Комплекси та манія величі: психологічний аналіз «увічнення» влади Путіна через зміни до Конституції Росії

(Рубрика «Точка зору», спеціально для Крим.Реалії)

Можна собі уявити, як у Кремлі ухвалювалося рішення про внесення змін до Конституції Росії. Особливо цікавий цей процес із психологічної точки зору. Тим більше, що ніхто поки психологічний аналіз того дійства, яке почалося декілька тижнів тому і завершилось 1 липня 2020 року, поки не провів. А копнути є що. І особливо цікаві результати виходять із заломленням на історію з Кримом і з кримською ситуацією.

По-перше, чомусь ніхто не помітив, що це не просто правки до Конституції, а підсумок тривалого процесу, який вже був названий «трансфером влади». Влада ‒ стрижень усього процесу. Не пройшли ні казахстанський варіант, ні варіант із держрадою, ні вже використаний варіант із «місцеблюстителем» Медведєвим. Вони були цілком прохідні, але були відкинуті тому, що, по-перше, були недостатньо авантюрні, а по-друге, недостатньо масштабні.

Чи міг Володимир Путін наслідувати лідера казахів? Та не міг, тому що «почесний президент», голова якоїсь «держради» ‒ це якось психологічно тривіально, без новаторства, а головне ‒ не було гарантії, що це надійно, та й давало можливість провести в життя не всі задуми, а тільки деякі.

Чи міг Володимир Путін ще раз повторити фінт із Дмитром Медведєвим? Та ні, нудно це якось, та й усім зрозуміло. Немає масштабу та інтриги. Тут мізки виборцю нічим не запудрити. А в Кремлі останнім часом прагнуть до всього й відразу. Треба було написати нову, оригінальну п'єсу. І драма була написана.

Місцями трагедія, місцями ‒ комедія.

Дивно, але мало хто помічає, що після авантюри з Кримом у російській політиці кількість авантюрних рішень помітно збільшилася, як у Кремлі, так і на місцях.

Психологічно це пояснюється дуже просто: ну якщо вже та авантюра пройшла, то ніщо не закриває дорогу новій, ще більшій.

Якщо тоді Кремль обвів навколо пальця все міжнародне товариство, то тепер настала черга власного народу.

Адже кого варто Путіну боятися, так це його, російського виборця. Міжнародне товариство він уже навчився обходити, тепер завдання складніше ‒ водити за ніс власний народ.

Для нової п'єси обрали і новий, незаяложений сюжет. Пандемію теж записали в дійові особи. З цього випливає два висновки.

Перший: кількість радників Володимира Путіна, з яким він міг обговорювати цей спосіб, через пандемію був досить обмеженим. І всі вони були прихильниками не послідовної, а авантюрної політики ‒ нікого з них не зупинила явна перспектива з падінням міжнародного престижу, можливими протестами всередині країни, можливим невизнанням результатів і можливими рішеннями ООН. Все це для них було далеке і не важливе. Важливо ‒ вирішити головне питання.

Другий висновок: вони поспішали використати пандемію у своїх цілях ‒ послаблений контроль спостерігачів, можливість причепитися до підозрілих і вислати під виглядом санітарного контролю, в решті решт організувати голосування не в один день, а в цілих сім, і більше того ‒ не на виборчих дільницях, а де тільки можна. Тому поспішали. 1 червня Володимир Путін видав указ про призначення голосування на 1 липня, а потім його розтягнули на сім днів та вийшли за межі виборчих дільниць.

Це не від хорошого життя.

Помітна психологічна риса організаторів голосування ‒ страх перед тим, що все може зірватися ‒ люди не прийдуть, не захочуть, побояться, проголосують проти. І сьогодні зрозуміло, що при традиційних формах так воно й було б ‒ голосування просто не відбулося б. Не було б потрібної явки.

Тому, як пише російськомовне видання «Медуза», за словами джерела, близького до Кремля, «спочатку Путіним ставилося завдання отримати в чисельному вираженні за правки понад 33 мільйони голосів ‒ саме стільки росіян проголосували за Конституцію 1993 року. (Звісно, правки не можна ухвалити меншим числом голосів! ‒ авт.) Потім планка зросла до 50 мільйонів голосів (трохи менше половини російських виборців ‒ президент особисто впрігся в цю історію, звертався до людей, говорив про потрібність правок, став сприймати все особисто».

Знаючи психологічне налаштування російських чиновників і завзяття прислужитися перед фактично царем, можна сказати, що за високу явку, оскільки це був вирішальний показник. Почалося змагання між регіонами, вірніше між їхніми головами: «у розпорядженні «Медузи» є відомості з плановими показниками адміністрації президента щодо явки в регіонах Росії. Наприклад, у Кемеровській області вони складають 70%, при цьому на 15:00 за місцевим часом там уже проголосували 84,4% виборців. У Нижньогородській області на дільницях хотіли побачити 61% виборців, а до 15:00 там проголосували вже 67%».

Анексований Крим також опинився серед «лідерів»: як повідомляв напередодні близький до російського уряду Криму «Крыминформ», явка виборців на голосуванні за правки до російської конституції, станом на 12.00, склала 72,45%. Ні російський глава Криму Сергій Аксенов, ні спікер підконтрольного Кремлю кримського парламенту Володимир Константинов, ні голова місцевого виборчкому Михайло Малишев не могли допустити, щоб через низькі показники їм пригадали їхнє українське минуле і все б закінчилося оргвисновками.

