строї різних регіонів України, – долає Яна Яковенко. – Датується такий одяг від початку до середини 20 сторіччя».

Ще один важливий і традиційний елемент весільного обряду – рушник. З’являється він під час кульмінації весільного обряду – вінчання.

На пару вдягають вінки для вінчального обряду

«Коли входять у двір нареченої, то останнє дійство – це згода родин, що віддають наречену за цього чоловіка, і відповідно проводиться обряд вінчання. Вдягаються вінки. Як правило, чоловічий – з дубового гілля, жіночий – з калини. Молодим також дається у руки вогник або свічки, і вони мають освітлювати свій новий шлях, яким вони вирішили йти разом. На кінець обходу навколо вівтаря молодята оголошуються чоловіком і дружиною, вони мають запалити спільний вогник, тобто дві родини мають поєднатися в одну, батьки стають спільними для них. В кінці обряду молодята мають випити ще келих, який, як раз, символізує єдність їхнього роду, і розбити його. З розбитого келиха ніхто не зможе вже випити – так ніхто не зможе розірвати їхнього шлюбу. Коли ще навколо вівтаря обходять, то їхні руки перев’язують, щоб йшли разом, і рушник, яким перев’язують руки, вони зберігають все своє родинне життя», – пояснює Світовіт Пашник.

Пара п'є з одного келиха та розбиває його

Мода на національне

Враженнями від весілля Мирослава Марченко і Олексій Зінченко планують поділитися у своєму спеціальному блозі. В ньому також розмістять детальну інформацію і про наступні весільні церемонії, які хочуть провести.

«Ми взагалі за відродження української культури та поширення українських традицій. В них стільки естетики, життєвої мудрості, етнічної своєрідності. І нам дуже хотілося пройти саме через стародавній традиційний весільний обряд і саме в автентичному одязі. А потім розповісти про це в нашому блозі @miraal.love. Такий собі погляд з середини, наші відчуття, емоції. Але ж, як каже прислів'я: «Краще 1 раз побачити, а ніж 100 разів почути». Тому ми вирішили наглядно продемонструвати людям красу цього обряду, та ще й дати їм можливість прийняти в ньому участь. Це, звісно ж, викличе більший емоційний відгук і запам’ятаєтеся надовго»,– каже Мирослава Марченко.

Молодята запалюють символічне сімейне вогнище

Та чи мають такі весілля попит у пересічних запорожців? Розпитуємо про це запорізьку волонтерку, організаторку акції «Кохання перемагає» Олену Ярошенко. У повсякденному житті вона керує весільним агентством.

«Серед пар у моєму проекті весіль для військових практично кожна друга хоче весілля в українських традиціях. Рушники, вишиванки, каравай. Завдяки Які і Світовіту ми привнесли до цих весіль старовинні традиції і обряди, і святкування заграло новими фарбами», – каже Олена Ярошенко.

Обряд одягання хустки молодій

Волонтерка додає: «Досить часто пари, плануючи весілля в українському стилі, шукають, хто може втілити їх мрію. Зробити не просто «суржик», а дійсно гарну, цікаву, а головне, українську церемонію. Ми зуміли поєднати народні традиції і сучасний обряд реєстрації. І такий варіант дуже запитуваний. В минулі роки, завдяки пану Остапенко (нині в.о. генерального директора Національного заповідника «Хортиця» – ред.) і працівникам музею на Хортиці змогли проводити наші реєстрації на території історико-культурного комплексу «Запорізька Січ». Його гості з захопленням спостерігали за весіллями і не одразу вірили, що це не театральна постановка, а справжнє весілля. Старовинні вишиванки, обряди, вінки з дуба і калини на головах молодят, посвята молодої і вдягання хустки… Маючи таку перлину як острів Хортиця, козацьке коріння, багату історію, я сподіваюсь, що таких весіль буде все більше і більше з кожним роком».

Те, що публічна весільна церемонія на Фестивалі консервації сприятиме популяризації національних традицій серед запорожців покладають надію й інші її організатори.

«Для моїх земляків найперше що я хочу дати – це почуття приналежності до великої прекрасної культури свого народу. Адже ми настільки є українцями, наскільки усвідомлюємо себе, свою єдність з рідною землею», – підсумовує волонтерка Яна Яковенко.