Зрадник новому господареві має служити ще вірніше, ніж раніше ‒ це психологічний закон колабораціонізму.

Російський глава Криму Сергій Аксенов під час голосування за поправки

Ба більше, явка-явкою, а як бути з самим голосуванням, а раптом там усі – проти? Не біда. Наприклад, та ж «Медуза» виявила, що «на загальноросійському голосуванні про внесення змін до Конституції Росії продовжився експеримент з інтернет-голосуванням. Розробники змінили систему голосування так, що виборець тепер може гарантовано розшифрувати власний голос. З одного боку, так легше примушувати до участі в голосуванні. З іншого ‒ так можна частково проконтролювати чесність підрахунку голосів».

Так ось чому тепер після голосування всі бюлетені оброблятимуться машиною? Вона і покаже те, що потрібно, а не те, що було насправді. Як, ви не довіряєте підрахунку комп'ютера?

І ось результат: уже увечері 1 липня Елла Памфілова встигла виступити з попередніми результатами голосування: «явка склала 65%, за правки проголосували 74,12%, проти правок ‒ 24,94%». Справу зроблено. Трагікомедія на перевірку виявилася фарсом.

За діями організаторів голосування видно, що вони як не можна краще усвідомлюють, що їхній успіх на етапі задуму був сумнівний, але їхнє завдання було виконане одним методом ‒ заткнути рот критикам та успішно провернути авантюру, яка раніше здавалася майже безнадійною, ‒ будь-якими способами, будь-якими засобами і незалежно від збігу обставин, й іншого варіанту просто не може бути.

Для непорушності результату запровадили ще дві хитрості. По-перше, Держдума та Рад Федерацій Росії все ухвалили, за все проголосували. Але ввести в дію було якось страшнувато, начебто міжсобойчик виходив.

Потрібно підтвердження народу, сказав Володимир Путін, розуміючи, що зараз народ хоч і проти, але його треба змусити. Тоді сам народ і буде винним у всьому, раптом що, особливо перед історією, яку так любить лідер. Народ так вирішив! А ні, так запровадять і без народу. Скільки законів запровадили, і нічого...

Пропагандисти, вперед! І вони намагалися впливати на психіку ‒ адмінресурс був всеохопний, агітація була такою гучною, такою оптимістичною, такою проникною, що виборцю було не до розглядів, швидше б вкинути цей бюлетень і сховатися.

Голосування за поправки в Бахчисараї 1 липня 2020 року

Самі б голови регіонів сусідньої Росії, як, наприклад, лідери анексованого Криму Аксенов і Константинов, на таке свавілля, може, і не зважилися б, але раз на це пішов «лідер», а вони розуміють, що він оцінює ситуацію комплексно, то іншого виходу просто немає. Одягнули маски і пішли показово голосувати.

І він оцінював дійсно реально. Як змусити проголосувати ‒ і за потрібне, і за непотрібне? А просто: не акцентувати увагу на головній меті. Подолавши початковий страх, організатори авантюри вирішили головну правку ‒ обнулитися та обиратися знову ще двічі ‒ закамуфлювати масою інших, в яких навіть розумний виборець втратить провідну нитку.

Такими стали правки, які ні до чого не зобов'язують, про наявність бога, медичне обслуговування, гарантії пенсіонерам, неприпустимість іноземного громадянства та майна за кордоном у чиновників, захист батьківщини та непорушність кордонів, про «шлюб як союз чоловіка та жінки», освіту, медицину, культуру, та багато інших. Всього кілька десятків! Це діє не тільки на свідомість, а й на підсвідомість. Та й не треба, щоб будь-хто в них розбирався, нічого не треба писати в бюлетені ‒ тільки пакетом і тільки «так» або «ні»!

Один мій знайомий написав у Facebook: «Не часто бачу маму. Звісно, коли у двір прийшли халати з бюлетенями, вона проголосувала. Зрозуміло, «за». Став з'ясовувати, як, чому і за що. А там, каже, нічого не написано, просто за або проти. Добре, так чому голосувала за? Ну, Путін хороший, 300 рублів торік додав, і щодо охорони здоров'я хороші правки... ».

А в Криму в агітаційних роликах агітували тим, що Путін ще й видав кожній дитині по 10 тисяч.

Чиста психологія ‒ ну в якої матері, якщо прийдуть халати з урнами, підніметься рука на подвір'ї біля візка з дитиною поставити галочку проти?

Тож не дивно, що багатьом сподобалося. Наприклад, голова Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко, як раніше Валентина Терешкова з ініціативою обнуління, запропонувала цей досвід використовувати й надалі, і проводити всі інші вибори упродовж кількох днів. Вона розуміє: у цьому рішення всього ‒ і явки, і самих результатів. Народ із його психологією скоро стане взагалі не потрібним.

Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії​

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Читайте ще:

Терміни придатності для президента. Як реагуватиме Зеленський на падіння рейтингу

Що може Україна протиставити армії Росії: заступник секретаря РНБО Кривонос про ЗСУ та територіальну оборону​